Репресії набирали обертів. Володимир Шухевич про окупацію Львова росіянами у 1914 році. Частина 3

15:06, 10 червня 2022

003.jpg

“Локальна історія” продовжує публікацію фрагментів щоденника Володимира Шухевича про події в окупованому російською армією Львові восени 1914 року.

У першій частині йшлося про переддень вступу окупаційної армії до міста та перші враження львів’ян від російських військових та адміністрації.

У другій частині – про події кількох наступних днів, коли російська адміністрація поступово запроваджувала нові порядки, а навколо Львова продовжувалися бої між російською та австро-угорською арміями.

Третя частина присвячена подальшим подіям, які розгортались у середині вересня. Надії на швидке повернення до Львова австро-угорських військ не виправдалися, і львів’яни сподівалися на позитивні для армій центральних держав звістки з інших фронтів, радіючи навіть неперевіреній інформації. Тим часом російський репресивний апарат поволі набирав обертів, і його першою помітною жертвою став митрополит Греко-католицької церкви Андрей Шептицький, якого заарештували і вивезли зі Львова.

Текст упорядкував і прокоментував Ігор Петрій, кандидат історичних наук, завідувач сектору Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка. Оригінальний правопис збережено. 

Володимир Шухевич.jpg

Володимир Шухевич

український етнограф, педагог та громадський діяч, дійсний член НТШ

Неділя 13/9

В парни св. Анни почув я розговор кількох офіцирів. Один з них сказав таке: Учора присів до нас на хвильку в рест[аврациї] Жоржа сам БрусюлівЙдеться про Алєксєя Брусілова (1853–1926), який у цей час командував 8-ою російською армією і сказав нам, що наших погибло (в мертвих і ранених) більш 50% усіх.

О год. 9-ій чекав при вході до Усп[еньскої] церкви о. Давидяк; за хвилю з’явилися якісь висші офіцири, о. Давидяк дав їм хрест уцілувати і запровадив до церкви, де ґенеральний капелан москов. о. Мурин відправив богослуженє, споминаючи при тім царя Мик[олая] Александровича, Патріарху Цареградского і Ексарх Волиньского Антонія. – Вимовляв по нашому; співав хор мабуть з салдатів. – На тім Богослуженю були усі наші Москвофіли. – О год. 10-й відправляв при тім самім олтарі сьпівану службу Б[ожу] – о. Давидяк.

Перед полуднем мали збори учителі мійских шкіл. Проводив інспектор Новосельский; обговорювано вписи до тих шкіл і розпочатє науки. Новосельский сказав опісьля таке: Na skutek nakazu pana Gubernatora można uczyć tylko języka polskiego, rachunków i religii, języka ruskiego nie wolno uczyć. – Uczniowie obrz. gr. kat. mają naukę religii pobierać po polskuВідповідно до наказу пана Губернатора, можна вивчати тільки польську мову, арифметику й релігію, руську мову вивчати не можна. Учні греко-католицького обряду повинні отримувати науку релігії польською мовою (пол.). – На запитанє учительки школи ім. Шашкевича, п[анн]и Галіковскої, як супроти того заказу має ся поступати в школі Шашкевича, сказав п. Н[овосельский]: – Szkoła Sz[aszkewicza] nie istnieje; proszę mi podać spis obecnych we Lwowie nauczycieli, ja porozmieszczam ich po innych szkołach!!Школа Шашкевича не існує, прошу подати мені перелік присутніх у Львові вчителів, я порозташовую їх по інших школах! (пол.)

Сторожу мійску почав орґанізовати емер[итований] ур[ядник] поліцийний: Тауер. – Ту сторожу в одягах цивільних, який хто мав, прибрано в шаблі кінниці австр. з перевязкою на лівім рамени о красках: черв[оній], білій і синій! В полудне падав дощ; на Теат[иньскій] ул.Тепер вул. Кривоноса бачив я такого сторожа під парасолем! – Мабуть і Африці сьміянось би з такого дивогляда! –

Нині не стріляно; се дивно і сумно на нас відбивалось: дивно, бо ми вже привикли до тих гуків безнастанних, а сумно, бо се був доказ, що Москалі відперли наших дальше, відки вже гук стрілів не долітав.

