Гуцулка з Криворівні, яка стала легендою

19:00, 15 березня 2021

кавер1.jpg

Параска Плитка-Горицвіт – зв’язкова УПА, фольклористка, письменниця і художниця, а ще – фотолітописиця гуцулів. Доля не раз норовила її зламати, натомість жінка щоразу ставала духовно сильнішою. Її енергетика і по смерті пульсує у рідному селі 

крижанівська.jpg

Марічка Крижанівська

журналістка

12983811_800478260085879_5570324291690227182_o.jpg
Параска Плитка-Горицвіт Фото: з архіву ПараскиПлитки-Горицвіт

Сталінська каторжанка з опришківського роду

Параска Плитка-Горицвіт закінчила тільки 4 класи. Решту знань їй дав удома батько – коваль Штефан Плитка, який знав кілька мов. У 1943 році дівчина поїхала до Німеччини, вступати в університет. Натомість потрапила на службу до німецької родини, а повернувшись, почала в ліс носити їжу й теплі речі для вояків УПА. Стала зв’язковою під псевдо "Ластівка". Втім невдовзі дівчину викрили. У 1945 році її засудили до заслання. 

Дорогою на Колиму Параска відморозила ноги. Від ампутації у тюремному шпиталі врятував грузинський лікар. Але дівчина була прикутою до милиць наступні кілька років. 

Гуцулка повернулася у рідні гори лише після 9 років таборів. Колись вона мріяла про сім’ю, але доля та ув’язнення скерували її життя у цілком інше русло. 

Повернувшись із тюрми, Параска Плитка-Горицвіт усамітнилася і до кінця своїх днів писала, малювала, фотографувала, збагачувала свою духовність і цим змінювала світ навколо

Дорога до Параски 

Щоб потрапити до хати-музею, де мешкала Параска Плитка-Горицвіт, йдемо пішки карпатською Криворівнею. Річка Чорний Черемош ділить село навпіл: на одному березі – хата-ґражда, де режисер Сергій Параджанов знімав "Тіні забутих предків", на другому – хата-музей, де під час літніх вакацій мешкав Іван Франко. Криворівня притягувала до себе інтелігенцію живою гуцульською культурою та легендами. На пагорбі стоїть типово гуцульська дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці XVIII століття. Від цього храму піднімаємося вгору. Питаємо криворівнянських хлопчаків, чи знають вони, де музей.

"Йо! То тре йти д’горі, – дуетом відповідають і пропонують провести, – ту часто люди приходє".

Хата-музей Параски Плитки-Горицвіт.jpg
Хата-музей Параски Плитки-Горицвіт Фото: Юрій Герасимов

За якихось 15 хвилин добираємося до невеликої хатини, яка тулиться до самого лісу. Ключі несе отець Іван Рибарук, настоятель тієї ж церкви, яку ми минали.

"Цей куток села називається Гурівка, від Гурії – предка Паращиного роду. За переказами, він був одним з опришків Олекси Довбуша. Це був патріотичний рід, і той голос крови проявився саме в Парасці. Вона була духовним опришком, воїном духу Христового, українського і гуцульського", – відмикаючи двері, розказує отець.

"Тут колись була кузня, яку батько Параски на її прохання переобладнав під хату. Повернувшись з ув’язнення, вона шукала усамітнення і тут створила собі келію. Хоча не була пострижена в монахині, але спосіб життя у неї був чернечий, аскетичний. Я сміливо кажу на неї черниця у миру", – додає отець Іван. 

У двох невеликих кімнатах – п’єц, стіл і ліжко, а ще шафи з переповненими книжками полицями. На стіні висять образи й Паращині малюнки. Невибагливо і справді аскетично, але тут панує спокій та затишок. Крізь шибку видно навколишні гори, а десь далеко внизу – село. Час до часу долинає гуркіт Чорного Черемошу. Нині тут майже все так, як було за її життя. 

Це було місце молитви і праці.

Попри усамітнення у хаті-келії, жінка ніколи не відмежовувалася від людей. Щонеділі співала в церковному хорі й навіть допомагала людям громадити сіно. До неї прибігали діти зі школи, просили навчити малювати або написати твір.  

2J8A6095.jpg
Отець Іван в хаті-музеї Параски Плитки-Горицвіт

Сухарі та карпатський чай

"У 1975 році я прийшов на роботу у Криворівню, вчителем фізики і математики. І тоді ж вперше пішов знайомитися з Параскою", – згадує місцевий житель Іван Зеленчук, кандидат фізико-математичних наук. Чоловік працює старшим науковим співробітником відділення "Гуцульщина" Науково-дослідного інституту українознавства.

