Як водять Маланку на українському Півдні

11:09, 13 січня 2023

меланка

13 січня в Україні справляють Щедрий вечір, Щодрик або Багату кутю. За юліанським календарем опівночі настає Новий рік — одне з найпопулярніших світських свят, на якому майже не позначився релігійний християнський вплив.

У північно-західному Причорноморʼї, котре вже майже рік змушене слухати гуркіт війни, у ці свята теж водитимуть Козу — Василь і Маланка нарядяться у яскраве вбрання, Дід "благословлятиме" булавою свій почет, а Цигани нагадуватимуть про дух предків, незважаючи на спроби ворога перекреслити традицію і перекреслити саме життя. Дослідниця фольклору Олена Чебанюк у статті для "Локальної історії" описує, як святкують Старий Новий рік у селах на півночі Миколаївщини та Одещини.

chebaniuk.jpg

Олена Чебанюк

кандидатка філологічних наук, дослідниця фольклору

Щедрий вечір. Багато випічки, турбота про плідність і тисячолітній обряд

Надвечірʼя останнього дня року називають Маланки, а перший день нового року — Василя. Назва запозичена із церковних святців: 13 січня православні та греко-католики вшановують преподобну Меланію Римлянку, а 14 січня — Василя Великого, архієпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії.

Вечір напередодні свята годиться весело провести за щедро накритим столом. На трапезі має бути якомога більше скоромної їжі, щоб цілий рік все щедрилось.

— На стіл ставлять багато різних страв — що більше, то краще. Така є прикмета: якщо на Щедрий вечір багатий стіл, то не буде він порожнім і увесь рік. Скільки дав гостям, щедрувальникам, маланкарям, посипальникам — то вдвічі більше воно тобі назад повернеться, —  розповідає Ольга Гогулинська із села Ясенове Перше на Одещині.

До столу на Маланки готують мʼясо варене, тушковане, копчене, заливне або холодець із свинячих ніжок, а також різноманітні свинячі ковбаси, кровʼянки, шинки, ковбики-сальтисони, голубці з мʼясом і пшоном, бігус із квашеної капусти з мʼясом і чорносливом, варених курей та індиків у солодкому соусі тощо.

У селах Кривоозерської територіальної громади на Миколаївщині першими до столу подають бігус із сирої та квашеної капусти. Готують казан печені з свинини з реберцями, картопляники з мʼясною підливою, вареники з печінкою й налисники із сиром. Насамкінець вечері подають молочний кисіль із фруктами та жартома на завершення гостин примовляють: "Молоко й вишні — гості лишні".

Мʼясо в народній культурі сприймається як символ благополуччя й багатства. Наявність на святковому столі страв із свині як надзвичайно плодючої тварини мало посприяти розмноженню худоби в господарстві. Дослідники припускають, що для давніх русичів вепр був тотемною твариною, повʼязаною із солярними культами. Ще й сьогодні на Кривоозерщині зберігається звичай закопувати свинячі кістки зі святкової новорічної вечері на полі й городі для того, щоб забезпечити добру родючість.

На Поділлі й північно-західному Причорноморʼї до новорічного столу обовʼязково готують багато хлібної випічки: калачі, паляниці, книші, пироги та пиріжки з різноманітними начинками, бублики і пампушки. Смаколиками обдаровують гостей, які приходять вітати із початком нового року. Вірять, що дарунки щедро повернуться і в господі все добре буде "щедритися й вестися" впродовж року.

1
Автор колажу Віктор Ситник

— Колись на Старий Новий рік готували цілу піч хліба, калачів, розчинених на дріжжях пряників, — згадує 62-річна Лідія Круглик із села Секретарка на Миколаївщині. — Ними обдарювали щедрувальників, маланкарів і посипальників.

У Причорноморʼї зберігся звичай випікати до Щедрого вечора дві хлібини — "василя" і "маланку". Їх кладуть один на одного на святковому столі, підкладають під спід конопляне сім’я, мідну монету, обвʼязують вінком із часнику. 

