"Не могли большаки встояти перед розмахом галицьких стягів". Спогад бійця УГА про визволення Києва

Перехід Українського-Галицького війська через Збруч був покінчений 17 липня 1919. Приділений їм простір до відпочинку по тяжких боях і походах в Галичині був так малий, що понад 90.000 армія ледви могла дихати, а завдяки відношенню тамошного населення не мала навіть з чого як слід проживитися. Становище прямо невиносиме тим більше, що большаки втиснули фронт Дієвої Армії (Великої України) аж під Дунаївці (22 км. на північний схід від Камянця), загрожуючи тим самим і деяким частинам Укр. Гал. Армії.

При сій нагоді пропонувала ґенеральна булава укр.-гал. військ звернути головні боєві операції в напрямі на південь з метою опанування м. Одеси, а не Києва. Побіч військово-політичних причин наведено тоді в першій черзі військово-землеписне положення Херсонщини, яке уможливляло б при богацтві набутку сеї області оперти крила оперуючих армій о Чорне Море та Дністер з пристанею Одеса в задах, як отвором в світ і рівночасним осередком всіх запільних установ. Чуття, а не розсудність і далекий політичний зір великоукраїнського командування з "високоученими військовими знатоками" і державними мужами на чолі рішило наступати на Київ.

<p>Антін Кравс</p>

По короткім ґуртуванню військ в районі Деражня-Ялтушків-Заміхів-Курилівці Муровані рушили I-ий і III-ий Укр. Гал. Корпуси 6.VIII. в північно-східнім напрямі. Мимо пригноблення укр.-гал. стрільця, спричиненого утратою тіснішої вітчини, умучення, фізичних недогід, браку одіння та взуття, неприхильного відношення населення в Призбручю та Подністровю та врешті відсутності стрілива (пересічно 20 набоїв на стрільця і 40 стрілен на гармату) увінчався перший натиск на большаків заняттям Жмеринки спільно з 6. запорізькою дивізією, Браїлова (9 км. на північний схід від Жмеринки) і Винниці.

Ініціятива ділань перейшла цілком в руки українського командування.

Для одноцільного ведення кінцевих боєвих акцій під Києвом утворено дня 28.VIII. 1919. армійну ґрупу ґен. Кравса (постій командантури в м. Фастові) яка зібрала тогож самого дня 2-гу і 8-му бригаду в ґрупу отамана ВіметаляАнтонін Виметаль − чех, капітан австро-угорської армії. Тривалий час служив в 77-му пішому полку в Самборі. Зразу після проголошення ЗУНР зголосився до УГА (комендантура на стації Васильків). 

29.VIII. підсуває командантура армійної ґрупи ґен. Кравса 1. кінний полк і 10-ту бригаду на шлях Житомір Київ в район Мотижин-Колонщину (18 км. на схід від Ситник), 6-та бригада, використовуючи очищення від ворога Княжич і Загіря 5-ою бригадою, осягає боєм Ігнатівку (23 км. на захід від Києва), а 5-та бригада паралізує криловим наступом поновний сильний большацький удар на 8. і 2 бригади і здобуває при тій нагоді броневий поїзд "Гандзя".

При сім сильнім ворожім наступі тратить 8. бригада становища на схід від Кожухівки. Прочі частинні наступи відбиває ся бригада легко. Зате тратить II/2 курінь Каплицю (4 км. на північ від м. Василькова). Запорожці опускають Бугаївку. От. Віметаль стягає загрожені сим куріні I/2 й III/2 з перед м. Василькова на ґорбки, положені на південь і захід від сього міста і наказує повстанцям от. МордалевичаЮліан Мордалевич (1896−?) − український військовий діяч, підполковник Армії УНР вдарити на північний захід від м. Василькова в крило ворога, що підсувається під м. Васильків. Повстанці не виконують як слід сього наказу, ділають лишень на далеку крісову віддаль і відступають врешті через Хутір Черкас на Велику Солтанівку. Для певної обсади сеї діри і для тісного звязку з 2 ою бригадою взиває от. Віметаль II/8 курінь, який східні лісові частки. В протинаступі, переведенім сього самого дня при сильній допомозі 5-ої бригади знов відзискує ґрупа от. Віметаля становища на схід від Кожухівки і Каплицю, осягає навіть у впертім бою II/8 курінем Ґлеваху, а 2-ою бригадою відзискує м. Васильків, якого боронили два ворожі полки піхоти й один полк кінноти. Ся бригада осягає того самого дня Кожухівку. Звідси три ворожі полки, відступаючи на Ґлеваху, попали йде в повнім складі в полон 5-ої і 8-ої бригад. Се як результат орієнтації, яка опанувала ворога під впливом повної паніки.

Важність сих боїв о Київ була для москвинів вельми велика. До большацьких частин приїздив Раковський та визначнійші комісари з Москви. Вони уряджували мітінґи, спроваджували зі собою спеціяльні відділи курсантів і частини Китайців.

