"Про колективне-особисте". Огляд книги "Нотатки з кухні “переписування історії” Володимира В’ятровича
19:08, 22 жовтня 2021
Це книга про досвід реалізації кількох найуспішніших реформ в Україні минулого десятиліття. У ній – більшість гучних історичних тем, про які писали в медіа та обговорювали в соцмережах. Але також – це своєрідна автобіографія історика Володимира В’ятровича. Цієї осени її видав "Наш формат"
У "Нотатках з кухні “переписування історії” Володимир В’ятрович зібрав свої колонки і блоги, інтерв’ю, передмови, які писав до книг інших авторів, та виступи на конференціях. Тут і про створення Українського інституту національної пам’яті (УІНП), і про відкриття архівів СБУ, і про визнання учасників УПА борцями за незалежність, і про декомунізацію.
Володимир В’ятрович – історик, працював директором архіву СБУ. За його каденції розсекретили архіви КДБ. Очолював Центр досліджень визвольного руху. Як керівник Інституту національної пам’яті ініціював декомунізацію.
"Переписування історії" – словосполука, яку неодноразово чув на свою адресу в заявах політиків чи читав у публікаціях журналістів, що засуджували мою діяльність. У відповідь я повторював: ми не переписуємо своєї історії, ми щойно намагаємося написати її», – так у передмові В’ятрович пояснює іронічну частину назви своєї книги.
Багато текстів у книжці є про УПА і Голодомор. Про те, яким було ставлення до цих тем в українців і як воно змінилося сьогодні.
"Вбиті в 1932–1933 роках діти мали стати поколінням тих, хто підніматиме Україну зі страшних руїн Другої світової. Але на початку 1950-х вони не заповнили університетських авдиторій, не стали студентами – веселими і серйозними, наполегливими і не дуже"
Оскільки це збірник текстів, то читати можна з будь-якого місця. Починає автор від ранніх 2000-х, коли історичні дослідження поєднував з активізмом та мегафоном в руках. В’ятрович багато розказує про упівців, яких застав і спілкування з якими на нього суттєво вплинуло: Василя Кука, Ірину Тимочко-Камінську та інших.
"Усе, що робиш, – казала вона [Тимочко-Камінська] весело, – навіть в носі колупаєшся, роби із завзяттям"
Цікаво читати про передумови створення УІНП. В одному з текстів автор розказує про те, яку віру в себе дала його середовищу Помаранчева революція. Впевнених у своїх силах тоді було чимало, однак післяреволюційні роки в багатьох ту впевненість вибили. В’ятровичу, який вирішив спрямувати свої зусилля на створення в Україні Інституту національної пам’яті, впевнености вистачило, вистачило працелюбности й терпіння. Цікаво, що в реалізації УІНП більше литовського досвіду, а не польського.
У книжці можна натрапити і на тексти про користь аргументованої послідовної критики державних інституцій. В одній із публікацій автор розповідає, як йому зателефонував колишній керівник Служби безпеки України й запропонував подати власне бачення роботи їхнього архіву. Про те, як посада директора архіву СБУ, яку Володимир В’ятрович згодом обійняв, стала для нього "першим серйозним викликом: "зі звичної площини критики перейти на конструктивну площину".
"Корпоративна культура, створена ще в часи КГБ, плекала в середовищі співробітників закритість, певну винятковість через доступ до даних, яких ніколи не знатимуть інші. Сама ідея, що "наші секрети, які ми ревно оберігали десятки років", стануть загальновідомими, багатьох шокувала, може, навіть принижувала у власних очах"
Розповідає В’ятрович і про те, як після Майдану 2014-го його перепризначили на керівну посаду в УІНП і нагадує багато цікавого про "декомунізаційні закони". Не оминає, звісно, і українсько-польських історичних протистоянь.
Чим цінна книга? Вона про те, як українці пишуть історію власної держави. І багато важливих тем тут висвітлено "зсередини".
Книгу "Нотатки з кухні “переписування історії” можна купити тут.
Схожі матеріали
