Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 3.

10:16, 19 липня 2021

www.jpg

“Локальна історія” продовжує публікацію циклу матеріалів Галактіона Чіпки (псевдо Романа Купчинського), написаних у 1936 році після подорожі автора найколоритнішими місцями галицького краю.

У першій частині йшлося про початок вояжу та курорт Черче.

У другій частині –  про мандри на маршруті від Черче до Яремче галицькими дорогами. 

У третій частині Галактіон Чіпка розповідатиме про своє перебування на віллі Товариства письменників і журналістів (ТОПІЖу), Камінь Довбуша, товариство “тритонів” та ловлю карпатських пстругів, яких… багато не буває! Оригінальний правопис тексту зберегли. Статтю розшукав Павло Артимишин.

чіпка.jpg

Галактіон Чіпка (Роман Купчинський)

письменник, журналіст, композитор

ЩЕ ПРО ВІЛЛЮ

Вілля “Топіжу“ положена над берегом Прута, в непролазних хащах, які все таки мешканці віллі пролазять. Поміг їм у тому в визначній мірі припадок, здається ще передпотоповий, що розділив декуди звали каміння і уможливив протоптання стежечки. Крім припадку помагали в останніх часах ще й робітники, що під проводом тов. Островерхи цілий тиждень пророблювали стежку. Тепер вона така, що навіть неальпісти можуть нею дібратися до води. 

Тому, що вілля на відшибі – нема потреби дбати дуже за тоалєти, Це для письменників і журналістів ідеальна обставина. Хто з них вибереться туди бодай на місяць, той заощадить собі одіння бодай на рік. Цілий божий день можуть мешканці ходити в найбільш невибагливім і найбільш некомплєтнім одязі. Перед веде сам управитель, виблискуючи до сонця і людей своїм бронзовим торзом та викликуючи подив своїми бі- і тріцепсами. 

1.jpg
Вуличка у Яремче Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківської області), 1930-ті роки Фото: nac.gov.pl

Але помилявсяб той, хто думав би, що вілля не має відвідувачів (-чок). Про це міг би багато сказати управитель, але просив мене, щоб я про це не згадував. Тому мовчу... 

Камінь Довбуша – це так сказатиб аристократична дільниця долини Прута. Вілля за віллею, одна краща від другої, а між ними – наша. Трохи як “бідна кревна”, але є надія, що з року на рік буде все краща і ліпше прибрана, бо кожний з мешканців старається за її красу. 

Є в Каміні Довбуша союз власників нерухомостей. Пані, що орґанізувала цей союз, казала до одного з наших журналістів: 

– Ми мусимо триматися разом, без огляду на те, чи поляк чи українець, бо готові нам тут усадовитися ті неможливі жиди. 

Як я потім довідався –  сама вона недавно вихрестилася. 

2.jpg
Хати у Яремче Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківської області), 1930-ті роки Фото: nac.gov.pl

ТРИТОНИ

Щороку вибираються кудись у гори сталі партнери “Кеніґсруфера" – три лікарі й один інжинір. Раз вони заїзджають аж до Ворохти, раз тільки до Яремча, але все в долину Прута. Всі вони добре відживлені а як залізуть у воду, то Прут з берегів виступає. Направду приємно бачити ці тілеса в хвилях ріки, або на камінних плитах – при соняшній купілі. Недурно дооколична публика назвала їх тритонами. Всі чотири мало що важать мало що менше як три тонни. 

Приїжджають вони в гори на коротко; три-чотири дні, але це їм вистачає за місяць, бо вміють використувати добродійства гір докладно і ґрунтовно як ніхто. Погода не має впливу на програму їхнього побуту. Коли є зимно, то купіль триває коротше. Зате частіше, коли є дощ, то купіль триває довше бо не вилазять з води, щоби не змокнути, колиж гріє сонце, то пів дня висмажують з себе товщ, а пів дня сполокують його в воді. 