У селах нинішнього Вінницького району довкола Тиврова, Немирова, Іллінців був звичай — господар дому низько нахиляв голову, ховався за хлібинами і розпочинався ритуальний діалог: 

— Чи бачите ви мене, діти? — питав батько. 

— Ні, тату, не бачимо! — хором відповідали діти. — Ну то дай Боже, щоб ви і на той рік мене не побачили!

Цей звичай перегукується із прадавніми словʼянськими обрядами. За свідченням хроніки Gesta Danorum Саксона Граматика, у ХІІ столітті у місті Аркона на острові Рюген в Балтійському морі розташовувався словʼянський релігійний центр і святилище Святовита. По закінченню жнив туди зʼїжджалися посланці словʼянських племен із дарами нового врожаю. Головний арконський жрець ховався за горою хлібів і питав, чи бачать його віряни, та бажав, щоб і наступного року його не було видно.

Маланка. Як оживити Козу і пережити хаос зміни року

У селі Секретарка та сусідських Курячих Лозах із обіда 13 січня ходять від хати до хати гурти "циган". Саме свято називається — Цигани.

Учасники ритуальних обходів накладають на обличчя саморобні шкіряні маски. Ніс роблять із качана кукурудзи, вставляють зуби із пір’я, мастять обличчя сажею. На голову вбирають високі білі циліндри, зроблені з папʼє-маше. 

Дійство розпочинається на майдані у центрі села. Головний персонаж маланкування — Дід — із великою булавою "благословляє" Циган — наказує всім зігнутися і бʼє кожного по черзі бунчуком по сідницях. Сердеги на колінах просять пощади, а після цього виконують запальний танок.

323530720_499479752309953_7522247073448640540_n

Село Курячі Лози, Миколаївщина

Фото: надала авторка

Після "вінчання" всі гурти йдуть на село. За місцевою традицією, Маланка з Василем і почтом ходять окремо від Циган; Дід із Козою — теж ідуть окремо.

Спитавши у господарів дозволу, Цигани заходять до хати й показують жартівливі сценки із гумористичними примовками та піснями. Вони уособлюють світ чужих і ворожих людині потойбічних сил, предків. Ці сили зʼявлялися на землі у час, коли старий рік ще не закінчився, а новий іще не почався. Гостей годилося гарно зустріти й щедро пригостити, щоб вони проявляли прихильність до світу людей.

— У нашому селі до двох часів ночі ходять по хатах й щедрують Василь і Маланка із цілим почтом, — розповідає Людмила Березка із села Мала Мечетня на Миколаївщині. — За Маланку вибирають хлопця красивого, рум’яного, чіпляють йому косу, підставляють груди, а за Василя перевдягають дівчину, малюють їй вуса.

321617017_1349231289151411_7748032453846953147_n

Село Гвоздавка Любашівська, Одещина

Фото: надалаавторка

Маланка зображує гулящу, ліниву й невправну молодицю, яка все робить не до ладу — куди не повернеться, б’є посуд, миє піч водою, лавки підмазує глиною, розкидає сміття по хаті. У дохристиянські часи така містерія мала символічно відображати хаос, який настає у момент зміни років.

У Кози, яка ходила з Дідом, теж був оригінальний костюм.

—  Перевдягнуть у вивернутий кожух хлопця, а він тримає на держаку з дерева зроблену голову ніби козячу. Внизу така дощечка прив’язана. За мотузку смикають, і Коза весь час так: "Цок, цок, цок", — розповідає директор сільського музею у Курячих Лозах Ольга Столяр.

323683186_1333138840808752_9037445188879228016_n

Село Курячі Лози, Миколаївщина

Фото: надала авторка

Ватаги маланкарів можуть зняти ворота та хвіртки тим господарям, які їх відмовляються прийняти.

— Шкоду роблять. У мене ще була машина — запорожець. Нас удома не було — винесли запорожця, поставили посеред вулиці. Попелю насипали, на поріг поставили бревно і поїхали далі, — згадує Ольга Гогулинська. — А одному діду й козу висадили до комина і прив’язали.