Пополуд[невий] Dziennik приніс звістку, немов би то учора, в суботу, Никифор Роде зістав коло Домінік[аньских] Борок ранений і нині єго поховано при заупокійній службі в церкві православній. Се очевидно брехня, бо як я подав повисше, Роде погиб вже 9-ого, а єго тіло сховано 10/9 в підземлях церкви Успеньскої Інформація про загибель російського генерала Васілія фон Роде була помилковою. Прочитавши сю звістку Dziennik, пішов я нарочно до Усп[еньскої] церкви, де власними очима бачив не то зрушану, але сьліди незатерті вийманої плити при вході в церков.

Lviv_Uspenska_XIX_2.jpg

Успенська церква у Львові, фото кінця ХІХ - початку ХХ століття

Фото: uk.wikipedia.org

О год. 3-ій розсунулися хмари, показалось сонце, я вийшов з сином на замок, щоби льорнетою подивитись на табори рос. салдатов, розложені на Знесіню. – Серце розрадувалось, коли ми почули о год. ¼ на 4-у стріли арматні, які заповідали близькість зглядно посуванє ся наших в напрямі Львова. Гук трівав годину, потім замовк, а з ним і наша хвилева радість-надія.

Під вечер прийшли до мене др. Ст. Федак і Мик. Заячківский, сей оповідав, що на засіданю комітету апровізацийного росказувано, що Шер[еметєв] вступив до МусяловичаЗаклад Мусяловича знаходився на вул. 3 Травня, 2 (тепер вул. Січових Стрільців), казав собі подати фляшку коняку, а коли сему вдоволено, наложив на властителів кару 1000 рублів за недозволену продаж напитку. Реставратора ЦенґутаРесторан Ценґута знаходився на вул. Карла Людвіга, 21 (тепер просп. Свободи) покарав Шереметєв карою 3000 рубл.

Понеділок 14/9.

Рано довідав ся я, що у Екс[целєнциї] Митроп[олита] була учора ревізия; забрано пачку єго личних переписок, потім опечатано канцелярию і реґістратуру митрополичу, поставлено сторожу салдатску.

Нині не чути гуку гармат. День дуже понурий.

Я переніс фортепяни і пр. Музичного Інституту до власної хати Т[овариств]а ЛисенкаБудинок Музичного товариства ім. М. Лисенка знаходився на пл. Шашкевича, 5, станом на 1914 р. його спорудження і облаштування було майже завершено. Зараз у цьому приміщенні знаходиться Львівський музичний коледж імені С. П. Людкевича, хоч вона не викінчена.

Під вечер сказав мині брат Йосиф (митрополичий прислужник)Йдеться про Йосифа Ґродського (1869–1947), ченця-василіянина, секретаря Андрея Шептицького, що було ревізия в канцеляриї і реґістратурі, звідки не забрано нічого, знято печатки і усунено салдата.

Пополудни сконстатовано, що реставрация Мусяловича зістала замкнена, а рівночасно оповіщено, що цофаєсь позволенє шинкувати пиво (добре зробили наші, що поїхали), горівку і пр. Сей наказ вийшов відси, що учора в неділю офіцири российскі пили до невтямки, робили авантури по шинках, лежали на і під столом і т. др., дібравшись раз до горівки, зглядно коли їм разрішено запиватися.

Нині говорено по Львові, що Роде застрілив ся 9/9 сам, видавши цілу свою дівізию на смерть австрійским гарматам, а знов инша поголоска була, що коли Роде ходив по побоєвищи під Яновом, якийсь ранений тиролець добув посьлідних сил і застрілив Родого.

Відправа така сама, яка була в неділю в Усп[еньскій] церкві, яку я бачив на власні очи, мала бути і в Преобр[аженьскій] церкві.

Я сконстатовав, що в Пр[еображеньскій] ц[еркві] такої відправи не було.

Вівторок 15/9.