"На Гуцульщині була така звичка: не попереджати наперед про свій візит. У кожній хаті двері мали бути відчиненими. І Параска дотримувалася такого звичаю. Я зайшов, сказав хто я є, звідки родом. Вона одразу відповіла, що знає нас і прийняла мене. Бо, як казав мій дід: Верховинський район – то одне велике село, ґазди ґаздів знають".

А далі Іван Зеленчук так близько зазнайомився із Параскою, що вона для нього стала науковим консультантом і порадницею у питаннях побуту й мистецтва гуцулів. Його доньку Оксану художниця вчила малювати. 

Іван Зеленчук.jpg
Іван Зеленчук, кандидат фізико-математичних наук. Чоловік працює старшим науковим співробітником відділення "Гуцульщина" Науково-дослідного інституту українознавства

"Тут не було мистецької школи. Параска не заперечувала. Хоча більше нікого на навчання не брала, Оксана була винятком. І дитина дуже раділа, бо знайшла в ній не тільки вчительку, а й названу бабусю", – розповідає Іван Зеленчук.

Параска Плитка-Горицвіт жила вельми скромно, із їжі часом мала тільки сухарі та карпатський чай. Трави збирала високо в горах.

"Ми думали, як нам заплатити Парасці за заняття з нашою донькою. Грошей вона б не взяла. А коли я бував у її хаті, то бачив, що вона їсть сухарі. І ми надумали такий спосіб: щоразу, коли Оксана йшла до неї на науку, брала свіжу хлібину. Того було замало, тому ми ще передавали хліб через її сусідку Марічку".

Через цей хліб згодом Іваном Зеленчуком зацікавилися спецслужби.

Із "ворогом народу" спілкуватися небезпечно

Жінка ніколи не розповідала про своє ув’язнення, могла лише повісти, над чим працює зараз. Та й не всі місцеві з нею охоче спілкувалися через її колишній статус "ворога народу". 

"Було лише кілька людей, які її розуміли. Найбільше вона підтримувала стосунки зі своєю тіткою Одосією Плиткою-Сорохан, яка теж була репресована за участь в ОУН і вивезена на 11 років. Більшість людей боялися мати справу з Параскою – сталінською каторжанкою. Але стежка до неї була протоптана, це означає, що до неї таки ходили люди", – каже отець Іван Рибарук.

Іван Зеленчук лише згодом дізнався, що за ним стежили через спілкування з Параскою: 

"У нас була дуже виважена директорка школи, Катерина Олексіївна. Вона цінувала мою вчительську роботу. І коли вже розпався Радянський Союз, одного разу на дні народженні відкликала мене вбік та й каже: “А ви знаєте, що мене викликали за вас і питали, що то за вчитель такий, що передає хліб репресованій?”.

Одна людина як цілі інститути

Її книжки написано живим гуцульським діалектом, та найважливіше – їхній зміст.

Письменницька спадщина Параски Плитки-Горицвіт – 46 книжок, по 500 сторінок кожна, здебільшого писані від руки, а ще десятки менших.

Жінка сама малювала ілюстрації, зшивала й робила палітурки. 30 із них – духовні трактати, 16 – філософські роздуми. І ще поезія та праці з гуцульської фольклористики. 

"До прикладу, вона брала житіє святих, читала і після цього писала своє пояснення. А це дуже важливо. Бо звичайна людина не все зрозуміє з життя святих, а якщо прочитає пояснення у переспіві Параски на місцевому діалекті, воно стає близьке. І ці духовні речі її тримали, давали їй наснагу", – згадує Іван Зеленчук.

Через це для місцевих Параска – справжній християнський богослов. 

"Коли тут проводили міжнародний семінар діалектологів на початку двотисячних років, з’їхалася вся професура. Була гарна погода, ми розстелили ліжники й почали виносити книжки Параски. То вся галявина була у її творах. Професори стояли і з подивом казали: цілі інститути стільки не напрацювали, скільки одна людина", – додає отець Іван Рибарук.  

2J8A6085.jpg
До своїх книжок Параска сама робила палітурки, малювала ілюстрації

Художниця, яка малювала ікони, портрети та Індію 

Вона малювала у стилі народного примітивізму або ж наївного малярства. Створила серії про життя гуцулів, сотні ікон. Більшість із них донині висять у хатах криворівнян, а також – у церкві. Дещо жінка подарувала музеям Тараса Шевченка в Каневі та Івана Франка у Криворівні.

А ще гуцульська художниця створювала картини на тему Індії, якої вона ніколи не бачила. 