Як свідчать архівні записи майже сторічної давнини, почет, який супроводжував Діда, підспівував:

Ой, ходив старий
По крутих горах,
А тепер ходить
По божих домах.
На моїй козі вже шерсть линяє,
Ой, вилиняла, та ще ж уся,
Може, нам дасте мірочку вівса.
Дасте, не дасте – буде нам того,
Якщо нам дасте хоч золотого. 

У хаті Дід просить хазяїв нагодувати й напоїти Козу. Господарі зумисне зволікають. І тоді Коза падає на підлогу, прикидається мертвою, аж поки весь почет не пригостять і не винагородять грошима. Дід переконує: "Як не пожертвуєте, то так і ваша худоба буде падати".

Коза є загальнопоширеним символом родючості. Коли рогатий персонаж оживає після пожертви, учасники дійства приспівують:

Де коза ходить,
Там жито родить.
Де не буває,
Там вилягає.
Де коза ногою,
Там жито копою,
Де коза рогом,
Там жито стогом.

 У доколгоспні  часи у північних районах Миколаївщини гурти "дідів" ходили "у сніпках" — обв’язувалися соломою, що підкреслює звʼязок звичаю з дідухом і культом померлих предків.

У руках "діди" й маланкарі мали солом’яні батоги і хльоскали ними всіх, кого зустрічали. Вважалося, що такі ляпанці забезпечують людину здоров’ям на весь прийдешній рік.

меланка 2
Фото: надала авторка

"І як вже настає цей останній день року, то село не знає, де дітись від радощів, бо це ж дивовижа й радість! Дід, Коза, Цигани, Маланка, Козак — все оживає! Колядники щедрують, Дід співає, погладжуючи Козу, Коза цокає, Цигани по пільниках, по реп’яхах, по смітниках, по снігу качаються, танцюють, співають. А дівчата, хлопчики, молодоженці, молодиці назбігаються, аж у вулицю не вміщаються! Та кожне хоче бути спереду і бачити, як Цигани танцюють, ширитують кого батогами, як не йде щедрувати. А що вже нап’ються та наїдяться всі, що "трудяця", то вже так, що не один щедрівник підночує де в снігу сторчака або в дівчини в подушках", — писав у 1926 році до Етнографічної комісії Всеукраїнської академії наук респондент із села Ємілівка Голованівського району Первомайської округи.

За повір’ям, розігрування жартівливих сценок у кожній хаті обіцяло господарям гаразди й заможне життя. Вірили, що ритуальний сміх і веселощі мають велику життєдайну й захисну функцію.

На думку дослідника української новорічної обрядовості Олександра Курочкіна, ритуали, ігри, театралізовані дійства та маски на Маланку й Василя мають прадавнє автохтонне коріння на території північно-західного Причорноморʼя й зберігають окрушини давніх аграрних культів, тотемічних вірувань, віру в силу побажання та проспіваного слова.

І навіть сьогодні у Курячих Лозах готуються до проведення свята. 

— Ми не відмовилися, навпаки, переконані, що треба своїх традицій дотримуватися, бо це наше підґрунтя, — каже Ольга Столяр.

mal3 (1)
Автор колажу Віктор Ситник

Василя. Не проспати цілого року

Свято Василя як перший новорічний день визначав благополуччя всього майбутнього року. Новорічна магія першого дня мала принести щастя, везіння, здоров’я на весь прийдешній рік. Тому зранечку намагаються прокинутися щонайраніше, "щоб не лінуватися протягом цілого року". Вважалося: хто проспав до опівдня, той буде скрізь спізнюватися протягом року.

— А хто сердиться й лається,той цілий рік буде сваритися з усіма й мати поганий настрій, — каже Людмила Березка із села Мала Мечетня.

Щоб уникнути злиднів, цього дня радять нічого не позичати, інакше "доля й везіння підуть із двору". Навпаки, треба до Василя позбутися всіх боргів, щоб надалі не бути від них залежним.