Сумний день: тим і дивний, що під вечер зі всіх сторін множили ся вістки, що армія наша, яка була призначена боронити Галича і тота з під Заліщик кинулися в сторону Тернополя, загрожуючи зади армії россійскої, і що армія ґен[ерала] Ауфенберґа через територию россійску (Волинь) зайшла з боку на Раву і в той спосіб хотят окружити армію российску, тим певніще, що Стрий не був єще взятий. Сі звістки піднесли духа усіх, нова надія заблисла. Дивний нервовий рух автомобілів, які гонили по всіх усюдах до пізної ночи, вказував, що ситуация якась непевна, дивно неспокійна.

Коло год. 6-ої стрінув мій син вози амуніцийні, які їхали з Підзамча (двірця) порожні, (гуділи дуже); на запитанє, чому вертають до міста, відповів салдат, що амуніция не прийшла.

Говорено також, що цілий транспорт хорих, який їхав поїздом до Бродів, вернув назад, з причини перерваня комунікациї. Ціла країна вздовж границі российскої мала бути знов в руках наших війск!!

Нинішне веч[ірне] Słowo донесло, що звісний адвокат Соляньский (звав ся перше Sumper) оборонив 91 жидів, спроваджених з Залозець за підпал шпиталю (vide середа 9/9) і виказав, що то Українці зробили, а звалили вину на жидів. (Залізці посілість Тад[еуша] Цєньского, в який нема ні одного Україньця, а самі москвофіли, яких Цєньский там піддержував.)

001.jpg

Російський обоз на вулицях Львова, 1914 р.

Фото: fotopolska.eu

Від довшого часу бачив я варту коло склепу Сладковского (дав[ніще] називав ся Zuker) против катедри, яка мала свій тапчан до спочинку в брамі коло купця Мана (ул. Театр[альна]); питаю вартового: чого тут стоїте? – Склепар утік; Россия розбила замки, забрала що єї потрібно, та поставила варту, аби склад ніхто не обрабовав!!!! – Та як се, берете самі а потім, як порожно, варту кладете?! – Рассєя заплатит за все, она дістане від цісаря велику контрибуцию і заплатит. – Ага, подумав я; от порядки!

Середа 16/9.

Ранішний Kurier приніс нотатку, що tłumaczenie polskie в справі сторожі обиват[ельскої] przerwano Польський переклад припинено (пол.), а видано тільки в мові москов[скій]! – Sic!!

У Митрополита трусили канцелярию і реґістратуру через цілий понеділок і вівторок до полудня рос[ійскі] жандарми. Коло полудня візвано до канцеляриї о. Кр. Яцковского і запитано єго: де є акт De propaganda fide, який є записаний в індексі, а нема єго в реґістратурі. На се відповів о. Яц[ковский]: Я за нічо не відповідаю; робилисьте ревізию без мене 1½ дня, де подів ся акт, не знаю. Потім відобрано Митрополиті особисту вольність; не позволено єму з ніким зноситися, навіть з капеляном ні, поставлено коло него салдата і розпочато на ново ревізию в єго палаті; салдати ночували в палаті Митрополити; нині зроблено те само з Офіциалом А. Білецким. З сего всего виходить, що конче хотять найти щось на Митр., аби єго вивести і установити православного єпископа, як зроблено в Бродах, де на місце пароха, що утік, установлено батюшку; те саме роблять по селах, в яких не застають священика.

Ранних множить ся у Львові тільки, що кромі шпиталів, політехніки, деяких мійских будинків шкільних нанято при ул. Косцюшка кілька порожних домів, а нині взято і реальну школу на шпиталь.

Коло Рави лютить ся страшна борба. Жовква се один великий шпиталь.

Рано о ½ до 7-ої виїхала часть трену ґенер[ального] штабу, що розтаборилась в касарни і на подвірю касарні при ул. Театинскій, а о год. 2-ій решта вибралась, так що тота касарня стала пусткою. З Намісництва забирають на автомобілі пакунки і пр.; словом Ґенеральний штаб переніс ся в напрямі Жовкви. – Дивне диво: хоругов россійска, що висіла над Наміс[ни]цтвом, спала на долину дручка, так що єї цілком не видко; оноді розшарпав єї вітер на 3 шмати (черв[ону], синю і білу).

