Десятки гравюр Ніла Хасевича знайшли на горищі. Як вдалося їх зберегти та ким був автор?

"Знахідка потрапила у потрібні руки"

Нещодавно Микола Бендюк придбав стару хату в селі Розваж на Рівненщині. Коли разом з товаришем прибирали горище, з-під тюка соломи дістали невелику сумку, де лежали близько сотні повстанських листівок та кілька документів. 

Микола Бендюк зрозумів, що натрапив на скарб, адже одразу впізнав на гравюрах стиль художника Української повстанської армії Ніла Хасевича: "Усі мої діди були в УПА, одного вбили німці в 1943 році, а другого — радянські війська в 1944-му, тому тематика повстанського руху мені близька. Художника УПА Ніла Хасевича я вперше відкрив для себе 1989 року, коли побачив у газеті його малюнок. Після цього почав вивчати, досліджувати. Тож знахідка потрапила у потрібні руки".

Разом із гравюрами Ніла Хасевича у сховку виявили пісенник УПА, декілька повідомлень Служби безпеки ОУН Острозького району та лекцію з історії мистецтва. 

"Мистецтво — зброя в боротьбі за вітчизну", — зазначено на першій сторінці лекції. На кількох аркушах стисло описано різні мистецькі напрямки, зокрема героїчне мистецтво й "пролетарське мистецтво Москви". 

Близько сотні листівок з гравюрами Ніла Хасевича датовані 1949 роком. Це дереворити чотирьох видів: "Геть з України", "Вивіз на Сибір", "За Українську Самостійну Соборну Державу" та бофон номіналом 25 карбованців. Знахідка унікальна тим, що відбитки збереглися у дуже хорошій якості. Можна дійти висновку, що для виготовлення цих агіток Хасевич зробив нове друкарське кліше. 

"Найбільше — пів сотні копій має листівка "Самостійна Україна", на якій зображено, як бійці повстанської армії йдуть з прапором.  Схожу Ніл Хасевич друкував ще 1948 року, але на ній було інше розміщення. Тобто в 1949-му художник передрукував агітку, зробивши інше кліше. Оскільки відбитки на тоненькому цигарковому папері мають дуже хорошу якість, то можна зробити висновок, що знайдена пачка гравюр нова", — припускає Микола Бендюк.

Хто такий Ніл Хасевич? 

Ніла Хасевича називають творцем візуального образу УПА. Він створював брошури, листівки, плакати, карикатури. Виготовив ескізи кількох відзнак, а також бофонів (від слів "бойовий фонд") — купонів, які замінювали повстанцям гроші. За 1949 рік повстанці виготовили у підпіллі майже 100 тисяч примірників друкованої агітаційної продукції. Кожну десяту супроводжували ілюстрації Ніла Хасевича. Крім того, він навчав здібних до малювання повстанців.

З початком Другої світової війни Хасевичу пропонували евакуюватися: у 1930-х він здобув репутацію талановитого художника. Його роботи виставляли у найкращих галереях Польщі, а також у США. За кілька місяців до війни вийшли художні альбоми: "Книжкові знаки Ніла Хасевича" у Варшаві та "Екслібрис Ніла Хасевича" у Філадельфії. Втім покидати Україну митець відмовився. 

Ніл з раннього віку проявив міцний і затятий характер. Коли юнаку було 14, втратив ногу: потрапив під потяг із матір’ю. Мама загинула. Ніл сам витесав із дерева протез. Його батько був псаломником і не підтримав бажання сина стати художником. Тож хлопець навчався у Житомирській духовній семінарії. Працював помічником іконописця. А коли французька залізнична компанія виплатила родині компенсацію за нещасний випадок, Ніл витратив гроші на навчання у Варшавській академії образотворчих мистецтв. 

<p>Ніл Хасевич, автопортрет, 1945 рік&nbsp;</p>

Хасевич вивчав давні кириличні шрифти, переписав гусячим пером усе Пересопницьке Євангеліє. Року 1931 його полотно "Прання" відзначили премією Vaticana, а 1932-го — портрет гетьмана Івана Мазепи отримав диплом Варшавської академії (картина не збереглася).

Польська, а потім радянська окупація України спонукали юнака долучитися до Організації українських націоналістів, згодом — до Української повстанської армії. У криївках художнику доводилося працювати при світлі нафтової лампи. Йому постійно бракувало паперу та вишневого дерева, з якого робив друкарські кліше для виготовлення листівок і гравюр.

Року 1951 роботи Хасевича потрапили до делегатів Генеральної асамблеї ООН, через рік  їх надрукували у США в альбомі "Графіка в бункерах УПА". Після цього радянська влада оголосила "полювання" на художника. У Рівненському обласному управлінні МДБ створили спеціальну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр якого, між іншим, 2016 року в Незалежній Україні нагородили відзнакою "За заслуги". А вже 4 березня 1952 року криївку, в якій переховувався Ніл Хасевич та ще двоє повстанців, оточили енкаведисти. Під час облави художник загинув. Йому було 47 років.

"Якби про гравюри знали мешканці будинку, одразу б позбулися"

Гравюри Ніла Хасевича у сховку на горищі хати на Рівненщині пролежали понад 70 років. Миколі Бендюку вдалося з’ясувати, що власником цього будинку був боєць Української повстанської армії Олександр Домащук. Упівця арештували органи МДБ 1948 року, а листівки Ніла Хасевича заховали під стріхою рік по тому — 1949 року.

Ймовірно, у Службі безпеки ОУН розуміли, що після арешту Домащука до його дружини і сина, які мешкали у будинку, радянські органи більше не прийдуть. Тож через деякий час у хаті ховалися повстанці: "Думаю, під хатою була криївка, її треба буде ще знайти. Можливо, в  кухні біля печі, де провалюється підлога, — каже новий власник будинку. — Саме цю місцину для конспірації упівці обрали не випадково, адже будинок знаходиться посеред валів, де тисячу років тому було давньоруське городище".

Ймовірно, листівки під стріхою заховав хтось із повстанців, що переховувався у будинку. Гравюри Хасевича збереглися до наших днів лише тому, що про них не знали господарі помешкання, бо в іншому разі їх би позбулися, аби уникнути неприємностей.

Знайдені дереворити Ніла Хасевича передали на реставрацію. До 80-річчя Української повстанської армії Микола Бендюк планує організувати виставку листівок художника та передати оригінали українським музеям.