Вірять, що на благополуччя або негаразди у прийдешньому році впливає "полазник" — перший відвідувач господи. Прихід жінки, особливо літньої, хворобливої, одинокої сприймався як вельми нещасливий знак. Тому жіноцтво цього дня остерігалося відвідувати сусідів і родичів, щоб не накликати на свою голову прокльонів.

Натомість прихід молодих чоловіків, особливо хлопчиків, які мають живих-здорових батьків, вважалося добрим знаком: рік буде врожайним, успішним, прибутковим.

На Одещині й Миколаївщині гурти посівальників починають ходити на Василя майже з опівночі — з першої години ночі. Ввійшовши до хати, посипають зерном жита й пшениці, приспівуючи:

Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную.
Де замахне – жито росте.
А в полі-полі сам Господь ходить,
Діва Марія їсти носить,
Їсти носить, Бога просить:
– Зроди, Боже, жито-пшеницю!
Сію-вію, посіваю,
З Новим роком поздоровляю!

Зерно господиня збирає й додає до посівного, яким будуть весною засівати ниву. Частину віддає птиці, щоб велася. Просить дітей сісти на порозі й квоктати, щоб квочки гарно неслися.

IMG_20230112_190448_596
Автор колажу Віктор Ситник

Звичай вводити на Василя тварин до людських помешкань знаний в Україні ще всередині ХІХ століття. Цього новорічного звичаю дотримувалися не тільки селяни, а й поміщики та духівництво. 

Письменник Анатолій Свидницький, який народився у Маньківцях Гайсинського повіту на Поділлі так описує дійство, котре він спостерігав замолоду у 1840-х роках: "Вийшовши з церкви, слуги беруть коня і барана, де є ця худоба, прикрашають їх поясами, колоссям, калиною, барвінком і в такому вигляді уводять до кімнати поздоровити господаря з новим роком, новим щастям. Замічають при цьому, чи густе, чи рідке "щастя" буде".

Агатангел Кримський у дослідженні "Звенигородщина" свідчить, що на середньому Подніпровʼї до хати вводили вола. На голові у худоби були "стрічки, вінок, намисто від усіх знайомих дівчат, до вух — сережки; роги — обмотано позліткою, з прадива — коси заплетяно; напнуто якнайкращою хусткою коліровою, підперезано поясом; хвартух; на шиї — багато намиста, карбованців, червінців, хрести та довкачі; в хвості — позлітка, на колінах, на ратицях — квітки". "Після вола вводять барана, свиню й усяку птицю вбрану. Пани всі, і навіть діти, вставали вдосвіта і одягалися по святковому. І, було, з хлібом чекають цю убрану скотину, стелять килими, хустки, і по них водять вола, коня та инче. Як обійдуть усі покої, то худобі дають хліба, а тим, що водять — горілки і грошей. Давали всякі гостинці охоче, бо вірили в те, що од цього буде щастя; а коли худоба чи птиця зробить в хаті, то за це давали гроші окремо, бо вважали за найбільше щастя".

Схожі матеріали

600.jpg

Передсмертне пророцтво Миколи Леонтовича

Чи є мишки в стозі (гра хлопців), Галичина. František Řehoř, 1890-ті рр. XIX ст. III_33 Sbírka Národního muzea. Praha, Česká republika

Час водити гаївки

CEO_мова.jpg

Азбучна війна, або як кирилиця мало до коша не пішла

сео коляда

"Чи веселити, пане-ґаздо?": як колядували на Закарпатті

001_Любешів волинська обл 1912

Попередниця вишиванки: сорочка, оздоблена тканим декором

Промо Зірка 960 560

Різдвяна зірка. Зірка. Освітити правильний шлях

стрій

Хустка по-дівочому

Верховинське весілля на Закарпатті. Молодята та дружба з дружкою у гунях, 1920-30-ті рр. Sbírka Národního muzea. Praha, Česká republika

“Відкривай, мамко, ліску, веде син невістку”: як гуляли весілля y Карпатах

писанки сео

Подільські писанки понад 100 років тому. Орнаменти та їхні назви