Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 2

09:21, 12 липня 2021

vfvfv.jpg

“Локальна історія” продовжує публікацію циклу матеріалів Галактіона Чіпки (псевдо Романа Купчинського), написаних у 1936 році після подорожі автора найколоритнішими місцями галицького краю.

У першій частині йшлося про початок вояжу та курорт Черче.

У другій Галактіон Чіпка розповість про мандри на маршруті від Черче до Карпат, перші миттєвості у горах, гостювання на віллі професора Євгена Перфецького, місце відпочинку членів українського Товариства письменників і журналістів (ТОПІЖу) у Яремчі ну і звісно… про галицькі дороги. Оригінальний правопис тексту зберегли. Статтю розшукав Павло Артимишин.

чіпка.jpg

Галактіон Чіпка (Роман Купчинський)

письменник, журналіст, композитор

ДОРОГИ

Дороги в Галичині поправляються. Це треба признати, хоч повітові виділи і тим подібна дорогова влада всеціло в чужих руках. Я чоловік справедливий і безсторонно це признаю. Але, щоб кожний міг пізнати, як було давніше, великі кусні доріг лишилися в такім стані, в якім ніколи не повинні бути а рідко коли були. 

Виїхали ми з Черча на головний шлях Рогатин – Станиславів. 

– Додайте ґазу! – І кричимо до шофера. 

Не тільки тому, що ми втікли і можна сподіватися погоні, але й тому, що дорога як стіл і можна собі позволити. 

Авто шугнуло стрілою і тільки вітер шумів нам коло вух. 

1.jpg

Загальний вигляд центру Рогатина Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківської області), 1930-ті роки

Фото: nac.gov.pl

“Мерцедеси” , “Лянчії", “Штаєри“, чи інші “Паккарди” не мають що на таких дорогах робити. Автова аристократія добра до асфальтів – тут вона поломить делікатні “кости”. Зате простюх “Форд” постогне, покашляє, посапить і виїде цілий та здоровий.

За “резерватом” знову дорога як стіл. 

– Ґазу! – і ми летимо на крилах бензини, як птахи. 

2.jpg

Заповідник (“резерват”) “Чортова Гора” неподалік Рогатина Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківської області), 1938 рік

Фото: nac.gov.pl

Ще кілька слів про знаки на шляхах. Знаки ці направду гарно розмальовані, солідно виконані і глибоко вкопані. Біда тільки, що вкопані в злих місцях. Коли має бути закрут – знак на це є або на самім закруті, або (бувало й таке!) за закрутом. Коли хтось дуже розженеться, то читає осторогу... вже лежачи в рові, придушений переверненим возом. 

Все це відноситься до рівних куснів дороги. Там, де дорога була вибоїста і де авто мусить їхати “нога за ногою”, знаки уставлені дуже правильно.

3.jpg

Панорамний вигляд на центр Станиславова (тепер Івано-Франківськ), 1930-ті роки

Фото: nac.gov.pl

ГОРИ

За Станиславовом чути вже подих гір. Шлють вони на доли своє черстве повітря і чим ближче до їх підніжжя, тим те повітря черствіше. Ех! Місто моє рідне! Коханий ненаш Львове! Як дуже здалось би тобі сусідство Карпат. Скажім  – коло Винник, чи Брюхович бовванілиб сині щовби Чорногори або Ґорґанів... Тоді свіже повітря наповнилоб твої –  не тільки вулиці, не тільки камениці, але й салі засідань. Так нам нераз цього гірського повітря треба, а тут як повіє від Полтви-річки!... Не дивуйся провінціє, що столиця часом викине якусь штуку. Атмосфера!... 

Доброю дорогою котиться авто все ближче і і ближче туди, де “наші любі зелені Карпати”. Три прикметники, поставлені колись коло Карпат – нині дещо змінилися. І не дуже наші і не дуже зелені – хіба, що любі. 

Почавши від Надвірної видно вже наскільки Карпати наші і наскільки зелені. 

