"Що міцніший Московський патріархат, то інертнішим є населення", — Вадим Поздняков про скидання пам'ятників і перейменування вулиць

18:41, 13 березня 2023

декомунізація

Процес перейменування вулиць із радянськими чи російськими назвами та скидання пам’ятників комуністам можна вважати символічним маркером змін, які відбуваються в українському суспільстві. У частині регіонів швидко й завзято позбуваються жахливої топоніміки, десь — повільно й неохоче. На поверхню вилазять байдужість, інфікованість тоталітарним минулим, політична кон'юнктура, російські впливи.

У травні минулого 2022 року "Локальна історія" розмовляла з головою громадської організації "Декомунізація. Україна" Вадимом Поздняковим про те, як відбувається процес дерусифікації. З того часу багато чого змінилося. Навіть сама організація змінила назву — на "Україна. Деколонізація".

У яких регіонах уже не залишилося вулиць із російськими назвами — а де ще навіть не починали щось змінювати? Чому Буковина така особлива і в чому проблема Луцька? Що об’єднує Почаївський район Тернопільщини зі Сходом України? Як розповідає Вадим Поздняков у новому інтерв'ю, роботи все ще по шию.

Володимир Молодій.jpg

Володимир Молодій

журналіст

Вадим Поздняков
Вадим Поздняков Фото: facebook.com/Nevidomy

"Усіх альош треба прибрати до бісової мами"

— У попередньому інтерв’ю ви сказали про перейменування вулиць: "Якщо збережеться теперішня динаміка, то захід України перейменує все за два-три місяці, центр — до кінця року, а схід — за рік-півтора". Як зараз справи на заході і в центрі?

— Захід дуже нерівномірний. Якщо взяти галицькі області, то там ще до сотні вулиць у кожній області залишилося перейменувати. У Закарпатській — було близько 900 вулиць, залишилося менше 300. 

На Буковині натомість усе відбувається дуже повільно. Ми обдзвонюємо саме їхні населені пункти, і в багатьох кажуть, що перейменовуватимуть вже після кінця воєнного стану. Чернівеччина виявилася дуже специфічною, м’яко кажучи. У деяких районах лише цього року почали громадські обговорення щодо перейменувань.

Натомість непогано себе проявили Волинська і Рівненська області. Хоч місто Луцьк дуже складне. На Рівненщині перейменовано вже 80% вулиць. Ще трошки і там майже не залишиться російських чи радянських назв. 

Дуже потішила Хмельницька область. Там треба було перейменувати понад дві тисячі вулиць — а сьогодні залишилося десь 600. Півтори тисячі вулиць за десять місяців — це чудовий результат! Хмельниччина є лідером за кількістю перейменувань.

Щодо центру України, то там також дуже по-різному. Є громади, які давно все перейменували, а є такі, де нічого не роблять і розповідають, як і буковинці, про кінець воєнного стану. 

Ще непогано проявилася Київщина. Але, звісно, крім тих громад, які були під окупацією. Там лише зараз усе починається. У Бучі провели опитування лише в середині лютого. 

333426854_587477966621523_1338086145552621075_n

У селі Проців на Київщині демонтовано низку радянських покажчиків, 28 лютого 2023 року

Фото: facebook.com/UADecolonization

На сході — Харків лише оживає, а в Ізюмі перейменували вже понад половину вулиць.

Тоді, коли ми розмовляли під час попереднього інтерв'ю, я думав, що на заході темпи будуть швидшими. Весною 2022-го вже масово перейменовували вулиці й зносили російські пам’ятники. Але десь у той час нам зробив великий "подарунок" Мінкульт. Міністерство надіслало звернення на обласні адміністрації з рекомендаціями узгоджувати всі демонтажі з ними. Після цього все різко загальмувалося. Якби Мінкульт не втручався, то, думаю, на сьогодні пам’ятників було б демонтовано в рази більше. Та пану Ткаченку захотілося вставити палку в колеса.