Нині в полудне зароїлось знов від старших росийских на Кіпци; се нагадує мині борбу, яка вела ся коло Куликова (мабуть 29/8) і як там обсервовали австр. офіцири єї хід, а коли під вечер станули з відтам свої люнетипідзорні труби і пр. не добром а ворожнию. – Побачимо, чи нині не буде те з российскими офіцирами.

Четвер дня 17/9 1914.

В місті супокій. Перепусток не видають (!!); щось погіршило рос. ситуацию.

На шпиталь забрано духовний семинар і 3 школи мійскі, в яких як раз оголошено вписи. –

У Митрополити варта; на бальконі від церкви бачив я два салдати.

Słowo polskie оголошує, що ґенерал-ґубернатором Галичини зістав іменований ґенерал Юрій гр[аф] Бобриньский, братанок звісного діяча і посла до думи гр[афа] Волод[имира] Бобриньского; установлено дальше 4 ґубернії: Львівску, Галицку, Перемишльску і Черновицку. Назначено вже 2 ґубернаторів: радних стану М. Мельникова, кн[язя] Чарторижского. Оба суть вже в Галичині перший урядує в Бродах, другий в Тернополи. – Мельников прибув до Бродів 4/9, де на двірци привітали єго члени комітету карпатско-российского, а іменем міщан повитав єго міщанин Сущєньский, почім відправлено в церкві богослуженє. Ґубернатор Чарторижский урядує в Тернополи. – Тільки Słowo polskie.

Читанка_СЕО_1.jpg

Митрополит Андрей Шептицький. Львів, вересень 1917 року

Фото: з фондів Музею митрополита Андрея Шептицького

Учора оповідав мині о. Цегельский, декан Каменецкий, що в Бродах установлений парох якийсь батюшка на місци о. Долиньского, котрий утік, а о. Цег[ельский] яко декан обавляючись, аби те саме не стало ся в ХолоєвіТепер с. Вузлове Червоноградського району Львівської області, звідки утік о. Петрушевич, приїхав до Львова просити о висланє сей час адміністратора до Холоєва.

Нині утримуєся уперта звістка, що наші війска зайняли північ, Раву, Сокаль, Радехів, а з другого боку Тернопіль.

Kurier подав звістку, що Альбаньці переступили границю сербску. Ся відомість немов бальзам поділяв на наші нерви. – Правдивою вона мусить бути, коли рос[ійска] цензура пропустила єїІнформація про вступ Албанії у війну не відповідала дійсності.

Wiek nowy тот найбільший противник вшехполяків, по научці Шереметєва (гляди ...) нині перейшов саме Słowo, став для Россії самою нужною ґазетою!

Сеї ночи мали знов привести тисячі ранених, яких поуміщувано в ново набутих камяницях і школах.

Казав мині пр[офесор] Гарасевич, що наші ранені то самі Німці і Мадяри, а наших і Чехів нема. З того вносять, що посьлідних вислано до Сербії, а звідтам прийшли Мадяре!

Нині в полудне сконстатував я лично, що стори на будинку Австр. Банку, де замешкав Шереметєв, були поспускані, а при дверех видніло оповіщенє без дати: Przepustki będą wydawane jutro!Перепустки видаватимуть завтра! (пол.)

В молочарни Чарнєцкого найдено на стіні картку з таким оповіщенєм:

Mam Neue Fr[eie] Presse z przedwczorajszego dnia w ręku; tam jest podane: Niemcy zajęli Paryż i nałożyli kontrybucję 30 miliardów, Warszawa jest w ręku niemieckich i austryackich wojskМаю в руках Neue Fr[eie] Presse за позавчорашній день, там подано: Німці зайняли Париж і наклали контрибуцію 30 мільярдів, Варшава в руках німецьких і австрійських військ (пол.). Інформація не відповідала дійсності.. – Не знана рука сю картку там прибила.

Син мій, що вернув з суду о ½ до 2-ої, казав мині, що в суді мають Neue Fr. Presse як раз з тою звісткою а надто і з такою, що цісар Фр[анц] Йосиф проклямований королем Сербії.

Надто сказав мині син, що суд воєнний, який доси урядував в суді при ул. БаторогоТепер вул. Князя Романа, вибрав ся потайки зі Львова.

