“Живець Підлюте”. Стаття з газети “Діло” за 1932 рік

В Брошневі кидаємо державну залізницю і приміщуємося вигідно на моторовій дрезині, яку заздалегідь вислала по нас управа живця. Дрезина ця має нас завезти на рейках вузкоторової залізнички, котра веде аж під чехословацьку границю, до самого Підлютого. 

Прегарний, ще холодний ранок. У воздусі вичувається свіжий подув поблизьких гір. Тому, що сидимо на самому переді моторівки, у безпосереднім звязку з простором перед дрезиною, яка біжить зі скорістю близько 30 км. на годину, змагаються наші вражіння і щодо скорости їзди і щодо краси околиць, через котрі переїзджаємо. 

Спершу їдемо серед безмежних, прегарних, повних пільного цвіту левад, що є гарніші від найгарніших килимів. Каплі роси, які ще не мали часу висохнути, блестіли у світлі ранішнього сонця наче самоцвіти, або інші дорогі камені. Минаємо кілька сіл. Неділя. Святочний настрій, який і в нас на душі. Хоч ми наскрізь реалісти, та проте в нашу душу вкрадається мрійливість. 

Зараз за Перегінськом вїзджаємо в Ґорґани і наша дрезинка біжить між горами вузкою долиною, куди пливе весела і прегарна, але коли люта, то і страшна княгиня тих гір: Лімниця. Шофер, що веде нашу моторівку, розказує нам деякі грізні подробиці останньої повені і показує місця, де вола забрала значні кусні землі. А веселаж вона, та Лімниця, здається говорить і співає шумом своїх шипотів. 

Минаємо гору Сокіл, на якій донедавна містився пластовий табор. а тепер там кліматична оселя Українського Гігієнічного Товариства. На нашу просьбу шофер задержав моторівку і ми, користаючи з ввічливости настоятеля оселі д-ра Юліяна Кордюка, звиджуемо її. Застаємо хлопців при вправах. Здорові, ядерні, осмалені сонцем молоді тіла так і гармонізують з молодим лісом, що окружав табор. Дуже мило вражає дисципліна, чистота і простота. На жаль, обмежений час не дозволяє задержуватися нам довше і розпрощавшися з милими господарями, їдемо дальше. 

Здалека бачимо прапори на будинку діючої оселі Осмолоді, в якій перебуває тепер близько вісім десяток дітей. Саме нині має відбутися посвячення цієї оселі, яку жертвував для наших найменших митрополит Андрей Шептицький. 

Минаємо Камянець з його приманчивими віллями і в’їздимо в Підлюте. Переїзджаємо попри митрополичу кедрову палатку і задержуємося перед головним будинком управи живця. 

Вже перше вражіння, яке робить на нас живець, є незвичайно корисне. Порядок, чистота і ввічливість нагадують подібні місця за кордонами. Управа міститься в будинку, де є лазнички. Є це стилева одноповерхова палатка, з отвертим голем, де на випадок дощу лікуванці можуть вигідно заждати на свою чергу. Всіх купелевих кабін є одинацять. Кожна з них ясна, чиста, вигідна. Купелі видають виключно за лікарським дозволом. Вода, яку беруть до купелів, відповідно огріта, а як головні складники має сіль і сірку. Вже в початках минулого століття була знана лічнича вартість цієї води головно в недугах на тлі ревматичнім, так, що не лише в близької, але й дальшої околиці сюди зїздилися хорі та хвалили ділання купелів. Побіч лазничок в нововибудований кіоск із проводами води до пиття з джерел Андрея і Сильвестра. Не тут місце подавати докладний звіт з аналізи цих вод. Хто цікавився би ними, дістане їх в управі живця. Згадаю лише загально, що вода з джерела Андрея має у своїм складі попри сіль і інше як головний складник сірку, а з джерела Сильвестра бром. Мають вони значіння при хоробах обміну речовин, хоробах мочових і жовчевих доріг, печінки, органів травлення та кровобігу. 