— Пригадую, що громад, які говорили "не на часі", було особливо багато у Житомирській, Полтавській і Харківській областях. Чи там щось змінилося?

— Ні, мало що змінилося. Житомир лише розпочав процес. Як і Харків. Утім зараз тих, хто впирається, уже не так багато. 

Ще не почав цю процедуру Миколаїв, на жаль. Зате от-от почне Херсон — там уже збираються створити комісію. Це тішить, бо ще місяць тому там казали "після війни".

— Які мотиви у Мінкульту, щоб вимагати узгоджень? Адже очевидно, що так процес затягується.

— Я не знаю їхніх мотивів. Але факт у тому, що це дуже сильно пригальмувало процес. Історія з багатьма пам’ятниками у Києві вирішилася зовсім недавно. 

Я не є фанатом Філатова, але чудово розумію, коли він матюкався на Ткаченка. З Дніпра слали ті звернення бозна-коли й не отримували відповідей, тому довелося робити самим. 

дніпро 1

Демонтовано серп і молот на будівлі Коледжу електрифікації у місті Дніпро, 1 березня 2023 року

Фото: facebook.com/UADecolonization

Ми дуже довго чекаємо рішень Мінкульту. Якщо на них не тиснути через медіа, вони нічого не роблять. Можна було б справедливо ухвалити рішення про видалення всіх пушкінів, суворових, островських, усяких радянських солдатів, дати на це волю громадам — і все було б вирішено.

До всього, мені не подобається та філософія з пам’ятниками Другої світової війни, яку пропонує Мінкульт. Вони кажуть, що їх не треба чіпати до кінця війни. І багато департаментів культури обласних адміністрацій на це посилаються, не бажаючи нічого змінювати. А на тих пам’ятниках — і серпи, і молоти, і зірки, і написи про радянську батьківщину. 

Багато ще хто в Україні не готовий до цього, але всіх тих "альош" (іронічна назва пам’ятників "Червоній армії" у вигляді солдата, — Ред.) обов’язково треба прибирати до бісової мами.

2

Демонтаж у селищі Бориня на Львівщині, 6 березня 2023 року

Фото: facebook.com/Nevidomy

"На Почаївщині виявили стільки всілякого, що я такого не бачив навіть на сході!"

— Як, до речі, йде справа із монументами "Червоній армії?

– У Львівській і Закарпатській областях уже дуже багато цих пам’ятників демонтовано. Найближчим часом заберуть іще більше. 

Франківщина почала цей процес наприкінці минулої весни — але відразу все й заглохло. І стоять собі ці "альоші" по Франківщині — їм там іще не один десяток. Сусідня Тернопільська область — взагалі біда. "Альошок" там десь штук 500, вони є майже в кожному селі. 

Все це обов’язково треба якомога швидше забирати. Ледь не кожен пам’ятник Другої світової війни — це монументальна пропаганда Радянського союзу. Це не місце пам’яті, куди люди приходять і кладуть квіти, щоб вшанувати своїх загиблих родичів. Якби у нас були просто меморіали загиблим із прізвищами односельців і без радянської символіки, то ніхто б цих пам’ятників і не рухав. Натомість це — серпи, молоти, радянська батьківщина, 41-й рік і червоноармієць… 

стало

Демонтаж у селі Зарічне Журавненської ТГ на Львівщині, 8 березня 2023 року

Фото: facebook.com/UADecolonization

Особливо з цим складно у Почаївському районі. Коли влітку робили інвентаризацію, то на Почаївщині виявили стільки всілякого, що я такого не бачив навіть на сході!

— Може, причина у Московському патріархаті?

— Думаю, що так. Почаївський район дійсно якийсь особливий. 

