Пам’ятник Миколі Щорсу у Києві. Історія скандального монумента

109a4024b271f3261bbed3f60602ec4d
Go to next

15:49, 27 вересня 2022

Go to next

На одній із головних вулиць Києва, бульварі Шевченка, на перетині з вулицею Петлюри стоїть "пам’ятник вершника", який намагаються знести вже кілька років. У скульптурі увіковічнено антиукраїнського діяча Миколу Щорса. Уродженець Чернігівщини воював з українським військом у 1917–1921 роках, був військовим комендантом Києва у лютому 1918-го, коли більшовики грабували та вбивали містян. 

З початку російсько-української війни у 2014 році активісти вимагали знесення монумента. Підтримав демонтаж пам’ятника як такого, що підлягає закону про декомунізацію, й Інститут національної пам’яті. Втім доля споруди досі не визначена. Як і обставини загибелі Щорса на Житомирщині 1919 року.

DSCN3425.JPG

Павло Артимишин

кандидат історичних наук, науковець, дослідник проєкту "Локальна історія"

З 1872 до 1926 року на місці майбутнього монумента Щорсу стояв пам’ятник Олексію Бобринському. Його батько — також Олексій, був позашлюбним сином імператриці Катерини II та її фаворита Григорія Орлова, а також засновником графського роду Бобринських. Олексій Бобринський-молодший, отримавши від дружини "придане" у вигляді маєтків у Наддніпрянській Україні, фактично започаткував на базі заводу у Смілі цукрову промисловість в Російській імперії та став керівником першої на Наддніпрянщині залізниці Одеса-Балта. Однак у радянські 1920-ті постать Олексія Бобринського затаврували, а монумент зруйнували.

pamyatnyk-bobrynskomu1

Пам’ятник Олексію Бобринському, Київ

Фото: kyivpastfuture.com.ua

У другій половині 1930-х у радянської верхівки з’явилася ідея встановити монумент Миколі Щорсу. Адже тоді, за декілька років до початку Другої світової війни, активно формували його образ як одного із лідерів більшовицької "революції" в Україні, радянського героя "громадянської війни" у боротьби проти "петлюрівців". Апофеозом став однойменний фільм Олександра Довженка, що вийшов у прокат 1 травня 1939 року.

sddefault

Кадр з фільму "Щорс". Режисер Олександр Довженко, 1939 рік

Фото: istpravda.com.ua

Згідно з офіційною версією, Щорс, який із березня 1919-го очолював Першу українську радянську дивізію, загинув від кулі українського кулеметника 30 серпня того ж року. Тоді тривали запеклі бої більшовиків проти Галицької армії біля села Білошиці на Житомирщині. Поховали радянського "комдива" аж у Самарі (тоді – Куйбишеве). Чому аж там? Існує дві версії. Згідно із першою, дружина Щорса Фрума Ростова хотіла, аби чоловіка поховали якнайдалі від бойових подій так званої "Громадянської війни", а Самара була за сотні кілометрів від них, і під стабільним контролем більшовиків. Згідно із другою (і яка виглядає більш правдоподібною) радянська сторона, відвізши тіло Щорса подалі від місця загибелі, намагалися приховати обставини його смерті.

Справа в тому, що під час перепоховання тіла Щорса з православного на міське кладовище виявили, що радянського командира вбили з близької відстані пострілом у потилицю. Кулю, яку виявили у черепі, після експертизи ідентифікували із браунінгом Павла Танхіль-Танхілевича, який незадовго до загибелі Щорса прибув у Першу дивізію як уповноважений Реввійськради (попередниця Головного розвідувального управління).

4d02d30-25

Перепоховання Миколи Щорса у Куйбишеві, 1949 рік

Фото: istpravda.com.ua

 Цю версію підтвердили пізніше виявлені документи. Павло Танхіль-Танхілевич мав виконати "вирок" Реввійськради для Щорса, якого звинувачували в "українському націоналізмі". Мовляв, на підконтрольних його дивізії територіях працювали навчальні заклади з українською мовою навчання. Про це наприкінці 1950-х на тлі десталінізації згадував Микита Хрущов. Прикметно, що приблизно в той же час під час бойових дій загинули два найближчих соратники Щорса — Василь Боженко та Тимофій Черняк.