<p>Іван Труш. Портрет кардинала Сембратовича</p>

Будинок з лазничками стоїть у вузькій кітлині у підніжа гори Лютої: звідси й назва купелевої оселі Підлюте. Дещо вище зладжена вигідна пляжа для соняшних купелів. На томуж збочі Лютої трохи вище і в бік від лазничок стоїть памятник для кардинала Сембратовича, котрий, як свого часу писав д-р Е. Озаркевич, був формально залюблений в Підлютім і зробив багато доброго для його розвою. Він то власне побудував кедрову палатку, про яку я вже згадував. 

Як певно загально відомо, Підлюте лежить у межах земель, що належать до нашої митрополії у Львові, а його історія вяжеться з історією цієїж митрополії. Першу згадку про Підлюте стрічаємо в життєписах митрополита Ангеловича, якого наслідник митрополит Левицький вже й сам лікувався в Підлютім на гостець і вислід того лікування мав бути добрий. З тих часів маємо вже перші аналізи вод з джерел Підлютого.

Також і теперішній митрополитАндрей Шептицький любується в Підлютім і цінить його вартість, чого найкращим доказом поза інвестиціями, які там поробив, є те, що й сам враз із кількома виднішими членами Капітули перебуває цього літа в ньому для лікування. Перед війною митрополит пішов на зустріч львівській “Медичній Громаді” і віддав т. зв. білу палатку в Підлютім на санаторію для хорих студентів, а крім цього ще й багато причинився до її внутрішнього уладження. Завдяки митрополитові обняв у цьому році управу живця проф. д-р М. Паньчишин і корисний вплив цього щасливого кроку вже cьогодня дається завважити. 

Напроти лазничок стоїть між пишними кедринами невеличка, але гарна церковця, яку вибудував ще митрополит Яхимович. Той-же митрополит побудував також і перші лазнички й надав живцеві перший вигляд лічпичо-купелевого заведення. 

На північ від церковці і серед цвітників стоїть головний мешкальний двоповерховний будинок, в якому міститься близько двацять вигідних і милих кімнат для лікуванців. У полудневому напрямі є доволі новий, вже по війні виставлений великий будинок, в якому містяться кухні, склеп і велика їдальня саля, що може примістити й до сотні гостей. Коли ми при їдальні, то не можу поминути й того, що кухня, яку веде бувший січовий стрілець – цілий персонал самі свідомі одиниці! – дійсно знаменита, до вибору мясна або яринна, а смачна, що й у Львові такої годі підшукати. В цьомуж будинку є крита кругольня. а зараз побіч ладять теннісовий корт. Дальше на південь розширяється кітлина і веде до оселі Осмолоди. 

Директор живця п. Гладкий, незвичайно енерґійна і метка людина, показує нам на т. зв. Лютошарах, зараз за Підлютим, ще перед Осмолодою, царинку, де теперішня управа живця думає в слідуючому році поставити більший мешкальний будинок, який буде надаватися для хорих на хороби дихальних проводів; треба знати, що в цьому році не було можна примістити в заведенні більше як сорок лікуванців, так, що управа була приневолена в деяких випадках відмовляти місця. З купелів користало більше осіб, бо багато з них мешкає в поблизькому Камянці. Він віддалений всього ледви один км., а прохід до нього плайком належить чи не до найгарніших. 

Саме викінчують монтаж динамомашини у щойно вибудованій елєктрівні. Інсталяція вже всюди по кімнатах і головних алеях переведена. На жаль, не можемо лишитися до вечора і подивляти Підлюте у світлі електричних жарівок, бо пора відїздити, а хочемо ще використати купіль у Лімниці. 

Зі щирим жалем, що не можемо довше лишитися прощаємо Підлюте, бо можна тут не лише лікуватися, але також прекрасно відпочати та робити прогульки на околичні гори, на Високу, Ґрофу і ін. Попри прпродну красу ніяка місцевість у наших горах не має такого виключно нашого національного характеру, як саме Підлюте. 

Вертаємо критою дрезиною, яку нова управа живця закупила для гостей живця, так, що й ця, дотепер найслабша сторона живця, а саме комунікація, є щасливо розвязана. Хоч воно може і краще булоб, щоби та комунікація не була надто догідна, бо в цей спосіб може цей куток наших гір задержати свій природний і чистий національний характер.