У законі про декомунізацію був виняток — не чіпати пам’ятників Другої світової війни. Тоді це питання сприймалося дуже болюче. Пам’ятаю, навіть лєнінів не хотіли забирати, а "альош" — і поготів. Але сьогодні ми до цього нарешті дійшли.

— Перейменування вулиць чи забирання пам’ятників — це часто ініціативи знизу. Ви розповідали, що рік тому люди самі зверталися до вас, щоб допомогли позбутися того спадку. Як зараз із активністю людей?

— Заявок постійно багато. От кілька днів тому ми дізналися, що в селі на Київщині все ще стояло погруддя Фрунзе. Подзвонили голові, голова — старості, і забрали. 

На днях мені надіслали фотографію з Чернігівщини, де два пам’ятники Щорсу. Також їх найближчим часом приберемо (коли це інтерв'ю готувалося до друку, Вадим Поздняков опублікував у Facebook фотографію з поваленим Щорсом у місті Сновськ на Чернігівщині, — Ред.). На Вінниччині є Щорс, якого треба дотиснути. 

329791080_714242813713842_7133963488638434314_n

Демонтований пм'ятник Щорсу у місті Сновськ на Чернігівщині, 6 березня 2023 року

Фото: facebook.com/UADecolonization

Люди постійно надсилають і надсилають фото з такими зразками. І дрібними, і не дуже. У нас дуже велика країна — а закон про декомунізацію часто саботували. Тоді ще не було закону про децентралізацію, і кількість сільських і селищних рад була настільки великою, що проконтролювати виконання закону було практично неможливо (сьогодні самоврядування здійснює вже рада громади, яка об'єднує кілька поселень, — Ред.). Тому стільки всього і полишалося.

Втім, це також і питання до обласних департаментів культури. Якщо тих лєнінів мали зняти ще в 2016-му році, то чому останніх ми прибирали аж в кінці 2021-го? Того року на Хмельничині ми змусили прибрати десь штук п’ятнадцять лєніних. Як можна було так працювати?! Ми досі підчищаємо хвости ще того старого декомунізаційного закону.

237549350_10220217633403302_2342681572890054858_n

Демонтаж погруддя Леніна у селі Кізя на Хмельниччині, 13 серпня 2021 року

Фото: facebook.com/UADecolonization

— Як ви спілкуєтеся із громадами? Хтось від організації їде й говорить із ними чи це занадто затратно?

— Це було б дуже затратно. Та й кількість громад шалена. Йдеться радше про телефонні дзвінки. Або ж намагаємося вплинути через свої контакти на місцях, зв’язки в обласних адміністраціях, через спілкування з головами громад, пояснення і роз’яснення.

Наприклад, про Закарпатську область є багато стереотипів, що там специфічне населення. Воно справді є — але не так багато. Там ніхто не проти демонтажу радянської символіки. І громад, які не хочуть перейменувань, є хіба кілька.

— Схожа історія з Буковиною. Там досі є багато вулиць із дивними назвами і меморіалів "Червоній армії". І це, вочевидь, іще й через великий вплив московської церкви. Але реноме УПЦ МП в Україні слабне. Чи помітно це по топонімах Буковини?

– Чернівецька область, як і Закарпатська, також складна в плані Московського патріархату. Але навіть на Закарпатті процес якось рухається. А з Буковиною — геть зле. Чернівецька область загалом дуже інертна. Одна з найбільш, не в образу мешканцям, пофігістичних. 

Схожа історія на півночі Волині, де досі великі впливи Московського патріархату. Скрізь у області вже майже все перейменовано, а на півночі — навіть не починали. Серпи, молоти, солдати, вулиці пушкіних і достоєвскіх… Маємо дуже яскраву кореляцію — що міцніший Московський патріархат, то інертніше населення.

— А в чому проблема самого Луцька?

— Місцеві кажуть, що проблема в місцевому голові, начебто в нього якісь сентименти до пушкіних

Лучани свої вулиці перейменовують, але це йде дуже тяжко і довго. З початку повномасштабного вторгнення у Луцьку перейменували десь вулиць двадцять. Для такого міста це дуже мало. 