Gazeta wiecz[orna] з 17/9 подає про розвязанє Польских стрілецких дружин, а надто проєкт гал[ицко]-руского общества що до Галичини: Се число залучено тут в ориґіналі.

В тім числі на стор. 2-ій подані такі звістки з театру війни німецкої армії, яких доси ніяк не мож було подавати.

Сі всі ознаки цікаві, а яко такі підносять духа і надію.

Ночию з середи на четвер, як кажуть по місті, перевезено через Львів богато ранених з-за Личак[івскої] рогачки. – (Були се певно ранені, що лежали в касарнях за рогачкою Личаківскою, яких перевожено на дворець, бо про борбу яку небудь в тій стороні не було чутки у Львові від двох неділь).

Нині зголошувались до мене учителі торг[овельної] школи Т[овариств]а Просьвіти з тим, щоби розпочати яку небудь науку і їм дати можність жити. Годі було мині, бо мині не передано школи ані єї фондів, а Кивелюк і так розігнав урядників “Просьвіти”, не без того, аби відтак не казав мині платити учителів, хоч проста людскість вимагає, аби їм дати можність до житя.

Нині на кіпци велика скількість офіцирів; обсервують часть в напрямі західнім; видно ся, що там туди шаліє буря гарматних стрілів.

Нотар Ґурніцкий з Буска казав мині, що був перед полуднем на замку, де чув стріли арматні походячі з заходу як Любінь і т. д.

Год. 4-а автомобілями шаленими возять ранених з жовк[івского] передмістя.

Личаківська.webp

Вулиця Личаківська, 1914 рік

Фото: photo-lviv.in.ua

О год. 5-ій везено з Личаківского ранених, між ними були наші з мадярских полків. Dziennik polski подав того дня звістку, що в ночи з вівтірка на середу була битва коло села Вороняк на полудне від Золочева, там туди мала заблукатись якась значна часть наших уланів, які шукали сполуки з своїми війсками і їх мали побити Козаки, з яких упало 2 а Уланів 9; де решта поділась, Dziennik не згадує.

Загально догадують ся, що се австрійска патроля кінноти, яка мала на ціли зірвати шини до Тернополя і Бродів і унеможливити комунікацию з Россією. Щось мусіло такого бути, бо того дня потяги не ішли навіть з раненими.

О. Кр. Яцковский, казав мині вечером, що акт De prop[aganda] fide найшов ся, був поміщений між актами пісьлявідповідно до індексу нового, а шукали за ним пісьля старого. Завтра має офіциал Білецкий, з котрого зняли варту, занести тот акт Шереметєви. Акт сей дотикав сего, що Кардинал ...... повідомив Митрополита, що єму віддано реферат “De prop[aganda] fide”, отже акт чисто куртуазийний.

Пятниця 18/9.

Нич замітного, хиба що головні двері почти отворені, з обох їх боків хоругви білі з жовтими почтовими трубками.

Кажуть, що туди перенесла ся полева рос. почта, яка доси урядовала в Намісництві.

Учора було кілька случаїв холєри, як подають ґазети, між жовнярами тільки. Зарядженя, які пороблено, вказують, що она мусить бути у Львові і то сильна.

День дощевий, холодний.

Ст[епа]н Філяс, секретар о. Войнаровского, казав нині, що Митрополит позістає все єще під вартою, і що учора підписав акт, яким здає управу діецезиї о. офіциалови Білецкому.

Нині бачив я знов, як тот черкеский полковник пакував стрільби, здепоновані в маґістраті, до свого автомобілю; крав!

Бєнєцкий, радний міста, казав мині, що тот полковник перебрав вже з половину збруї здепонованої, та що ліпшу забирає що день автомобілем.

Салдати, козаки уральскі, що сторожать по місті, послугують ся заєдно нагайками без згляду на особу або провину; нехай збереся (в ринку) кількоро людий чи для поговореня, чи довкола перекупки, уже гартує їх плеча нагайка салдатска без возваня розступитися.

