“З прогульки по Гуцульщині”. Стаття з газети “Діло” 1935 року

17:24, 23 червня 2023

dilo

Однією з улюблених локацій для відпочинку галичан у міжвоєнний час (як і в австрійський період) була Гуцульщина. Сюди приїждали покупатися у гірських річках, помилуватися краєвидами з карпатських вершин та познайомитися із культурою та побутом місцевих мешканців. 

Влітку 1935-го краєм мандрував український лікар, меценат, випускник Ягеллонського університету в Кракові Омелян Волинець. Свою подорож від Жаб’я через Дземброню, на гору Піп Іван і до Шибеного він описав на сторінках газети “Діло” 18 серпня 1935 року.

Оригінальний правопис залишили без змін. Публікацію розшукав Павло Артимишин.

wolynec

Омелян Волинець

український лікар, меценат

З Жабя-Ільці йдемо в напрямі Зеленого. Дорога веде понад Чорним Черемошем. Навіть не пройшли ми 1 км., як задержав нас неприємний запах зігнилих яєць. Догадуємось, що мусить тут бути сірчане джерело. Бачимо праворуч дороги деревляну рурку, якою спливає слабоньким струмочком вода з джерельця. Вода зимна, смачна, лиш запах неприємний. Остерігаю, що більша скількість сірчаної води ділає як рициновий олійок. Але деякі рискують і пють по кілька склянок. Цікавить нас, до кого належить це джерело, але спитати нема в кого. 

Дорога провадить увесь час над спіненим Черемошем. Бистро котить він свої води, з шумом переливає через підводні скелі, що хотіли би їх задержати. Місцями втихомирюється. Темно-зелені води неначе припочивають. Але вже крок два далі знова бунтуються і мчать рвучко та з гуком. 

Як тут марнується енерґія! Гуцул при ватрі, а в найкращому випадку при каганці проводить довгі вечори. А про використання сили гірських потоків нікому й не сниться. Неопалювані води в часі злив зривають береги, дороги, мости, нищать і доробок гуцула – наносять рік-річно великі шкоди. Води Черемоша могли би порушати тартаки, млини, а навіть стани “Черемошельстаном”. 

1

Ріка Черемош біля с. Жаб’є Станиславівського воєводства (тепер с. Верховина, Івано-Франківська область), 1934 рік

szukajwarchiwach.gov.pl

Від тих думок відриває мене вид високого пасма Костриці, що тягнеться праворуч дороги. На ньому під самим вершком видко гуцульські хатки, мов ластівячі гнізда. 

Дещо дальше зачуваємо могутній шум. То Бистрець мчить з лівого боку до Черемоша. Не терпеливиться, перескакує камінюки, піниться та гуде. Не дурно він Бистрець! 

За мостом стрічаємо поліцая і гранічера. Якийсь час ідуть за нами, відтак питають за лєґітимаціями. Показуємо, задовольняються і не задержують. 

Починає смеркати. Ідемо до Дземброні. Рішаємось на нічліг піл голим небом. Аж тут не надійно дорога виходить з ліса і перед нами на тлі Чорногори село Дземброня. Врадувані прямуємо до першої хати на горбочку. 

На порозі стрічаємо ґаздиню. Прохаємо переночувати нас; годиться радо, сіна на стайні доволі. Від ґазди довідуємось, що в селі нема ні школи, ні крамниці, а про читальню нема що й думати. Ціле село потопає в темряві. Він сам неписьменний. Але для двох синів держить від кількох літ учительку. Хоче, щоби його діти більше розуміли, ніж він сам. Не жаліє того, що видав на їхню освіту понад 3 000 зол. та ще прохає нас пошукати йому вчительку на цей рік. Передплачує від кількох літ “Нар. Справу”. Радіємо, що є такі гуцули. Коби їх якнайбільше! На другий ранок заповідавсь гарячий день. Йдемо поволі та лишаємо за собою чарівне гірське село Дземброню. Невелике воно, около 50 хат та розкинене по горбках серед розлогих сіножатей і садів. Господарка тут примітивна, видайність сіножатей мала, бо гуцул не розуміє, що поправа їх залежить від його праці та вкладу гроша на штучні навози. Повітря тут гостре й ми відчіваємо, що находимось високо. 

2

На березі ріки Черемош у Станиславівському воєводстві, 1938 рік

szukajwarchiwach.gov.pl

Далі вела наша дорога через пасовисько, де стрінули ми стадо коней. На наш вид купчаться, готові до оборони. Але переконуються, що в нас нема злих намірів тай розходяться, деякі навіть йдуть за нами аж до вериння і з сумом дивляться як віддалюємось. Затужили за людьми. 

Далі веде стежка через полонину, на якій паслися корови. Гарні всі і чистенькі. Паші тут до волі, але раціональна господарка могла би ще піднести видайність полонин. Немало ще треба боротись “Маслосоюзові”, щоби піднести гуцульське село до рівня села в Швайцарії. 

Опинилися ми у стін пасма Чорногори. Шукаємо за Попом Іваном. Але нема кого опитати. Вкінці рішаємось вийти на цей верх, що перед нами. На верху віяв холодний, проймаючий вітер. Кожний витягав запасовий светер чи пальто й обтулювався. 

