"Всі пропадали за картами". Стаття про побут козацької старшини

Цей записник — дуже цікаве джерело для пізнання життя на Гетьманщині в XVIII в. Маркович був добрий господар, але як що до чого любив забавитися, любив музику, тощо. Політикою не займався, бо це були тяжкі часи, коли на наших людей спадали тяжкі кари від московського уряду. А проте свій край він любив, кохався у старосвітчині. 

Українська козацька старшина любила забавитися. Найбільша приємність того часу, були — домашні бенкети з нагоди всіляких родинних свят і приїзду гостей. А свята були не на те, щоб перед гостьми ховати харчі та напитки, — господарі нічого не шкодували. Були навіть окремі вислови на те, як гості вживали напитків: "подпіяхом (пили) мало", "подпіяхом почасти", "подпіяхом злегка", "подпіяхом зіло" (дуже), "гаразд подпіяхом", "підпили до шуму" й т. д. 

Але у звичайні дні залюбки пили чай або "кагве" (каву). А ввечір сиділи, балакали, слухали оповідань, оповідали сміховинки. Часом бував хтось, що вмів рисувати, то забавляв усіх малюнками. Часом "інспектор" (себто — домашній учитель) з дітьми "виправляв комедії", давав домашню сценічну виставу. Деколи заходили мандрівні комедіянти. В хаті бували різні інструменти: лютні, бандури, а де в кого вже й новомодні інструменти, як, клявікорд чи клявіцимбал, але грали на них небагато. Дехто мав свою капелю і тримав капельмайстра, що вчив хлопців грати на скрипку, на різні труби.

Коли були гості, або склалася вечірня забава, то грали у фанти, а часом забавлялися танком. Старші пробували своїх сил у шахах, але якось не дуже це йшло. Зате всі пропадали за картами. Як приходили зимові вечори, то день-у-день сходилася зазята компанія. Ось назви ігор у карти: пікет, льомбар, памфіль, кабрилія, сежилія. На першого квітня піддурювали знайомих листами. 

Але не все сиділи в хаті. Часом любили поїхати з собаками на лови, взимі санками; часом і так, для приємности, пускалися "гринджолами" (саньми) по сніжній дорозі. По льоду ховзалися тільки діти. Навесну або влітку їздили оглядати свої маєтності, села, хутори, степи. Деколи вибиралися в дорогу з жінкою і дітьми. До подорожі брали не звичайну "тарадайку", а вигідну коляску або й "спальню", в якій можна було й проспатися. З заду тягнулася "палуба" з харчами. Подорож тривала кілька тижнів, головно в багачів, таких, як ось Маркович, що мав дуже багато маєтків у Полтавщині й Чернигівщині. Ось Маркович оглядав по хуторах свої стада, рахував, кілько є коров, овець, коней; розділяв дриґанти (огери) від "їзджалих", призначав, котрі будуть верхові, котрі до роботи, любувався стрижаками й лошатами. Оглядав стоги сіна, провірював зібраний хліб, давав розпорядки, де завести сад, тютюнову леваду, оцінював якість горілки, вказував, де ставити нові будинки, розглядав скарги підданих, нагороджував старостів за працю або карав за недбайливість. По дорозі відвідував ярмарки, допитувався за ціни, купував, що треба було до дому: то дорогі матерії для доньки й для жінки, то заліза в штабах до двора, то знову вина грецького, мигдалів, оливи. Всі свої видатки, все, що бачив і зробив, Маркович записував у свій щоденник.

Ці подорожі підтримували господарство, давали розвагу і вдоволення, але й добре впливали на здоровля. А як здоровля в чому не дописувало, то на це була домашня аптика, а в ній усякі ліки, масти. Бо Маркович лікувався по-старосвітськи. Що пару місяців пускав собі "зашкурну" кров пявками, парився муравлями, що-тижня заживав щедро всяких "пілуль" і "конфектів пуртуючших" (цукорків на прочищення). Ліки помагали. 

Маркович був людина освічена, любив читати, любовався у книгах. Знав добре зі школи латинську мову, складав по-латині привітання і промови, читав німецькі книжки, вчився теж французької мови, а вчителем його був де Люкі, секретар гетьмана Апостола. Він купував охоче книжки, які де трапилися, чи церковні, чи наукові, чи місячні калєндарі. Він зібрав собі велику бібліотеку й навіть у подорож брав собі книги читати. Часом, коли рука "свербіла", то писав вірші, набожного змісту, або "віншування" для дітей. Мав у себе атляс, ґльоб, барометр, довгі роки вів щоденно метеорольогічні записки, про погоду, дощ, тепло, зимно.

Маркович цікавився й різними проявами громадського життя. Записував пильно все, що незвичайного сталося: як московським воякам вирізали ніздря за кару, як "грошоробам", фальшивникам грошей, заливали горло міддю, як палили живцем паліїв, як якогось злодія, Машапуру, що "тиранськи над людьми паставився (знущався) і мясо чоловіче їв", покарали так, що наперед повідрізували йому пальці на ногах і на руках, ніс та вуха, а потім живого ще посадили на палю... 

Менше розписувався про те, що торкалося тодішнього державного життя Гетьманщини. Чи не боявся іншим державам, чи уважав небезпечним оцим ділитися? Московія показала була тоді свою важку руку на Україну, мали царські сплати і проганяла, що непокірливих агенту-яка колись, а старшини та виповіли в невідомі сторони. 

Не всі були обережні, мовчали. А все ж, хоч і короткими словами, а Маркович записує чутку про дивне сватання, ув'язнення у Петербурзі разом із Полуботком, і дав вислов своєї радости, що звільнили. Записує вістку про те, що Україна має дістати давні права на основі статтей Богдана Хмельницького, про те, що буде вибраний гетьман. Він широко описує раду, на якій гетьманську булаву вручено Данилові Апостолові. 

Але новий гетьман неприхильно віднісся до Марковича, відібрав йому уряди й маєтности. З обуренням, але обережно, пише Маркович про гордовитість гетьмана, про те, що навіть до гетьманської церкви був доступ за картами вступу. Але потім відносини якось налагодились, Маркович нераз бував на гетьманських бенкетах, де "попідпихом маленько". 

Були й інші клопоти. Один необережно складений царський указ зворохобив був "посполитство" (простий нарід), що почало домагатися для себе козацьких прав. Багато заходів треба було вжити, щоб заспокоїти нарід. То знову Москва почала була висилати козацькі полки на роботи на "лінії", при укріпленнях на татарській границі, та на різні походи, навіть на Кавказ. Треба було добре заходитися коло московських полковників, щоб не дуже брали людей із земель старшини. 

У своєму записнику Маркович докладно описав обряд похоронів гетьмана Апостола. Потім він знову чекав, чи Московщина дозволить вибрати нового гетьмана. Чекати довелося кільканадцять років. Але Маркович дочекався ще виборів та скинення з гетьманування останнього гетьмана Кирила Розумовського. Цілих сорок років Маркович терпляче з дня на день продовжував свої сірі, а такі цікаві записки. Не закривав, не ховав нічого, не прибільшував нічого, не прикрашував, — дав у своїм щоденнику докладний образ того, що бачив і проживав, і себе змалював таким, яким справді був. В цьому велика ціна його записок.