У сусідньому Рівному — навпаки, все зробили швидко і якісно, позабиравши всі пам’ятники, дошки, перейменувавши всі вулиці. Рівне — це зразкове місто в цьому плані.

286101726_1214834872392019_2644225988746345529_n

Демонтж пам'ятника радянським солдатам, Рівне, 4 червня 2022 рік

Фото: facebook.com/UADecolonization

"А росіяни ще й відновлюють, курви, все назад"

— Що з такого дрімучого ще залишилося на Галичині?

— На Франківщині є пам’ятник першим комсомольським активістам, які загинули в боротьбі проти українських буржуазних націоналістів. Стоїть він на кордоні Прикарпаття і Закарпаття, в останньому селі Франківщини (мається на увазі Вишків, — Ред.). Його обіцяють демонтувати найближчим часом. Ще десь точно позалишалися якісь зірки і серпи з молотами.

— Як щодо Щорса, який стоїть на бульварі Шевченка в Києві?

— З того, що мені відомо, то скидання пам’ятників Чкалову і Ватутіну було показовою акцією (демонтажі відбувалися 8 і 9 лютого, — Ред.). Ніби нова серія серіалу "Слуги народу". От наступна серія буде з Пушкіним на Шулявці і Щорсом.

328723795_577077060971137_4476241508711898651_n

Демонтаж пам'ятника Ватутіну, Київ, 9 лютого 2023 рік

Фото: facebook.com/UADecolonization

Гадаю, що впродовж березня Пушкіна і Щорса заберуть. Наскільки мені відомо зі своїх джерел, Мінкульт планує дати дозвіл, і міська рада Києва швидко їх демонтує. Як я розумію, вони хочуть почекати, щоб пройшло трохи часу від скидання Ватутіна і Чкалова, щоб знову на камери розказати, які вони патріоти й дерусифікатори. Хоч це можна було вирішити одним наказом і знести всі пам’ятники і погруддя впродовж дня. А так, роблять шоу.

— Що вам запам’яталося і що здивувало з роботи за цей час?

— В одній із громад Буковини перейменували вулицю Мічуріна на вулицю Івана Мічуріна.

Особливий "настрій" має Закарпаття. Проявляється це у тому, що після твого звернення дзвонить п’яний сільський голова. І це о другій годині дня у середу! Або — телефонував я одному з сільських голів на Тячівщині. Питаю, умовно: "Це Іван Іванович?" А він мені: "Ні, це я Іван Іванович, а не ви!" Він подумав, що я назвався його іменем — бо був просто п’янючий. У цій громаді, до речі, досі не почався процес перейменування. Але там і впливи Московського патріархату ще доволі сильні.

— Скільки ще може тривати процес дерусифікації?

— Я впевнений, що він перейде ще й у наступний рік. Як би не хотілося швидше, але такими є сьогоднішні темпи… Але, можливо, 2024 рік стане останнім. 

Звісно, все залежить від темпів деокупації. Адже більшість території Херсонської і Запорізької області все ще окуповані. Там [і до війни] було багато роботи, а росіяни ще й відновлюють, курви, все назад. 

Два роки тому в Херсоні ми змусили прибрати один об’єкт, а кілька днів тому друг скинув мені звідти фото — той пам’ятник знову стоїть, бо окупанти почепили його назад. І такого, думаю, буде ще дуже багато. Ми коли їздили зносити пам’ятники, то спеціально трощили їх кувалдами, щоб ніхто не додумався потім їх відновити. Нам розказували, що ми вандали, але іншого виходу не було, бо якщо не розбити, то його просто могли поставити назад.

— Минулого разу ви казали, що під час перейменувань вулиці часто називали — Гостомельською, Бучанською або кількома прізвищами героїв війни, які на той момент були на слуху. Що змінилося?

