Боротьба 80 років тому — перемога сьогодні

19:11, 13 жовтня 2022

Без имени-1

Повстанська естетика поступово знаходить своє місце в українському війську. Патч з червоно-чорним прапором є звичним елементом однострою. Гасло "Слава Україні!" стало офіційним вітанням ЗСУ, а гімн ОУН "Зродились ми великої години" — їхнім офіційним маршем. В нагородну систему впроваджено Відзнаку президента України "Хрест бойових заслуг" ЗСУ, який ззовні відтворює "Хрест бойової заслуги" УПА, створений повстанським графіком Нілом Хасевичем.

Все це невипадкове. Сьогодні українські військові б’ються за свободу з тим самим ворогом, що і повстанці за 80 років до них — з російсько-радянським імперіалізмом. Бойовий дух, який проявили упівці у чисельних боях із загарбниками, викликав чимало компліментарних заяв і порівнянь. Проте чи можливе практичне застосування досвіду УПА в умовах сучасної війни?

unnamed.jpg

Роман Пономаренко

кандидат історичних наук

Партизанка тоді…

Симчич_2.jpg

Мирослав Симчич (ліворуч) із побратимами

Фото: istpravda.com.ua

Більшість бойових практик УПА не відрізнялись від типових партизанських дій XX століття — чи то у Європі, чи то в Південно-Східній Азії, Африці й Латинській Америці. Засідки, рейди, раптові нальоти на опорні пункти, невеликі загони чи колони постачання противника…

Типовий зразок майстерного застосування такої тактики — бій під Космачем взимку на початку 1945 року. Чекісти захопили село штурмом, полонивши 14 повстанців і вбивши ще 20. Свої втрати вони визначили у шість вбитих та п'ять поранених. Командир 256-го конвойного полку військ НКВС підполковник Олексій Дергачов впевнився, що противників розбито, після чого карателі на 12 вантажівках вирушили на свою базу в Коломиї. Їхали розслаблено, без попередньої розвідки маршруту.

На шляху колону вже чекала посилена "Березівська сотня" Мирослава Симчича. Вона мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковий міномет, протитанкову рушницю, понад 20 автоматів та півтора десятка напівавтоматичних рушниць. Решта зброї — гвинтівки та гранати. Подальші події сотник описав так: "Як тільки вже під’їхала остання вантажна машина з солдатами, не було чутно гулу машин, ми зрозуміли, що вже всі прибули. І тоді я дав команду хлопцям: "Вогонь!" Як це все гухнуло, то не було якогось голосу зброї, а все гуділо, немов у пеклі. А в горах відлуння відбивало, то це як ми вдарили, то гуділо, мабуть, гірше, аніж у пеклі". Більшовики втратили, за офіційними даними, 12 вбитими та невідому кількість пораненими. Серед загиблих був Дергачов та його заступник капітан Василь Шикін.

Ще один відомий бій — під Гурбами навесні 1944 року. Він уже має певні ознаки фронтового бою. Близько 5 тисяч упівців намагались перейти німецько-радянський фронт на Рівненщині. Аби оточити та знищити їх, "червоні" залучили піхоту, артилерію, кінноту, танки та авіацію — до 30 тисяч осіб. Повстанці використовували шанці та вкопані гармати. Сутички тривали три дні. Основним силам вдалося прорватись з оточення з мінімальними втратами.

0f67693-gurby--mapa-1 (1)

Мапа бою під Гурбами

Фото: istpravda.com.ua

… й тепер

Бойовий досвід УПА дійсно вивчали збройні сили інших країн. Петро Содоль, який на початку 1960-х років служив в армії США та перебував на спеціальних курсах перед виправлянням до В’єтнаму, знайшов у навчальному збірнику статей на тему партизанської війни текст про УПА. Він пригадував: "Для нас, українців, це була мила несподіванка. Ми були надзвичайно горді з того, що всі колеги-курсанти мусили вивчати боротьбу УПА як один із прикладів повстанських рухів".