Вечером росказував мині начальник філії Крак[івского] Т[овариств]а обез[печеня] Дионіз Тот, що бачив ся як раз з одним дуже поважним чоловіком, Генриком Савчиньским, радником Вид[ілу] Краєвого, котрий запевняв, що мав [у] руках Neue Freie Presse з 13 с. м. і там найвиразніще читав власними очима: що Німці заняли Париж, від якого жадають 30 міліардів контрибуциї, платних в 10 роках, надто, що війска сполучені заняли Варшаву, а надто, що наш цісар зістав проклямований сербским королем.

Цікаво було дізнатись, як Presse дісталась до Львова: показуєсь, що она правильно приходить кождого дня, нумер такий коштує 200 корон, – розумієсь за перепачкованє контрабанду; сі кошти оплачують читачі, які платять по 2 кор. за прочитанє числа; читачі се самі певні люде, які себе не здрадять; з тої Пресси довідують ся Жиди о всім найдокладніще і відси походить, що не хотят брати рублів по курсі назначенім Шереметєвим.

Вечер дуже непривітний.

Возять заєдно ранених з усіх боків; годі з’орієнтуватись, бо перевозять їх також з одного шпиталю до другого мимо того, що многі з них голови піднести не годні.

Люде повертають до Білки, Сухоріч і пр. з під Самбора, куди поутікали згл[ядно] гонені були що раз дальше наїздом войска. – Я питав їх про рабунки по селах, про які кажуть, що доконували їх таки свої люде: Ні, казали вони, салдати зачали завше самі рабовати; забрали все що мож було з’їсти, випити, все срібло, металь, сорочки, білизну всяку, простирала дерли на онучі, а коли вже не лишилось нич такого, щоби могли забрати, прикликували нас, та роздаровували, а коли відійшли з хати, спльондровували до решти таки свої люде. – Так упозоровували козаки, немовби рабунку допускали ся самі селяне.

Субота 19/9.

День непривітний, холодний, вітер прошиває одінє, від часу до часу дрібний дощ.

В місті спокійно; почта зачала фунґувати але тільки до Россії.

З Тернополя привезено звістку, що Бобриньский, ґен[ерал] ґубернатор, настановив адвоката з Борині, дра Сьокалу інспектором судовим, без затвердженя котрого не може ніякий засуд бути правосильний.

Самбір занятий; се дізнав ся я від людий, що відтам повертали нині домів; Судова Вишня в руках Москалів, так впевняв мене один з візників, що привіз российскі ґверигвинтівки (по забитих) до Zeugdepot при ул. Підвалє; приїхало тих підводів 9; везли з собою пісьля слів того візника яких 300 ґверів, що полишили на побоєвищи убиті кримскі жовнярі; таких транспортів має іти більше.

002.jpg

Копець Люблінської унії на Високому замку, 1916 р.

Фото: fotopolska.eu

О год. 11-ій рознесла ся по Львові чутка, що як раз під ту пору вивозять Митрополита до Житомира (инші казали, що до Кременьця?). Митрополит приняв сю звістку супокійно, просив тільки, аби єму дати на сповідника о. дра Йос[ифа] Боцяна, котрий також радо вибираєсь, щоби товаришити свому Архіереви.

Поголоски сеї, хоч повторяють єї поважні люде, а доси год. 5-а справдити не міг.

У Львові холєра що раз сильніще виступає, як ґазети пишуть, серед салдатів.

Мєльніков не обняв доси заповідженого Dziennikom pols[kim] урядованя. – Про обнятє урядовань в дни нинішнім не згадувала ніяка часопись, навіть Sł[owo] pol[skie] ні, котрож самі вшехполяки називають не инакше як Słowo rossyjskie! Оно стало від часу занятя Львова российскою офіциальною ґазетою. – Між вшехполяками страшне озлобленє на Sł[owo] p[olskie]; кажуть вони прилюдно, що колиб Австрія відобрала Львів, они самі підут навзаводинаввипередки , аби тільки: Васілєвского, Ґрабского і Вольского злінчуватиЙдеться про одного з очільників польської Національно-демократичної партії Станіслава Ґрабського, головного редактора газети “Słowo polskie” Зиґмунта Васілевського та її видавця Вацлава Вольського. З огляду на те, що напередодні Першої світової війни в Німеччині щодо поляків проводилася агресивна асиміляційна політика, це середовище категорично не бажало підтримувати військовий союз із Німеччиною, а співпрацю з російською адміністрацією вважало меншим злом. Нині кромі сих 3 нема у Львові вшехполяка.

Бол[еслав] Левицкий, радний м[іста] Льв[ова] і пр., сказав, що coś złego się święciЩось поганого світить (пол.) , бо старий Рутовский, який доси незвичайно тактовно провадив справи міста Львова, на раз став як зломаний, дуже сумний, замкнений в собі.

Нині появились по раз перший бони міста Львова на одну корону, які мають запобічи бракови дрібних гроший; австрійскі дрібні поховали жиди, а рублів та копійок ніхто не хоче приймати, хіба силою. – Се жидівский барометр.

Опорожнюють касарню на КурковійТепер вул. Лисенка , яку враз з тою на Театиньскій мають замінити на війскові шпиталі.

Жовків і Рава мають бути лязаретами!

О год. 5-ій пустив ся я до Юра розвідати про долю Митрополита. Коло костела Єзуїтів стрітив я о. Давидовича, пароха Преоб[раженьскої] церкви, а сей мині сказав, що Митрополиту вивезено нині враз з о. рект[ором] дром Йос[ифом] Боцяном, братом ч. св. Василія Йосифом Ґродским і хлопцем послугачем. Куди? – Ніхто не знає! – О. Давидович був, як з лиця єго було пізнати, вдоволений з того. – Се буде певно перший, що прийме православіє, побачимо!Настоятель Преображенської церкви у Львові Іван Давидович (1865–1941) у 1915 р., під час відступу російських військ, виїхав з Галичини, однак після війни повернувся

За що вивезено Митр., ніхто не знає, найблизші єму кажуть і впевняють, що не найдено у него ні стрічки, яка би давала підозрінє якось неправильного поступованя против Россії і православія. Вину сего поносять певно ціла та масса московских попів, що у него прибувала, яких він у себе гостив і пр. а головним був певно тот, що був у Студитів. Я звертав Митрополиті увагу на се, що сі люде хто знає, чи не з охрани рос., які доносять усе Россії. На се ж казав Митрополит: Щож они можуть донести? Таж я нічого такого не робю, щоби не було дозволено. Приїздять сюди, учать ся, оказують охоту бути священиками, я їх висьвячую по зложеню іспитів і пр. А се прецінь вольно мині. – Так збував мене Митр.! А коли я звертав на заказану пику того з Студитів, з якої просто виходило, що се небезпечний чоловік, Митр. казав все: Вам так здаєсь; се дуже порядний чоловік. – Мимо того я мав до того Студита відразу і ніколи не міг до него зблизитись, так недовіряв я єму!

Вивезенє Митр. се певно справка Дудикевича!

Мабуть се: конець унії! Ми старі будемо вірно тримати ся єї, а наші діти, що вийдуть зі шкіл московских стануть певно примусово: православної віри.

По Львові бачимо на всіх усюдах дра ҐлушкевичаМаріян Глушкевич (1877–1935) був одним із чільних представників галицького москвофільства, співпрацював із російською окупаційною адміністрацією, у 1915 р. був градоначальником окупованого Перемишля і КолдруВасиль Колдра (1886–?) у 1914 р. був одним з підсудних на “процесі Бендасюка”. Мабуть вплив Павенцких упав, а обовязки інформаторів взяли на себе Глушкевич, Колдра, кажуть, що і Дудикевич є в Галичині, а навіть бачили єго у Львові. Він має бути невідступним товаришем Волод. гр[афа] Бобриньского.

Схожі матеріали

bohdan lepkuj.jpg

Богдан Лепкий "Матура"

Nestanychi_Ivan Dik_008.jpg

Пімста Ґнипика на Зелені Свята. Гумореска з газети "Діло" за 1930 рік

3_131_0_-_418_27280730.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 1

lesia ukrainka .jpg

Леся Українка про свято Купала

9.jpg

У самбірській тюрмі. Спогади в'язня, котрий вижив у червні 1941 року

4.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 2

jaremche 1200-630.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 3

9.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 4

07 photo-Копировать.jpeg

Софія Яблонська. У китайському заїзді. Стаття за 1934 рік.