6.jpg
Купання на річці Прут біля Яремче Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківської області), 1930-ті роки Фото: nac.gov.pl

Там де купаються – на березі постійно горить ватра, бо вони так як козаки Підкови: “люльки з пожару закурили" – і в воду. 

На дворі було соняшно і я застав їх на прикучки коло огнища. Сиділи непорушно як сильно побільшені бонзи, а їхні люльки димили мов фабричні комини. Довкола, в приличній віддалі, розсілася на камінюках цікава вакаційна публика і мовчки подивляла диво української природи. 

Коли я підійшов, кивнули мені головами на коротких шиях, а один простогнав: 

 – Ох пструга, пструга! 

3.jpg
Відпочивальники на променадах у Яремче Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківської області), 1930-ті роки Фото: nac.gov.pl

ПСТРУГИ

Виводяться у наших гірських ріках і далеко лекше дістати шість місяців криміналу як порцію пструга. Особливо в останніх часах, коли ловля пстругів перейшла всеціло від мешканців гір на спортовців з міста. 

Почувши стогін одного з тритонів за пстругом. пригадав я собі, шо маю в Підлісневі знайомого мисливця, члена “Тура”, що в вільних хвилях займається ловлею пстругів. Винаймив навіть терен на Пруті. 

Поїду – думаю – до Підліснева, може знайомий зловив а може зловить пструга, то привезу тритонові, щоб часом з незаспокоєного бажання не захорів на шлунок. У нинішних часах здоровий шлунок –  рідкість, і як є який – треба ним опікуватися, щоб можна було подивляти. 

Автом з Каміня Довбуша до Підліснева – один миг, а мому знайомому мисливому зловити пструга – один сміг. Втягнув на себе комбінезон, ґумові чоботи, взяв вудку і за другим “закидом” зловив... мене за руку. Така рибацька штука вимагає деякої вправи бо можна зловити наприклад – за ніс. Мій приятель витягнув спокійно гачок з моєї руки, наложив нового коника і за хвилю тягнув мене за капелюх. 

4.jpg
Залізниця та панорама гір в околицях Яремче Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківської області), 1933 рік Фото: nac.gov.pl

Вкінці ми оба поіритувались: я відступив на пів милі від берега, а він у своїх ґумаках поліз пів милі в воду. 

Не минуло й три годині, а я віз чудового пструга для одного з тритонів. Нормально наїлосьби тим пстругом зо троє, але так – я цілу дорогу гризся, чи буде з нього хоч маленька перекуска. Адже далеко неоднакової порції зерна потребує струс і перепелиця. 

Радість із привезеного пструга була така велика, що тритони запросили мене до вечірнього тарока і з уваги на те, що я слабо граю і що привіз пструга, збили мене не на “винне яблуко”, а так по середині. 

5.jpg
Ресторан Шаротка біля водоспаду Пробій у Яремче Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківської області), 1930-ті роки Фото: nac.gov.pl

Потім їли всі чотири пструга, але здається більше памятатимуть смак доданої бараболі, бо порції шляхетної риби попали їм хіба на один зуб, якщо загалом на котрийсь зуб попали. 

На другий раз попрошу знайомого, щоб забив їм оленя. Тоді бодай якась грубша кість попаде на зуб і загалом можна буде говорити про сяке-таке наїдження. 

(Продовження буде).

Віддруковано з: Діло. 1936. Ч. 233. 16 жовтня. С. 4.

Схожі матеріали

49DEB3E800000578-5463569-image-m-51_1520254177135.jpg

Український гопак в Антарктиді

600.jpg

Долина Зубри. Золота галицька провінція

600.jpg

Борщовичі – село не про борщ. Золота галицька провінція

600.jpg

Трудовач: брама в Гологори. Золота галицька провінція

600.jpg

Трибухівці – костел при гостинці. Золота галицька провінція

600.jpg

Тартаківські тарапати. Золота галицька провінція

600.jpg

Бойківське пограниччя. Золота галицька провінція

600.jpg

Бережанська Швейцарія. Золота галицька провінція

kav.jpg

Новгород-Сіверський — заповідник руської тиші