Тодішніх американців можна зрозуміти. Та за 80 років методи ведення війни змінилися. Партизанської в тому числі. Кілька сотень чи десятків бійців, що укриваються в лісі посеред окупованої ворогом території, навряд чи будуть ефективними. Легендарні рейди тепер виглядають сумнівною справою. Адже до послуг ворога найсучасніша техніка: тепловізори, безпілотники тощо. Великих населених пунктів повстанці не штурмували. Ешелоновану оборону, яку ворог додатково прикриває артилерійськими батареями великого калібру, не проривали. Отже, в реаліях 2022 року бойовий досвід УПА навряд чи буде корисним.

035_Velyka_Kamyanka_Sofiya_Glyva.max-1920x1080

Стрільці УПА з Коломийщини, 1940-ві роки

Фото: Особистий архів Софії Гливи

Більш корисними з практичного погляду сьогодні можуть бути подальші дії підпільників. Після радянської окупації Західної України командування УПА швидко зрозуміло, що протистояти режимові у воєнній площині неможливо. Почалось поступове розконцентрування загонів на дрібні групи, перехід від масового протистояння до добре законспірованої підпільної боротьби.

Один з керівників повстанської пропаганди Степан Слободян "Єфрем" пояснював мету цих змін: "За всяку ціну втриматися ОУН на ЗУЗ, зберегти кадри й підібрати керівників, посилити конспірацію в побуті, не можна демонструвати наших сил і можливостей". Впродовж 1945–1946 років розробили три тактичні схеми: "Дажбог", "Олег" і "Орлик". Перша передбачала перехід у глибоке підпілля та припинення відкритої диверсійно-терористичної діяльності.

Головні принципи: ретельна конспірація, організація системи криївок і таємного зв’язку. Від операцій, які могли викликати репресивні заходи проти населення, утримувались. Тож УПА все більше зосереджувалась на прихованих діях диверсійно-терористичного характеру, в тому числі й на індивідуальному терорі.

Терор як єдиний вихід

Фізична ліквідація представників окупаційної адміністрації та колаборантів була одним з основних завдань ОУН і УПА. Мішенями ставали співробітники радянських каральних структур, військові, комуністичний і комсомольський активісти. Аби зірвати колективізацію в селах, вбивали прибулих радянських громадян і їхніх місцевих помічників, спалювали сільради, клуби тощо.

Боротьба на окупованій території, в умовах тотального контролю можлива тільки методами терору. Вбивство окупанта чи колаборанта стає не злочином, а актом національно-визвольної боротьби. Щось схоже бачимо і тепер: станом на 13 жовтня 2022 року на зайнятих російськими військами українських землях зафіксовано щонайменше 33 випадки замахів на представників окупаційної адміністрації та колаборантів.

140_Lahodiv_Petro_Tyvonuk.max-1920x1080

Стрільці УПА, середина 1940-х років

Фото: особистий архів Петра Тивонюка

Новина про затримання у звільнених від окупантів містах Харківщини російських учителів, що приїхали в Україну пропагувати "русский мир", викликала чималий ажіотаж в соцмережах. Багато хто порівнював їх з радянськими вчителями, що в другій половині 1940-х масово скеровувались у Західну Україну. Здебільшого це були ідейні комуністи та комсомольці, завданням яких була не стільки освіта, скільки руйнація традиційного укладу життя тутешнього суспільства. Тому вони й ставали жертвами підпільників.

Марія Калашнік, одна з таких учительок, що працювала на Волині, згадувала: "Була у нас нарада у другому селі, коли на школі такими великими літерами написано: "УПА бореться проти Сталіна і Сталінського режиму". Ми ті плакати не зривали. Прийшли місцеві вчителі й сказали — "Тільки зірвете — і голову вам зірвуть"".

