"Земле, моя всеплодющая мати…" Галина Пагутяк

Про це мала би говорити і кричати інтелектуальна еліта, люди з державницьким мисленням. Не зайве би їм нагадати улюблену народну приповістку, яку так любив цитувати Пантелеймон Куліш: "До міста за грошима, до села — по розум". У нас геть занедбана економічна історія України, її не популяризують, не доносять до загалу. Політична історія потрохи поступається соціальній, і це вже добре. Загалом праця інтелектуала порівнювалася колись із працею землероба, який оре землю, засіває, потім збирає урожай. На заваді тому стають об’єктивні перепони — стихії, війни, і суб’єктивні, коли сівачі не розуміють як їм засівати, для кого, і чиї землі.

Наші письменники-класики відсунуті набік як застарілий мотлох через свою "надмірну рустикальність". Більшість із них мали селянське походження і ніколи не втрачали свого зв’язку із землею. Іван Франко мав із нею ще й зв’язок містичний, попри свою величезну ерудицію, обізнаність із економікою та економічною історією. То не був рудимент вірувань його предків і земляків, що відчували також містичний зв’язок, а глибоке усвідомлення значення землі, як основи життя й цивілізації. Воно підтримувало його, давало наснагу творити. Іван Франко простежував культ землі в світогляді народів світу, літературі, мистецтві. Його програмний вірш це не "Вічний революціонер" і навіть не "Каменярі" — справжні поетичні шедеври, а "Земле, моя всеплодющая мати". Поряд із ним можна поставити тільки вірш Костянтини Малицької (Чайки Дністрової) "Чом, чом, чом, земле моя", яку поклав на музику Денис Січинський1865-1909, що фактично помер від голодного виснаження у Станіславові.

Були голодні, "тісні роки", все це відчув на собі й Іван Франко, але тільки Голодомор став переломним моментом у відчуженні селян від землі. Правда, не в Галичині. Там не було штучного голоду і страху перед ним, що передався нащадкам тих, хто вижив. Ніхто в нашій літературі так ясно і зрозуміло не передав того, чим є земля для українців, не важливо де вони живуть — в місті чи в селі. По суті вірш Франка — це молитва до матері Землі, наділена містичним чаром, що його ще треба відчути, як відчуваєш народну пісню. Тоді настає катарсис — очищення, просвітління.

Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!

Матір не продають, матері не зрікаються. Моя сусідка по панельці, в якої чоловік на фронті, після того, як ми облаштували квітник під балконом, ошелешено дивиться на мене: "Мені стало легше, мене відпустило!" Вона виросла в місті, ніколи не працювала на полі, але змогла, зуміла відчути зв’язок із землею. І та послала їй підтримку.

Мені подобається працювати без рукавиць, щоб відчути доторк землі на руках, як її сила перетікає у мене. Нам є за що боротися, щоб колись мирно спочити в рідній землі, стати її частиною. Не тепер, а коли настане наш час, із гідністю повернутися у лоно Великої Матері. Перечитайте цей вірш, відчуйте магію Франкового слова, яку великий поет черпав із рідної української землі.