6.jpg

Краєвид ріки Бистриця Надвірнянська, 1938 рік

nac.gov.pl

Гуцульські хати тікають чимраз далі в гори. а на їх місце садовляться віллі вибраного і пануючого народу. На дорогах спацеровичі і прогульковці з чужою мовою на устах, а гуцулія або на показ, або на роботі. Говорить між собою по українськи, але звернутися до неї за інформаціями – відповідає по польськи. Не уявляє собі українців в авті, а хочби й уявляла собі – не вірить власним вухам. Не вірить Надвірна, не вірить Делятин, а в Яремчі нема кому уявляти собі. Там гуцул як покажеться, то його зараз фотографують. Хіба кілька возіїв і одна дві гуцулки, що цілий день по корзі лазять та на молодих літників оком закидають. 

4.jpg

Ярмарок у Надвірній Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківської області), 1938 рік

nac.gov.pl

Добре, що є “Маслосоюз" – там можна дещо довідатися, розпитати і добре, що є вілля Перфецьких – там можна переночувати і перебути в милім товаристві відпочинок. 

Заїзджаємо. Господарі зі своїми гостями на великім травнику коло хати. Малий Перфецький з малим Ігнатом бавляться в індіян. Стріляють з луків до старої ринки, завішеної на березі. Витаємось із домашніми і відразу записуємось до індіян. Стрілка за стрілкою летить до ціли, але ринка далі висить. 

Проф. Перфецький і собі бере участь у змаганнях, але і його стріли летять пів милі від ринки. 

Врешті малі хлопці соромно побивають нас, старших. І один і другий влучають у ринку. 

Змагання скінчені. Змагуни в нагороду... йдуть спати, а ми в їдальні віллі ще довго-довго в ніч балакаємо, граємо “керки" та бавимося “подай далі”. 

5.jpg

Селянки з Молодкова в дорозі на ярмарок у Надвірній, 1938 рік

nac.gov.pl

Хто був би припускав, що за два тижні наш любий господар відійде від нас на віки, що це його останні вакації серед рідні і знайомих, у наших любих, зелених Карпатах ?! 

Непевне людське завтра, як погода в Галичині, звійне як кульбабин квіт…

Коли я довідався про ненадійну смерть проф. Перфецького станув мені перед очима здоровий, усміхнений, молодий духом Господар віллі Перфецьких – з яким так недавно провели ми такий гарний, такий приємний день нашої про гульки.

ВІЛЛЯ “ТОПIЖу“

Писав я колись, що до віллі Письменників і Журналістів тяжко трапити. 

Але це було ще в тих часах, коли ця вілля була тільки власністю „Топіжу“, ніхто в ній не мешкав, а скарбовий уряд у Надвірній не знав що робити з екзекуціями за податок. Часи змінилися діяметрально: щороку в ній повно, а скарбовий уряд бере і бере податки, бо наше Т-во стало не тільки найліпшим платником у Надвірнянщині, але й найбільше смирним. Д-р Николайчук, покищо безплатний синдик Товариства, має з тими податками більше клопоту як з найгіршим клієнтом і щораз мусить інтервеніювати – защо дай йому Боже 100 літ і 100 тисяч. 

7.jpg

Вуличка у Яремче Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківської області), 1930-ті роки

nac.gov.pl

Велика скількість літників у віллі і клопоти з податками навчили нас, а мене зокрема, знайти з зажмуреними очима дорогу до віллі. Ми без засягання язика рушили автом попри Камінь Довбуша, скрутили два рази вліво, два вправо і за пять-шість хвилин були в... сліпій вуличці. Звідтам уже було легко трапити, тим більше, що управитель віллі тов. М. Островерха показав нам дорогу, а авто вміло їхати і назадгузь. 

Ще кілька мінут альпіністки і ми знайшлися перед воротами віллі „Топіжу“, приняті сердечно управителем, мало не хлібом-сіллю.

(Продовження буде).

Віддруковано з: Діло. 1936. Ч. 231. 14 жовтня. С. 5–6.

Схожі матеріали

07 photo-Копировать.jpeg

Софія Яблонська. У китайському заїзді. Стаття за 1934 рік.

gimnazija.jpg

Богдан Лепкий "Матура"

Nestanychi_Ivan Dik_008.jpg

Пімста Ґнипика на Зелені Свята. Гумореска з газети "Діло" за 1930 рік

3_131_0_-_418_27280730.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 1

lesia ukrainka .jpg

Леся Українка про свято Купала

9.jpg

У самбірській тюрмі. Спогади в'язня, котрий вижив у червні 1941 року

jaremche 1200-630.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 3

9.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 4

1.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 5