Інформаційна війна

Повстанці також вели наполегливу інформаційну війну. В інструкції Головного осередку пропаганди УПА кінця 1945-го зазначалось: "Сьогодні перед нашою політичною організацією в першу чергу стоять великі завдання по пропагандивній роботі, оскільки інші форми боротьби не мають можливостей свого всебічного вияву. Це наше сьогоднішнє бойове завдання, і ми його мусимо провести так, як дотепер проводили всі інші завдання. В противному випадкові можуть загубитися і пропасти такою дорогою ціною куплені наші дотеперішні здобутки".

Одним із пріоритетних напрямів була видавнича робота. Ресурси для неї доводилося добувати з боєм. 1947-го боївка УПА у складі семи осіб напала на редакцію газети в Ківерцях Волинської області. Трофеями стали 70 кг паперу. Наступного року в Куликові на Львівщині повстанці атакували друкарню районної газети "За нове життя", де захопили шрифт. Жаданим трофеєм були й друкарські машинки. В підпільних типографіях друкували листівки, які вручну поширювали серед населення. В міру укріплення радянської влади охоплення людей такою пропагандою падало.

IMG_20220927_210237_456

Ніл Хасевич "За Українську Самостійну Соборну Державу", 1949 рік. Агітка понад 70 років пролежала під стріхою сільської хати на Рівненщині, оригінали гравюр Хасевича випадково виявив мистецтвознавець та історик Микола Бендюк

Фото: надав Микола Бендюк
бофон

Бофон на 25 карбованців, 1949 рік. 

Фото: надав Микола Бендюк

Дії на пропагандистському фронті регулювали згадувані вище тактичні схеми "Олег" та "Орлик". Перша включала роботу з молоддю, що легально проживала в містах і селах. Їх треба було виховувати в патріотичному, націоналістичному дусі. Потім ці хлопці та дівчата йшли на роботу в радянські установи й розкладали їх зсередини.

Також людей використовували для постачання продуктів, ліків чи переховування підпільників. Друга схема передбачала поширення націоналістичної та антирадянської діяльності на східні області України. Робити це намагались через вербування східняків, які перебували на заході. З об’єктивних причин повноцінно реалізувати цей амбітний намір не вдалося.

Підсумок

Сучасна війна ведеться зовсім в інших умовах, ніж підпільна боротьба 80-річної давнини. Тож пам'ять про УПА має радше символічне значення, ніж прагматичне. Окремі складові дій повстанців наші спецслужби гідно наслідують, адаптуючи до новітніх умов.

Проте головне наразі — це не старі навички чи рецепти, а вже поширення бойового духу. І з цим все добре, про що свідчить здатність наших вояків чинити опір у, видавалося би, безнадійних умовах. Ми побачили це на прикладі оборонців Маріуполя, Києва, Харкова, інших міст і регіонів нашої країни. Повстанська незламність трансформувалась в незламність ЗСУ. І цього разу ми неодмінно доведемо наш опір до перемоги!

Схожі матеріали

olga-ilkiv.jpg

“Я є націоналістка і націоналісткою помру”, – зв’язкова Романа Шухевича Ольга Ільків

600.jpg

Шість міфів про Шухевича, які не дають вам спокою

hitar2.jpg

(Не)вирване коріння. Репортаж із "партизанської столиці" — Хітара

друга світова 960

Місце України в Другій світовій війні. Роман Пономаренко

Ілюстрація Олени Сметани

Є лише одна заковика. Віталій Ляска

bez_b 800x500_2 (1).jpg

Історичні відносини між Україною та Польщею | Леонід Зашкільняк

Об’єднані батальйони «Нахтігаль» і «Роланд» у Франкфурті-на-Одері, осінь 1941 року. Роман Шухевич стоїть крайній у першому ряду. Джерело: Архів ЦДВР

Шлюб за розрахунком. Роман Шухевич і німецьке військо

600.jpg

"Про колективне-особисте". Огляд книги "Нотатки з кухні “переписування історії” Володимира В’ятровича

600.jpg

Гуцулка з Криворівні, яка стала легендою