На слідуючий день — 30. VIII. приготовляли большаки протиакцію з лісів положених на північ від шляху Житомір — Київ і скупчили там для сеї цілі 6 — 8.000 свого найкрасшого війська з метою заняти рішучим ударом прямо з півночі на південь Ігнатівку й станцію Боярку, щоб через звинення лівого крила армійної ґрупи ґен. Кравса врятувати Київ.

Українське командування вивязалося з сього скрутного положення, виперидивши і заскочивши большаків своїм власним наступом. Сього дня осягають 1. кінний полк і 10. бригада Пластянку — Микуличин (в лісах 15 км. на північ від шляху Житомір — Київ) і забирають у полон большаків, розпорошених дальше на південь 6-ою і 5-ою бригадами. Сим маневром звязано ворога й усунено ґрізну небезпеку, яка далася відчути і 6-ій бригаді. Однак ся бригада ломить по одногодинній арматній підготовці приступом опір ворога і забирає яких 900 полонених і два панцерні самоходи. Дальше випирає ся бригада разом з 5-ою бригадою ворожі недобитки зі старих окопів, які тягнуться 10 км. кругом Києва, опираючись своїми крилами о Дніпро. Так дійшли обі ці бригади, звівши останній бій під Святошином, вечером під сам Київ. За весь день полонили вони коло 5000 москвинів і забрали 2 брон. потяги, 2 панц. самоходи, одну важку ботерію і багато іншого майна в поїздах під Києвом.

Мимо всяких зусиль не могли большаки встоятись перед розмахом українських галицьких стягів, перед їх відвагою і посвятою, з якою йшли з далекого заходу, з під Хирова, вірні сини України на здобуття святого місця — Києва.

Через Київ, вирвавши його з рук хижого москвина, думали Галичани повернути побідно до Львова.

VIII. досвіта увійшли перші сильнійші укр. частини в Київ, щоби забезпечити його зі сходу та півночі для переведення обсади важнійших точок міста. І так обсадили на основі наказу командантури армійної ґрупи: II/8 курінь Думу, 1/8 курінь склади й Цитаделю, IV/8 курінь Товарний Двірець, II/2 курінь Арсенал і Печерську Лавру, I/2 курінь дорожний міст, а частини Запоріжського Корпусу залізнодорожний міст на Саперній Слобідці.

Така обсада мала остати через цілий день. Для урочистого входу в місто і для торжества на Софійській Площі призначено лишень по одному куріневі і одній батерії з кождої бригади, дивізії. Парада мала відбутися в присутності командувачів корпусів під проводом Начального Вождя Укр.-Гал. Армії ґен. чет. М. Тарнавського.

За весь час походу на Київ велась лишень тактична розвідка. Задля відсутності потрібної кількості кінноти, а також ізза перемучення військ не могло укр.-гал. командування спромогтися на далекосяглу стратеґічну розвідку. Незнання місцевих обставин спричинювало також, що аґентурні відомості укр.-гал. командування не випадали так, як могли б вони були випасти у великоукраїнськім командуванню.

Се важне завдання припадало в першій черзі Штабові Головного Отамана. Як згадаю, що се начальство не висилало на Лівоберіжжя навіть літаків з розвідчими завданнями, кожний признасть, що не лежить у вині укр. гал. командування те, що сталося по здобуттю Києва.

В часі походу на Київ були санітарні відносини так управильнені, що передні частини відсилали ранених і хворих через бригадні лазарети до санітарних поїздів, які повнили службу між фронтом а постійними лічницями в Жмеринці, Винниці і Казятині.

Убуток виносив денно пересічно 5 людий на бригаду. Втрати збільшилися по заняттю Фастова, коли почав ширитися тиф між військом, і убувало тоді денно по 20 чоловік з кождої бригади. За час від 7−31. VIII. втратили всі три корпуси разом яких 2000 людий.

Прохарчування військ відбувалося в той спосіб, що обом укр.-гал. корпусам доставляли їхні припільні командантури, які осталися для заготовки харчів у районі первісного ґуртування, через корпусні бригадні інтендантури харчевими летучками, муку, хліб, ярину, тютюн і т. д. Сіль здобували собі укр.-гал. частини у большаків і помагали нею навіть Дієвій Армії та укр.-галицьким при- і запільним частинам. На мясо вели фронтові частини зі собою при обозних батавах (кольонах) живу худобу.

Загальну добичу за час від заняття Жмеринки можна начислити приблизно на 6000 полонених, 2 батерії, 5 броневих поїздів, 4 панцирні самоходи, 15−20 особових самоходів, 2 автодресини, кільконайцять вагонів солі, стрілива, сукна, взуття, шкіри, мішків і т. д.

Ще перед заняттям Жмеринки уступав з дня на день пригноблений настрій. З побідами росло одушевлення і надія скорого повороту через Київ до Львова. Не мало причинилося до сього прегарне відношення населення Київщини до галицьких Українців. В останній фазі боїв піднісся настрій до такого небувалого степеня посвяти, якою ледви чи яка армія зможе гордитися. Почування старшин і козаків на вид Києва годі описати. Ся хвиля останеться незабутною для щасливих учасників тодішної фази нашої визвольної боротьби.