Історична некромахія: як в Росії воюють із пам’яттю про померлих

14:25, 12 грудня 2023

сталін

В Україні зносять пам’ятники, і в Росії зносять пам’ятники, тож на сторонній погляд, десь із протилежної півкулі, між цими процесами немає різниці. Однак відмінність є, і то засаднича: Київ прибирає пам’ятники чужим вождям і пропагандистам, а Москва — жертвам своїх же репресій. 

14707892_1222634477803507_566907530000509388_o.jpg

Сергій Громенко

кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього

Російська влада веде "війну за історію" не лише проти України, що давно стало самоочевидним, але й проти власного населення. В останні місяці увага більшості спостерігачів була прикута до "єдиного підручника" з історії в школах та "Основ російської державності" у вишах, але й на інших ділянках вирували не менш жорсткі бої. Зокрема — в площині монументальної пропаганди.

Одна сторона цього процесу добре відома — пам’ятники відкриваються публічно, а подекуди — помпезно (наприклад, київському князю Володимиру Великому біля Кремля). Найяскравішою ілюстрацією процесів, що тривають у Росії, є встановлення монументів Іосіфу Сталіну. За підрахунками видання "Можем объяснить", зараз їх щонайменше 110, причому лише 10 збереглися з радянських часів, 5 встановили в 90-ті роки, а 95 – з’явилася за доби президентства Владіміра Путіна (зокрема, скульптурна група "Великої трійки" в Криму).  

1575082

Пам'ятник Йосипу Сталіну, Франкліну Рузвельту та Вінстону Черчиллю у Криму

Фото: korrespondent.net

Однак протилежна сторона — демонтаж пам’ятників жертвам радянського режиму — перебуває немовби в тіні. Але повномасштабне вторгнення Росії в Україну призвело і до початку широкої кампанії зі знищення "неугодних" знаків.

Пам’ятники "своїм"

Першими під удар потрапили таблички проєкту "Остання адреса" — маленькі меморіальні дошки на будинках репресованих громадян. Як розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода співробітниця однойменного фонду Оксана Матієвська, до 2023 року випадки пошкодження табличок були поодинокі — і вандалізм мешканців чи безвідповідальність комунальників були приблизно однаковими за частотою причинами. Однак в останній рік почалася цілеспрямована кампанія проти "останньої адреси": зі 700 встановлених лише у Москві табличок зникли вже кількадесят, подібне відбувається і в інших містах. Так, в Петербурзі ще 2020 року з одного будинку зникло відразу 16 табличок, а 2023-го з іншого — 34.

1280px-Zhelvatych_-_memory_sign

Таблички проєкту "Остання адреса"

Фото: wikipedia.org

Матієвська упевнена, що "це маркер того, що відбувається у суспільстві. Тріумфуюче невігластво, небажання вивчати історію, ракурс на історію з певної точки зору, ресентимент, нарешті, який зводять у культ. Ну, і взагалі, таке ставлення, коли вандалізм не засуджується". На її думку, якщо великі пам’ятники руйнують за спеціальними розпорядженнями влади, то знищення табличок — переважно приватна ініціатива, "просто бажання догодити начальнику, відчуваючи настрої, які зараз домінують".

Пам’ятники "чужим"

Але якщо "Остання адреса" — суто російська справа, то знесення решти меморіалів жертвам сталінізму стосується інших європейських країн. 

Ще в травні 2020 року в Твері з колишньої будівлі НКВС зникли дві меморіальні дошки, поставлені на згадку про розстріляних у цій будівлі польських військовополонених і радянських громадян. У 2022 році в листопаді-грудні пошкоджені одразу три пам’ятники репресованим полякам: в Томську і в селах Бєлосток і Полозово Томської області.

45c8fdf2b0fceb21

Пам’ятник блаженному священномученику Климентію Шептицькому у Володимирі

Фото: synod.ugcc.ua
2

Повністю знищений пам’ятник Климентію Шептицькому у Володимирі

Фото: synod.ugcc.ua

Однак за один лише 2023 рік кількість зруйнованих або вандалізованих меморіалів сягнула 15. Серед них два були присвячені українським жертвам Великого терору. Списки подають "Новая газета", ВВС та "Настоящее время":

— пам’ятник фінським воїнам в Приморську Ленінградської областісічень;

— табличка на пам'ятному хресті репресованим українцям на Левашовському кладовищі Петербурга — напис "Вічна пам'ять українцям безвинно вбитим" обрізали так, що залишилися тільки "Вічна пам'ять українцям"лютий;

— меморіал польським і литовськими спецпоселенцям в Галяшорі Пермського краюквітень;

— пам’ятник примиренню з Італією у воронезькій Россошіквітень;

— хрест в пам’ять поляків-каторжан в бурятському селищі Рєчка Мишихатравень;

— польський і литовський пам’ятний хрест жертвам репресій в селі Півоваріха Іркутської областітревень

— пам’ятники засланим полякам в Озерному та в Костоусово Свердловській областічервень;

— пам’ятник репресованим полякам на Левашовському кладовищілипень;

— пам'ятна дошка полякам та литовцям у фортеці Орєшек Ленінградської областілипень;

— хрест на згадку про польських в'язнів ГУЛАГу в селищі Рудник під Воркутоюлипень;

— пам’ятник загиблим італійським солдатам в Алєксєєвському окрузі Бєлгородщинисерпень;

— табличка на честь архімандрита Української греко-католицької церкви Климентія Шептицького, міністра закордонних справ Литви Мечисловаса Рейніса та головнокомандувача естонської армії Йохана Лайдонера на кладовищі Владіміравересень;

— пам'ятник польським засланцям в Якутськувересень;

— пам'ятник фінським солдатам в Приозерську Ленінградської області.

