Степан Бандера і його хобі

Читання

Степан Бандера з дитинства багато читав. Його рідна сестра Володимира згадувала, що улюбленими письменниками майбутнього провідника були Іван Франко, Тарас Шевченко та Леся Українка. Сотник Євген Алетіяно-Попівський додав: захоплювався "Кобзарем" і образом Роберта Брюса з однойменної алегоричної поеми Лесі Українки. Ще в гімназії прочитав працю Миколи Міхновського "Самостійна Україна". 

Бандера знав шість мов, тож міг ознайомлюватися із класикою світової літератури та спогадами політичних діячів в оригіналі. Мав добру пам’ять. Під час дискусій рясно цитував Святе Письмо, вислови філософів чи вірші українських поетів. Його студентський товариш Григорій Мельник розповів про розвагу, яку придумав Бандера: "Це було змагання в цитуванні уривків з літературних творів, народних пісень тощо. Наші змагання розпочинав Степан, наприклад, цитатою зі "Слова о полку Ігоревім": "Не ліпо лі не бяшет, братіє..." – і тоді до мене: "Продовжуй!". Я підхоплював цитату… Що довше він або я міг продовжувати, то було краще". 

Фізкультура і спорт

Вісім років – під час навчання в гімназії та університеті – Степан Бандера мав вишкіл у Пласті. Перше його псевдо – "Ґанді", на честь Магатми Ґанді, лідера борців за незалежність Індії. Кожен пластун повинен був щодня, незалежно від пори року, робити руханку. Тож навіть взимку Бандера вибігав на вулицю тільки в шортах і купався в снігу. Міг однією рукою тричі підтягнутись на турніку. Про свій фізичний стан дбав навіть за ґратами. Журналіст Марек Садзевич, який відвідав провідника в польській в’язниці, писав: “Він мав сильний характер. Дбав про свою фізичну форму, гімнастикував, читав, сподіваючись, що майбутнє принесе ще йому волю”. 

Також від пластунів вимагали плекати щонайменше два види спорту – зазвичай один літній і один зимовий. Бандера був членом спортивного товариства “Сокіл” і Українського студентського спортового клубу. Попри невисокий зріст – 159 сантиметрів у студентські роки, – серед ігрових видів спорту його найбільше цікавила кошиківка, себто баскетбол. Бігав і посідав високі місця на змаганнях зі стрибків у висоту. Ще в гімназії склав пластову вмілість “Плавання”. Для цього потрібно було вміти плавати в одязі та роздягатись у воді, володіти принаймні чотирма стилями, зокрема кролем і брасом, стрибати й пірнати, плисти без допомоги рук, рятувати потопельників. Серед зимових видів надавав перевагу лещетарству. Коли жив у Німеччині, щозими родиною вибиралися в Альпи. 

Активний відпочинок

"Бандера оповідав, що він любить природу, любить ліс. Часто відчуває потребу походити по лісі. Ще будучи пластуном, дуже багато мандрував по Карпатах", – пригадував його послідовник Степан Мудрик. Мандрівництво допомагало Степанові Бандері лікувати хворі коліна. В юності він регулярно влаштовував походи в Карпати. У зрілому віці досліджував баварські ліси. Євген Побігущий стверджував, що українець краще орієнтувався в тамтешніх місцинах, ніж місцеві. А ще збирав гриби, переважно боровики.

Ці навички допомагали економити кошти в численних подорожах. Його особистий охоронець Василь Шушко оповідав, що за 6 років той лише раз поселився в готелі. Поза тим ночував під шатром або в когось на квартирі. Вивчав міста. Перебуваючи в Лондоні, Бандера раптом зник з поля зору охорони. Виявилось, йому дуже кортіло поїхати в Сіті – фінансовий район міста. Пояснював: "Я читав, що всі ці бізнесмени спеціяльно вбрані в таких якихось капелюхах. Я хотів подивитись, як вони йдуть до праці. Як той центр виглядає рано".

Музика і театр

У дитинстві Степан Бандера любив грати на батьковому похідному барабані. Пізніше навчився грати на фортепіано, гітарі й мандоліні. Останню придбав за кошти, заощаджені на пластовій самовиховній програмі. Під час гімназійних літніх канікул 1925 року організував у рідному Старому Угринові аматорську театральну виставу.

Показували "Сватання на Гончарівці", Бандера грав пришелепкуватого Стецька. Житель сусіднього села Василь Рип’яник пригадував переказ батька про той спектакль: «Він так натурально грав, що після вистави один з місцевих хлопців підходить до батька й питає: “А тому хлопцеві, що грає Стецька, справді щось бракує?”».

Мав добрий слух, співав у хорі. Любив патріотичні та релігійні пісні, колядував. Року 1937 на Різдво в’язні польської тюрми під проводом Бандери співали Службу Божу на чотири голоси. Знав сотні коломийок. Володимир Ерденберґер оповідав: «Бувало, коли, неначе вуж, тягнуться пластуни карпатськими плаями гусаком один за одним, почне лунати пісня індивідуальна, бо гуртом в такому строї нічого не втнеш. Десь там на чолі походу хтось починає співати гуцульської коломийки. А тоді на кінці гусака відповість своїм сильним голосом “іншої”, щораз то “товстішої”, Степан. І так ідуть змагання цілими годинами, хто кого переможе, ніхто першим не хоче здатися».

Волонтерство 

"Оден з чільнійших пластунів 5-го куріня імені Ярослава Осьмомисла. Брав дуже видну діяльність в курені, як рівнож в великій мірі причинився до здобуття першости для нашого куріня у 1925 році. Також яко впорядник багато дослужився для куріня", – таку характеристику подано у "Свідоцтві відходу" з пластового юнацтва, видану Степанові Бандері восени 1927 року. 

У 16 років він став пластовим виховником і зібрав новий юнацький гурток. Багато працював для розвитку громади рідного села. Організував театрально-співочий гурток, кооператив, відділення руханково-пожежного товариства "Луг". Через це був змушений на рік відкласти вступ до університету. Коли восени 1932 року родина Бандери переїхала в село Воля Задеревацька, студент Степан за одну ніч облаштував тут читальню. Це описує селянка Ганна Іванів: "Довго не був, але багато зробив. Питав: “Хлопці, таж хіба ви не можете побудувати читальню?” А вни відповідають: “Поляки нам ни дають дерева”. Він каже: “А ніч нащо?”. Взєв свого брата Василя, хлопців і вночи на плечах наносили дерева і побудували. Дотепер ще та читальня стоїть".

Технічне самонавчання 

"Майстер на всі руки" – так характеризує його Осип Базюк. Подібне оповідала і Слава Стецько: "Він, як то кажуть, був до всього. І в кухні міг собі раду дати, і авто направити, і там коло патефона міг щось майструвати". У Пласті Степан Бандера навчився оправляти книжки, записники, течки, образки різної величини: в полотно, картон із полотняними краями й кутиками, в шкіру та шкірзамінник. Читав технічні журнали, захоплювався хімією. Мав фотоапарат, сам проявляв плівку і друкував знімки. Власну фотолабораторію облаштував в центральному офісі Закордонних Частин ОУН в Мюнхені на Цеппелін-штрасе, 67. Англійські оунівці подарували Бандері автомобіль – синій Opel' Kapitan, реєстраційний номер PKW АВ 63-3821. Провідник швидко освоїв техніку кермування, часто використовував автомобіль для роботи та подорожей в Альпи.