"Тема Індії для неї була дуже важлива. Чому? Бо її захоплювала не тільки їхня культура, а передовсім те, як Індія здобувала свою незалежність від Великої Британії, а тема незалежности її вельми боліла, вона ж за неї відсиділа. Параска мріяла про нашу незалежність і в цьому її Індія", – каже отець Іван.

У малярстві художниця також цікавилася сильними жінками, тому малювала портрети княгині Ольги, Лесі Українки, Ольги Кобилянської. 

Церква Різдва Пресвятої Богородиці XVIII ст .jpg
Ікони Параски Плитки-Горицвіт і нині можна побачити у церкві Різдва Пресвятої Богородиці

Параска – фотограф і найбільший фольклорист Гуцульщини від часів Володимира Гнатюка

Вона стала фотолітописицею села. Упродовж 40 років мисткиня фіксувала щоденний побут гуцулів, традиції і портрети тих, хто не боявся їй відкритися. Її фотоархів – ціла епоха історії Криворівні. Світлини жінка роздаровувала, хоча купити плівку, проявити і роздрукувати коштувало їй не малих грошей.    

Мисткиня ретельно добирала фото. Кілька років тому в музеї знайшли пакет із написом: "Невдалі фотознімки, бліді", де виявили більше 4 тисяч світлин і негативів. Їх врятували й оцифрували.

16143128_971443236322713_6556227122782269575_n.jpg
Фотографії гуцулів, зроблені Параскою Плиткою-Горицвіт Фото: із архіву Параски Плитки-Горицвіт

До того ж Параска Плитка-Горицвіт встигала писати дослідження про етнографічні особливості гуцулів. Її цікавило усе: від легенд, обрядовости до діалекту. І сама ж творила цей фольклор: писала коляди. 

"Навіть нині на Різдво наші криворівняни ходять від хати до хати і колядують її коляди. Вона їх дуже християнізувала, поставила важливі акценти в текстах. Також Параска з Одосією Плиткою-Сорохан створили хор і разом з іншими дівчатами ходили колядувати селом. А ви собі уявіть, у 50-х ходити з колядою. Ці жінки були дуже сміливі", – розповідає отець Іван Рибарук. 

17098634_996455613821475_7190409734629953931_n.jpg
Параска Плитка-Горицвіт Фото: із архіву Параски Плитки-Горицвіт

Шекспір і Данте у звичайній гуцульській хаті

"У Параски була велика бібліотека. Якщо підете в районну бібліотеку, то не знайдете тих книжок, які у неї були. Багато зарубіжної літератури їй присилали і дарували, багато вона сама купувала. Якщо вам треба Шекспіра – у неї був, Данте – теж", – згадує Іван Зеленчук.

Дехто з односельців сприймав її як духовну авторитетку. Хоча більшість не розуміла, як можна жити в селі й не мати господарки чи городу.

"Були люди, які вважали, що передовсім людина має дбати про хліб та й до хліба. І Параска для них була дивачкою. Але вона однозначно мала в селі позитивний імідж", – згадує Іван Зеленчук. 

22491667_1150179338449101_4721219595131118320_n.jpg
Фото: із архіву Параски Плитки-Горицвіт

А от для ширшого світу, за межами рідних країв, Параска Плитка-Горицвіт ще за життя стала легендою. До неї з’їжджалися академіки, професори, студенти. Вона листувалася з відомими людьми. Дехто з місцевих стверджує, що Параска навіть писала листи до прем’єр-міністерки Індії – Індіри Ганді.  

На місцеву пошту до неї приходило найбільше листів. Поштар Іван Паращук мав велику сумку, у якій розносив людям газети та журнали, і окрему торбу – для Паращиної кореспонденції. Хоча в останні роки життя письменниця майже повністю втратила зір.

Труна в хаті

Ще за життя вона замовила собі хрест і труну. Тримала їх у хаті. Хрест уже був підписаний, залишалося порожнім місце для дати смерти. А на пам’ятник уже збирали гроші всім селом, із різдвяної коляди. На могилі вигравірували її цитату: "А ми так зайняті своїми видогідними тілесу перевидогодженнями, що духовністю нема часу насолоджуватись".

"До неї приїжджало багато шістдесятників. Вона жила іншим життям, яке село не розуміло. Бо люди про що хочуть поговорити: про корову, про землю, а її це не цікавило, вона була вища за все це. Навіть коли вона померла, то від сили 100 людей прийшло на похорон", – згадує отець Іван. 

65.jpg
Параска Плитка-Горицвіт