Усі вельми врадувані, що врешті опинились ми на Чорногорі, стали розглядатись за Попом Іваном. І щойно звідси побачили його та не біля Цибулястого, на який вилізли, але далеко, яких 5 км. дальше. Стояв він маєстатично окутаний з молошно-синій імлі, неначе верховод Східної Чорногори.

3

Метеорологічно-астрономічна обсерваторія на грі Піп Іван, 1938 рік

szukajwarchiwach.gov.pl

Прямуємо до нього добре протоптаною стежкою. Вється вона то по одній, то по другій стороні граничних цементових стовпів, які ділять Карпати. Від полудня видніють на них букви CS 1920, від півночі Р 1923 рік рішення Ради Амбасадорів). 

Тужливим поглядом дивлюся, чи не надходить хто з Закарпатської України. Побалакав би з братом відділеним кордоном, але нема нікого. 

Далі стрічаємо двох мандрівників. Здоровлять нас “наздар”, відповідаємо “гаразд”. Пізнаємо, що чехи. Один з нашого товариства, що по розвалі УГА скитався по Чехословаччині, залишився побалакати з ними. Врадувались чехи, розбалакалися з ним, бо досі ніхто зі стрічних прогульковців не промовив до них ні слова. 

Врешті в 11 год. вийшли ми на Попа Івана, ціль сьогоднішньої прогульки. На вершку стоїть тріянґуляційна вежа, а по її середині граничний стовп. На ньому офіційні знаки, лиш від заходу видніє затертий тризуб і якісь слова. Побіч вежі стоїть незнаний нам прилад з рисунком голови трупа і польським написом “не доторкатися”. Всім життя миле і ніхто не хотів рискувати. 

Кілька кроків від вежі розплановане місце під першу в Польщі високогірську астрономічну обсерваторію. Будова почнеться вже в найближчому році. Буде вона з місцевого каменя, виложена деревом, матиме водопроводи, елєктрику і центральне огрівання. Буде вивінувана в астроґраф зі сочкою на 25 цм., що дасть змогу обсервувати вдесятеро більше зір, ніж досі. 

З Попа Івана розлогий вид на всі сторони. По закарпатській стороні біліють нові хати серед зелених смерік, певно станиці гранічерів. 

Слід ще згадати, що на чорногорських полонинах росте багато лічничих зел. І на Попі Івані доглянули ми велику скількість лікарської ростини, що зветься по латині uvea ursi (української назви не знаю). Ростина ця нагадує афинник. Цвите коло св. Івана. Від її багряного цвіту цілий Піп Іван червоніє, мов кровю облитий. Гуцули кажуть, що це земля так багриться від крови Довбуша, якого мали поховати на Попі Івані. Крім нього стрічається тут ще зілля digitalis в великій скількості. Уживають його як засіб проти серцевих недуг. Одначе закон не дозволяє зривати цих ростин. 

4

Гуцули-лісоруби біля Чорногори, 1930-ті роки

szukajwarchiwach.gov.pl

Пішли ми далі, щоб на вечір зайти до Шибеного. Біда лише, що ніхто не знав дороги. Боялись, що зайдемо до закарпатського Рахова та доведеться нам оглядати касарні чеської жандармерії. 

Побачили ми далеко стаю і попрямували до неї. Від ватага дізнались, що ми є на добрій дорозі. При тій нагоді оглянули ми обстанову в стаї. Гіґієна там, краще й не писати. Хоч як нас спрага, мучила, але ми всі зріклись жентиці. 

Один з наших товаришів з купецьким хистом виторгував у ватага будза. 

Щоби ми не заблукали, згодивсь нас випровадити до дороги син ватага. Ідучи, дізнались ми від нього, що походить він з Ясенова, косівського повіту. В селі нема читальні “Просвіти”, ані охочого інтеліґента, який зайнявся би культурно-освітною працею. Сам він читає “Нар. Справу” і жаліє що, колись був сельробом. 

Так дійшли до дороги, що вела ввесь час через ліс аж до Шибеного. Тут попрощали леґіня. Йшли зо дві години, заки побачили праворуч велике плесо. Це – штучно створене озеро на ріці Шибенці для дараб. А підчас нагальних злив мають де непокоїтися бурхливі хвилі. 

Доріжка веде над самим озером: болотниста. З тяжким трудом перебрили ми її та дістались за кращий, битий шлях. 

Задержуємось коло клявзи. Велика, гарно збудована. Служить, щоб реґулювати водостав озера. А коли треба пускати дараби, випускають нею воду. 

Від клявзи йшли ми дорогою, виложеною кругляками. При дорозі бачили ми нові віллі. Одні вже викінчені, інші добудовують. 

Волинець О. З прогульки по Гуцульщині. Діло. 1935. Ч. 219. 18 серпня. С. 5.

Схожі матеріали

сео карпати

"Комори Довбуша. Жаб'є. Коломия". Мандрівка Карпатами 1925 року

Підлюте

Спогади про похід в Карпати 1931 року

Борислав 1200

Мандрівка Галичиною 1851 року

jaremche 1200-630.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 3

сео

Розточчя: серце осені. Золота галицька провінція

4.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 2

піп іван

Піп Іван: "Білий слон" серед карпатських вершин

Славсько 960

Славсько. Початок гірськолижної кар'єри

Мотоцикл 1200

Мотоциклом у Карпати. Фоторепортаж із подорожі 1932 року