Однак наприкінці 1930-х про це мало хто знав і тим паче ніхто не говорив. У 1936 році особисто Йосиф Сталін видав вказівку встановити пам’ятник Щорсу в Києві. Через два роки у Харкові скульптор Михайло Лисенко розробив перший проєкт споруди, а 1940-го на бульварі Шевченка навіть почали підготовчі роботи. Однак через рік Київ охопила Друга світова війна і цю справу відклали на повоєнний час.

Спочатку скульптор запланував "пішого" Миколу Щорса, який мав постати на площі Льва Толстого. Згодом проєкт замінили на "кінний" та запропонували встановити монумент на бульварі Тараса Шевченка. Образ обличчя Щорса для скульптури створювали з його нечисельних прижиттєвих фото. А для відтворення точного образу коня до майстерні привозили коней зі стаєнь Київського військового округу. 

Цікаво, що перший президент України Леонід Кравчук у 1990-х роках згадував, що будучи студентом Київського державного університету, позував перед Лисенком та його колегами для відтворення тілобудови радянського командира у військовій формі. Щоправда, Суходолов стверджував, що "за весь період створення пам'ятника Леоніда Макаровича (Кравчука – Ред.) ми не бачили. Можливо, мав місце факт, що Лисенко запросив Кравчука позувати для ескізу, проте таких проб у скульптора було не мало, аж доки він не зустрів потрібну йому натуру".

У результаті постав майже 14-метровий монумент Миколи Щорса з кінною статуєю. Бронзову споруду встановили на постаменті з граніту заввишки 6,5 метрів. Угорі постамент прикрасили карнизом та фризом з барельєфами із зображеннями епізодів радянсько-української війни. Цікаво, що первісно фігуру Щорса пропонували зобразити з піднятою рукою, у якій би він тримав кашкет. Однак, цю ідею розцінили як надто вульгарну, тому кашкет опинився в іншій руці.

pamyatnyk-shhorsu3

Відкриття пам’ятника Миколі Щорсу, 1954 рік

Фото: kyivpastfuture.com.ua

30 квітня 1954 року, з нагоди 300-ліття так званого "возз’єднання України та Росії" після підписання Переяславської угоди, пам’ятник Миколі Щорсу урочисто відкрили на перехресті бульвару Шевченка та вулиці Комінтерну, де він стоїть досі, з 2009 року парадоксально ставши "сусідом" вулиці Петлюри.

Після перемоги Революції гідності українська влада порушила питання демонтажу пам'ятника в рамках декомунізації. Ті, хто ностальгує за Союзом, стверджують, що це суперечить пам’яткоохоронному законодавству, оскільки 2009 року монумент внесли до Реєстру об’єктів культурної спадщини національного значення.

У листопаді 2021 року Український інститут національної пам’яті запропонував перенести монумент до музею "Парк радянського періоду" в Спадщанському лісі на Сумщині. Зрештою, виявилося, що за таке рішення  Київська міська рада проголосувала ще в 2017-му, але проти цього виступив міський голова Києва Віталій Кличко, стверджуючи, що пам’ятник Щорса "один із найгарніших в Європі". Натомість Інститут нацпам’яті стверджує, що демонтаж пам'ятника Щорсу передбачений законом і не є предметом обговорення. 

Однак і досі, вже під час повномасштабної війни Росії проти України, Щорс на коні зустрічає киян та туристів. Нагадуючи про те, як росіяни понад 100 років тому вже воювали проти українців. І Щорс у тій війні представляв не українську сторону.

Схожі матеріали

декомунізація 600.jpg

“Навіть на заході України досі є пам’ятники Чапаєву і Ватутіну”, – Вадим Поздняков

Ageeva.jpg

Порожні п’єдестали та культурна притомність нації. Віра Агеєва

Пам'ятник Шевченку Ромни

Перший пам’ятник Шевченкові в Україні

Потьомкін

Два Потьомкіни в одному Херсоні

полтава сео

Класики у фраках

сео полтва памятник

Пам'ятники на честь Полтавської битви: знести чи зберегти?

Катерина

Прощавай, Катерино! Історія скандального пам’ятника в Одесі