— У людей коротка пам’ять — уже не називають ні Гостомельськими, ні Бучанськими. 

Загалом, можна виокремити три варіанти назв: "вишнево-калинові" — найчастіше у селах чи селищах; "бандерівсько-петлюрівські"— коли називають прізвищами Бандери, Петлюри, Чорновола, Стуса, без будь якої прив’язки до місцевості. У тому населеному пункті може бути багато своїх вояків чи офіцерів армії УНР, видатних культурних діячів — але ні: Бандера, Петлюра, Мазепа, Чорновіл, Лук’яненко, Стус, Ліна Костенко… І третій варіант — люди дійсно намагаються відзначити своїх локальних героїв. Але таких меншість.

— За вашими спостереженнями, у тих місцях, де дерусифікацію сприймають неохоче, — там громадська думка дійсно протестує чи це радше впливові місцеві шаленці?

— Часто більшості людей на місцях абсолютно байдуже, що там буде стояти чи як буде називатися. Вони можуть щось, як кажуть на Закарпатті, погойкати — але нічого робити не будуть. 

Часто всі рішення приймають голови, тож усе впирається у їхнє бажання чи небажання. Якщо є політична воля, то й вулиці перейменовують, і пам’ятники забирають. У Харкові за останні кілька місяців поприбирали стільки, що дай Боже! — і ніхто й слова не сказав.

Якщо ж хтось уже зараз думає про вибори і хоче вислужитися перед електоратом, то він несповна розуму. Дай Бог, дожити ще до тих виборів! Треба зараз робити державотворче. Найпріоритетніше — зберегти нашу державність. Тому маємо все те вичистити. Зробити так, щоб, нарешті деколонізація, декомунізація вже ніколи не ставали питаннями політичних спекуляцій і маніпуляцій.

Усі вулиці з назвами на честь російських чи радянських негідників треба замінювати іменами гідних українців. Так само з пам’ятниками. Вулиці — називати іменами тих, хто достойний, а не Вишневими, Калиновими чи Малиновими… І треба нарешті забрати впливи Московського патріархату. Маємо унікальний час, коли треба позбавитися всього російського — пам’ятників, вулиць, церков, їхньої мови. Треба якомога більше всього зробити зараз, щоб потім уже до цього не повертатися.

Наша організація працює без вихідних. Ми розуміємо, що якщо не зараз, то ніколи. Все — на донейтах небайдужих громадян. Я прокидаюся, і ми вже на зв’язку, а завершую роботу, коли засинаю. Перед нами величезний масив роботи, і кожен мав би докластися до цього. Якщо людина не на фронті, то повинна максимально позбавляти тил російського впливу. Бо кожна вулиця з російською назвою, всі ті "Лєрмонтова", "Пушкіна", "Достоєвського" — це як прапорець, що тут Росія.

Схожі матеріали

Степовий 600

"Мій злочин — це Сталін і порося на одному малюнку", – політв'язень Олексій Степовий

пен 600х400

"Мені страшно бачити, як повторюються долі моїх батьків": Аскольд Мельничук у розмові з Катериною Бабкіною

Dorj Batu 600.jpg

Дорж Бату: “Ми писали американським конгресменам листи з дуже недипломатичними виразами”

600

"Хочу, аби українці глибше розуміли своїх великих митців", — письменник Степан Процюк

Капров

"В Україні я бачив міста-примари, але дух людей у тих містах обнадіює", — ізраїльський фотограф Едуард Капров

івасюк 600

Заново відкритий Володимир Івасюк

Marina Trattner

“У шведських джерелах козаки – європейці”. Марина Траттнер про листи Карла XII та українські артефакти у Швеції

600.jpg

Ґжеґож Ґауден: “На початку ХХ століття антисемітизм став елементом польської самоідентифікації”

Strong 600.jpg

Стронґовський: “Російська мова має стати мертвою”