Пам'ятники на честь Полтавської битви: знести чи зберегти?

16:58, 19 вересня 2022

Без имени-1

Міністерство культури та інформаційної політики рекомендує демонтувати у Полтаві пам’ятники, встановлені у часи Російської імперії та пов’язані з її перемогою у Полтавській битві 8 липня 1709 року над шведськими військами Карла XII. Один із таких — Монумент Слави із позолоченим бронзовим орлом на верхівці, який був встановлений до 100-річчя Полтавської битви. Також демонтажу підлягає пам'ятник, встановлений 1849-го на місці будинку козака Магденка, в якому після битви начебто зупинявся Петро І. Третій постамент, який рекомендують знести — присвячений коменданту полтавської фортеці Олексію Келіну, встановлений 1909 року.

Волошин Юрій.jpg

Юрій Волошин

доктор історичних наук, професор Полтавського університету ім. В.Короленка

Не люблю писати не про "своє", але вочевидь мушу висловитись.

Серед інших проблем, з якими намагається дати раду українське суспільство упродовж останніх 30 років — це постколоніальний досвід. Цей процес розвивається досить мляво, позаяк за роки незалежності у нас так і не сформувались повноцінні постколоніальні студії. Однак, сучасна війна, на мою думку, має це прискорити.

Загальновідомо, що пояснення теперішнього люди зазвичай шукають у минулому досвіді. От тільки, згідно з твердженням Едварда Саїда, метрополії й колонії пам’ятають цей досвід по-своєму. Тому їхні стосунки мають небагато точок дотику й зазвичай він обертається навколо "риторики звинувачення". Україна з Росією тут не є унікальними. Унікальність тільки в тому, що Російська імперія, яка існувала ще й у вигляді свого радянського клону, розпалася значно пізніше ніж інші, а зараз вона вирішила повернутись. Нова її реінкарнація аргументується серед іншого й поверненням колишніх територій, інтерпретованих як "ісконно рускіє зємлі", де люди говорять такою ж мовою й шанують таких же класиків.

monument

Монумент Слави у Полтаві

Фото: wikipedia.org

У свій час, ковтаючи землі та народи, що прилягали до її кордонів, й розширюючись у такий спосіб на великі території — Росія, як і будь яка інша імперія, мала дбати про інструменти для їх утримання. Одним з надійних інструментів була культура, яка насаджувалась насамперед через мову й шкільну програму (не спроста українська та інші мови в імперії були заборонені). Називаючи вулиці іменами своїх поетів, письменників, композиторів, й маргіналізуючи тубільців імперія створювала й маркувала відповідний культурний простір. Це призвело до того, що: по-перше, через деякий час місцеві еліти вважали цю культуру своєю чи принаймні вищою. По-друге, значна частина населення розглядала мову імперії своєю. І по-третє, це дало "історичні" підстави для претензій на ті території, які неоімперіалісти вважають своїми. Теж саме окупанти роблять і  зараз, на тимчасово захоплених українських територіях, змінюючи шкільні програми, повертаючи скинуті радянські пам’ятники та організовуючи концерти російських артистів. 

800px-Пам'ятник_на_місці_відпочинку_Петра_І_в_Полтаві

Пам'ятник на місці відпочинку Петра І в місті Полтава

Фото: wikipedia.org

Зважаючи на це, вулиці, названі на честь імперських поетів, композиторів, художників тощо; пам’ятники культурним діячам чи подіям важливим у житті імперії слід розглядати винятково в постколоніальному вимірі, як маркери, що ними імперія позначила свої території. Не важливо, чи вони великі митці, чи особи другого плану, головне, що в даному випадку вони використані як "трубадури імперії".

1200px-Пам'ятник_славним_захисникам_Полтави_і_Келіну_в_Полтаві

Пам'ятник коменданту фортеці Олексію Келіну в місті Полтава

Фото: wikipedia.org

Отже, перед громадами наших міст стоїть зараз не просте завдання — позбавитись цих імперських маркерів. Не конче їх розбивати на шматки, можна відправити до музею й там розповідати про імперський досвід (у полтавському випадку до музею Полтавської битви, де бракує оригінальних експонатів). Якщо цього не зробити, то немає гарантії, що через багато років, якийсь черговий імперський карлик, начитавшись старих історичних книжок, не захоче знову відродити імперію, покликаючись на ці історичні мітки та на "адін народ", не прийде вбивати дітей тих, хто зараз боронить нашу землю зі зброєю в руках.

Схожі матеріали

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Южноукраїнськ

"Повернути ув’язнену націю собі". Данило Судин про деколонізацію України

пагутяк сео

Мальмансталь. Галина Пагутяк

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

01.jpg

Турецький цвинтар у Лопушні. Золота галицька провінція

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

сергій громенко

Концептуальні питання російсько-української війни. Сергій Громенко

сео хрещення

Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії