"Перша і... остання" навколосвітня подорож Володимира Кубійовича

<p>Володимир Кубійович у своєму кабінеті</p>

Атанас Фіголь розробив проект кругосвітньої подорожі, приуроченої до 85-ї річниці В. Кубійовича. Вже було намічено пункти цієї подорожі. На суботу 28 вересня 1985 р. передбачався Нью-Йорк, далі Чикаґо, Філадельфія, Торонто, Едмонтон, Вінніпег, Клівленд, Детройт, Балтимор, Вашингтон, Оттава, Буффало, Тандер Бей, Ванкувер, Сан-Франціско, Лос-Анжелес — усе це по США й Канаді аж до 17 листопада (майже два місяці). Потім передбачався переліт до Австралії: 28. XI — Канберра, далі — Сідней, Брізбен, Мельбурн, Аделаїда, Перт, Нортгам. Та не судилося В. Кубійовичу реалізувати цей задум. Хвороби підступали з усіх сторін, лікування не помагало… Залишилося тільки згадувати першу кругосвітню подорож 1974 року. Не таку вже віддалену в часі, бо цих 11 років збігли як один рік. 

А ця перша й остання кругосвітня подорож В. Кубійовича разом з А. Фіголем відбулася від 6 березня по 8 травня 1974 р., тобто тягнулася понад два місяці. Звичайно, усі подорожі починалися у Сарселі і ним закінчувалися. Тому, коли пишемо, що подорож почалася 6 березня — це трохи неточно, бо 6. III В. Кубійович вже був у США і зустрічався з українською громадськістю у Нью-Арку біля Нью-Йорка. 

Вже через десять років Володимир Кубійович, згадуючи свої мандри навколо світу, писав: "Вершком моїх мандрів була подорож довкола світу, що відбулася від початку квітня до початку травня 1974. Юнаком я читав повість Жуля Верна "Вісімдесят днів довкола світу", а тепер я зробив сам таку подорож упродовж 80 "півгодин" (тобто 40 годин, звичайно, чистого лету). Перша частина подорожі відбулася по американському континенту із зустрічами з українським громадянством у Нью-Йорку, Рочестері, Торонто, Вінніпегу, Саскатуні, Едмонтоні, Ванкувері, Сан-Франціско і Льос-Анджелесі. І звідти ми подалися до Австралії. Ця подорож навколо світу відбулася з нагоди 25-ліття появи "ЕУ" — "срібний ювілей" (завжди можна знайти якусь оказію). По дорозі ми зупинилися набратися сил у м. Гонолюлю на островах Гаваї. На жаль, було хмарно і вулканів не було видно. Ми оглянули лише місто і його музей та полетіли через острів Фіджі на південний захід. 

В Австралії ми приземлилися у м. Брісбені, де й відбулася перша зустріч з українською громадою. Наші виступи в Австралії організувала українська громадська централя Союз Українських Організацій Австралії — СУОА (голова М. Цюрак). Нас підтримував єпископ Української Католицької Церкви Іван Прашко; велику підтримку ми мали й від пластової організації. Протягом місяця ми відвідали всі більші українські скупчення — Брісбен, Сідней, Канберра, Мелборн, Аделаїда і Перт, Нордгам. 

Наша акція була добре підготована і добре проведена. Нам було мило побачити гарно організоване українське громадське життя, допоміжне шкільництво, відділи Наукового Товариства ім. Шевченка... Українська громадськість радо бачила гостей з Європи і наше діло — "ЕУ" 2. На її фонд пожертвовано бл. 30 тисяч австралійських доларів. 

З Перту я повернувся до Парижу через Сінгапур, Тегеран, Бейрут. Дальші контакти з українськими громадами в Австралії ми підтримували кореспонденційним шляхом". 

Отже, для географа В. Кубійовича огорнути усю Земну кулю було великим щастям. Це як для правовірного мусульманина відвідати Мекку. Вчений побував в Америці, Австралії та Азії (з боку залишилася лише Африка, яку він, здається, бачив лише один раз перед тим з північного берега Гібралтарської протоки, якщо її загалом можна звідти угледіти). Перетнув три океани: Атлантичний, Тихий та Індійський. Під крилом літака протягом якихось сорока годин льоту промайнули цілі материки. 

Зустрічі з українцями, хоч зовні мали вже усталений характер, надавали вченому нових сил для продовження праці над Енциклопедією Українознавства. Додали вони і коштів на її видання: було зібрано понад 100 тис. ам. доларів. Але треба взяти до уваги, що саме напередодні різко впала вартість американського долара (стосовно німецької марки майже у два рази). Тому зібрані доларові кошти ще не розв'язували проблем видання ЕУ.

Хоч подорож присвячувалась 25-літтю видання ЕУ, проте рік перед тим відзначали соті роковини НТШ. Тому В. Кубійович у своїх виступах і доповідях висвітлював також діяльність цього товариства. Зокрема 10 березня учений виступав у м. РочестерСША на святочній академії, присвяченій роковинам Т.  Шевченка, з доповіддю "Століття діяльності НТШ". Та все-таки найважливішим у цій мандрівці була подорож по Австралії — материку специфічному. 

Бо все-таки нелегко змиритися з думкою, що з Європи ти виїхав ранньою весною і через місяць опинився у кінці осені. Хоч і зима тут тепла та ще й волога на східному узбережжі, де розкинулися Сідней, Брізбен, Канберра. Від Брізбена до Мельбурна В. Кубійовича супроводжували середньовисокі з вічнозеленими лісами Східноавстралійські гори. Із столиці Австралії, невеликого міста Канберри (мало близько 300 тис. жителів) можна було милуватися найвищою вершиною Австралійських Альп — горою Костюшка (2 230 м, що не набагато вище нашої Говерли), подекуди вкритої снігом. 

Та все-таки для В. Кубійовича важливою була не екзотика, не екскурсії до оригінальних витворів природи й людини. Головне для нього було пізнати людей, їхню працю, їхню "інтродукованість" в австралійське середовище і природне довкілля. Адже українська діаспора виникла тут у післявоєнний період і нараховувала всього-навсього 35 тис. осіб.

Про подальшу подорож В. Кубійовича до Перту і недолекого від нього Нортгаму (південно-західне узбережжя) "Вісті з Сарселю" (ч. 17, с. 52) писали так: "Відвідини української Австралії закінчили проф. Кубійович і д-р Фіголь короткою зупинкою 1−5 травня 1974 у найбільш на захід висуненому українському пункті Австралії, у Перті — великому порті над Індійським океаном, куди перед роками проходила одна з головних струй українських поселенців з Европи до Австралії після Другої світової війни". Вже відзначено, що найбільшу допомогу цій акції надала Українська Католицька Церква, особливо єпископ кир Іван Прашко (дійсний член НТШ), а також пластові організації. Але, на жаль, не обійшлось і без ложки дьогтю. "Вісті з Сарселю" писали, що "серед нашої громади знайшлися деякі політичні кола, які тихим бойкотом і шептаною пропагандою старалися підірвати добре до цього авторитетного видання (ЕУ. — О. Ш.) і знецінити його, мовляв, в Енциклопедії є багато неправдивих даних. Таке, зрештою, твердять і наші вороги в Москві. Хтось, мабуть, порозсилав поштою провокаційні летючки проти Енциклопедії". Так що не все було так гладко, як може здатися. 

Та вже наприкінці першої декади травня через Сінгапур, Тегеран і Бейрут В. Кубійович з А. Фіголем летять до Парижа. Тут закінчується весна 1974 року. Залишились тільки приємні спогади про українську громаду Австралії, теплі зустрічі в її містах і селах, про старих і нових колег та прихильників "Енциклопедії Українознавства". Володимир Кубійович вважав своїм обов'язком подякувати їм листовно за співучасть у великій національній справі. 

Попереду ще було одинадцять років життя, були нові задуми, нові праці і нові мандрівки. На черзі праця над восьмим томом ЕУ 2 і першим томом АЕУ−2. Праця творча, копітка, виснажлива й жертовна.