"Після 24 лютого ми спостерігаємо зміну ставлення до пам'яті, насамперед, про радянський державний терор, а й взагалі до російського, дореволюційного державного насильства", — коментує ВВС дослідниця з "Меморіалу" Олександра Поліванова. "Ці пам'ятники нагадують про злочин держави щодо власних або чужих громадян, вони десакралізують державу і взагалі кажуть, що вона може бути злочинною". 

Висновки

Питання навіть не в тому, чому російська влада почала свою війну із пам’яттю про жертв репресій, а в тому, чому затіяла її так пізно. Подібно до коливань маятника, кожен акт зовнішньої агресії в новітній історії Росії супроводжувався "закручуванням гайок" всередині країни. І "під роздачу" потрапляла не лише сучасність з ідеями на кшталт вільних виборів чи прав геїв, але й минуле.

Спроба анексії Криму та окупація Донбасу 2014 року покликала до життя перші закони про історичну пам’ять — про заборону реабілітації нацизму. До цього російська влада та інтелігенція вихвалялася відсутністю в країні меморіальних законів, відверто глузуючи з України, але дуже швидко "наздогнали і перегнали". Попри камлання західних лівих, в Україні не посадили жодного історика за "неповагу" до ОУН та УПА, у той час як в Росії за "реабілітацію" щороку судять більш ніж сотні людей.

Повномасштабне вторгнення 2022 року цілковито унеможливило вільні дискусії в Росії як на сучасні, так і на історичні теми. Був остаточно взятий курс на "єдино правильне" викладання минулого — від класів шкілєдиний підручник з історії, "парти героїв" до аудиторій вишівуніфікація програм з історії, впровадження "Основ російської державності". А "єдино правильна" версія в теперішній Росії не лише передбачає наявність пануючого наративу, але й фактичну заборону альтернативних, як це було в СРСР. Тепер цей процес торкнувся і монументальної пропаганди. 

1666183146-5520

Демонтаж російськими окупантами пам’ятника жертвам Голодомору у Маріуполі, 2022 рік

Фото: unian.ua

Інакше кажучи, віднині в Росії пам’ятники можна ставити лише начальству — без різниці, імперському чи радянському. А пам’ять про жертв держави мусить бути максимально притлумлена. З одного боку, можна переслідувати за "дискредитацію" тих росіян, які наважаться принести квіти до "неправильних" меморіалів, але з іншого — простіше повністю прибрати "зайві" монументи. 

Теперішній Кремль занадто сильно ототожнює себе із Кремлем радянського періоду, щоб дозволити тицяти себе носом у злочини комуністичного режиму. Тож і архіви з матеріалами про репресії, і пам’ятники жертвам де-факто опинилися поза законом. Примітно, що Росія не одинока у своїй поведінці. Сучасна Туреччина — явно не Османська імперія, але Анкара так само гарячково заперечує злочини проти людства, скоєні колись Стамбулом.

До речі, боротьба із "народними місцями пам’яті" Нємцову і Пріґожину цілком вписуються у цей дискурс. Неважливо, кого вшановують люди — "ліберала" чи "турбопатріота". Або пам’ятник встановлює начальство, або не встановлює ніхто.

Таким чином, події 2023 року є лише квіточками. На сьогодні в Росії нараховується не менше 2 тисяч меморіальних дощок та пам’ятників жертвам репресії. Не випадає сумніватися, що російська влада не зупиниться, доки не знищить їх усі. А на звільнене місце поставить ще кілька статуй тиранів — царів чи комуністів. 

І боротьба з українськими пам’ятниками (передовсім, жертвам Голодомору) на тимчасово окупованих територіях України — "передовий фронт" кремлівської некромахії. 

Схожі матеріали

5

Як вижити у російському полоні. Спогади медсестри з Тернопільщини про події 1910—1920-х років

сео

"Мужики обнімають баб і вогні гасять". Снохацтво у російському селі

сео

Ветерани й Українська Держава

Громенко_сео-1200х630

Короткий курс "Історії України" в Росії

громенко сео

Джерела російської автократії та української демократії. Частина перша: Русь

Спасо-Преображенский_собор_в_Переславле-Залесском_на_Красной_площади

Ембріон Росії: поява Залісся

бахмут сео

Війна і політика. Тімоті Снайдер про те, чому Бахмут важливий для Росії

липа сео

Обличчям до моря. Незалежна Україна Юрія Липи

bruk-wait 960_560.jpg

Якою має бути література у школах? 15 тез Богдана Тихолоза