Два Потьомкіни в одному Херсоні

Потьомкін
Пам'ятник князю Потьомкіну Таврійському, Херсон, 2013 рік Фото: wikipedia.org
Go to next

20:26, 16 серпня 2022

Go to next

Року 1836 у центрі Херсона відкрили перший у місті пам’ятник. Встановили його на честь російського генерал-фельдмаршала, князя Григорія Потьомкіна. Його вважали засновником міста, хоча насправді до 1778 року — офіційної дати становлення — на місці Херсона існувало місто Біліховичі, яке фігурувало на мапах ще початку XVII століття. 

Втім цьому монументові впродовж кількох наступних десятиліть судилося залишатися єдиним на херсонських теренах, де й був похований князь Потьомкін у Катерининському соборі. І уявіть собі: пам’ятник зняли з постаменту не українські націоналісти, якими в радянський (та й почасти у пострадянський) час лякали місцевих, а… більшовики. А відновили (що теж не менш парадоксально) вже в роки української незалежности.

DSCN3425.JPG

Павло Артимишин

кандидат історичних наук, науковець, дослідник проєкту "Локальна історія"

potemkin

Григорій Потьомкін (1739-1791),  художник Йоганн Баптист Лампі старший, 1846 рік

Фото: wikipedia.org

Ідея створити пам’ятник виникла ще за життя Григорія Потьомкіна (1739–1791) — на зламі 1780–1790-х років з ініціативи російської імператриці Катерини II. А як могло бути інакше? Окрім того, що Потьомкін був дипломатом та військовим діячем, він також мав репутацію одного з фаворитів правительки Росії. До того ж російська пропаганда закріпила за ним реноме засновника Херсона, бо ж саме він керував будівництвом місцевої фортеці після наказу Катерини II про заснування міста від 18 червня 1778 року. На місці, де вже існувало місто Біліховичі, що відоме з початку XVII століття.

Утім Потьомкіну побачити пам’ятника, встановленого на його честь, не судилося. Проєкт реалізовували понад 40 років. Одразу після смерти генерала 1791 року Катерина II видала спеціальну грамоту, у якій з-поміж іншого йшлося про спорудження у Херсоні "мармурового пам’ятника [Григорію Потьомкіну] Таврійському" на честь пам’яті про нього та його успіхи в турецьких кампаніях останньої третини XVIII століття. 

Перший теракотовий ескіз скульптури з’явився лише через декілька десятиліть — 1825 року. Його автором був виходець із Чернігівщини Іван Мартос, ректор Імперської академії мистецтв. Подальше втілення свого проєкту він оцінив у 170 тисяч рублів — суму на той час величезну. Для порівняння, винайняти пересічну хату в селі коштувало 350 рублів на рік, продати чи купити кріпака — 400–500 рублів, а середня заробітна плата дрібного чиновника становила 40–45 рублів. Та й пам’ятник де Рішельє в Одесі приблизно в той самий час Мартос погодився створити за значно меншу суму — 40 тисяч рублів. І хоч кошти збирали два роки, їх вистачило лише на те, що Мартос виготовив фігуру Потьомкіна.

Для роботи над великою моделлю почали шукати інших майстрів. Року 1831 ливарник Василь Єкімов відлив статую князя, яка майже не відрізнялася від Мартосового ескізу: античний шолом замінили на середньовічний; плащ на пам’ятнику не прикривав грудей (як задумували спочатку), а був накинутий на ліве плече, нагадуючи мантію; шалик, який у мартосівському проєкті мав бути зав’язаний на поясі, на вилитій фігурі виявився "перекинутим на праве плече", а лати прикрасили орнаментом.

Водночас упродовж 1830-х років масивний гранітний п’єдестал розробляв італійський архітектор Франц Боффо. Врешті в жовтні 1836-го, у переддень 45-ї річниці поховання Потьомкіна, пам’ятник відкрили офіційно. 

Потьомкін Херсон

Пам'ятник князю Потьомкіну Таврійському, Херсон, 1915 рік

Фото: mycity.kherson.ua

Перед громадськістю генерал-фельдмаршал постав у бронзовій фігурі заввишки 3,35 метра (разом із п’єдесталом висота пам’ятника сягала 6,5 метра). Біля його постаті лежав шолом, а сам "монументальний" князь був одягнений у парадні римські лати, у правиці тримав фельдмаршальський жезл, а його ліва рука спиралася на меч.

До 1838 року довкола споруди облаштували акацієву алею, а після 1849-го тут з’явився повноцінний Потьомкінський бульвар, який обнесли огорожею. До 1860-х бульвар був геометрично розпланований так, що пам’ятник став центром його вісьових алей.

Потьомкін Херсон

Потьомкінський бульвар, Херсон, 1908 рік

Фото: mycity.kherson.ua

Скрутні часи для монументу настали з початком російської революції 1917 року. Із приходом до Херсона більшовиків пам’ятник, як символ "старого світу царизму", накрили брезентом, за що іронічно його почали називати "херсонським привидом". Але цього для радянської влади виявилося недостатньо — у квітні 1921-го монумент зняли з постаменту та перенесли у двір тодішнього Херсонського історико-археологічного музею (нині — Херсонський краєзнавчий музей). Після відступу з міста нацистів на початку 1944-го з музею зник і сам монумент.

Водночас на місці князевого пам’ятника в центрі Херсона 1922-го опинився бюст Карла Маркса, а від 1958-го — його ж скульптура. Як не дивно, але на свій п’єдестал Потьомкін "повернувся" уже в часи  української незалежности. Втрачену споруду відновили як копію зусиллями скульптора Юріка Степаняна та головного архітектора Херсона В’ячеслава Громихіна. Так  восени 2003-го митці вирішили відсвяткувати 225-річчя міста. 

З перспективи 2022 року на тлі тимчасової російської окупації Херсонщини споруда є одним з очевидних маркерів "русского міра". Хоча, з іншого боку, є ймовірність, що окупанти й самі не знають, що це за пам’ятник, та й хто це взагалі такий отой Григорій Потьомкін. Принаймні історія з більшовиками про це свідчить недвозначно.

Схожі матеріали

listing 2_new 2.jpg

Братство. Володарі перснів

ук.jpg

Москва дістає старі ідеологеми: що таке "Малоросія" та "Новоросія"?

600.jpg

Колія, що посварила Гусятин і Підволочиськ

1200_q9lAn4E.original.jpg

Болячки, делікатеси й борги останнього гетьмана

600.jpg

"Проповідував українізацію Кубані": контрреволюція Петра Лісового

800x500 obkladunka Wixrow.jpg

Початок і кінець промислового Донбасу | Максим Віхров

800x500 obkladunka Kruwosheya.jpg

Страхи і спокуси козацької старшини | Ірина Кривошея

600.jpg

"Не отвержи мене": Чому Україна вслід за імперією забула перших класиків

600_.jpg

Централізоване водопостачання – атрибут модерного українського міста початку ХХ століття