"Народ не жиє, а голодує". Галицький економіст про становище українців у 1920-х

Український простий народ заховав глибоко в душі віру в господарську "правду". Народ згадує, що колись було краще, бо було більше тої "правди". А потім прийшли гірші часи. Нарешті прийшла панщина. Пройшла панщина, прийшла найманщина, еміграція до Америки, Бразилії Сибіру, Туркестану, до Прусів.

Таке страшне питання стає перед величезною більшістю українського люду. З чого жити? Вже й тепер наш народ не жиє, а голодує. Є люде між українськими інтелігентами, які говорять, що наші часи досить буде з нас, коли здобудемо свою українську державність з українськими школами і українськими урядниками. Все інше, земля, фабрики, нафта, пани, лихварі, то по їх думці побічна справа і нездійснима мріяутопія.

В цій книжочці ми хочемо розказати про сучасні думки українських народників, так як вони склалися по однім і по другім боці річки Збруч. Хто ще й днесь, по революції і мандрівках Галичан повздовж українських степів торочить, начеб-то не можна й порівняти до себе світогляду Галичан і Наддніпрянців, той дає доказ, що проспав останні роки. Ніколи не було такої ріжниці між думками простого народу з над Сяну і Дніпра щоби одні других не розуміли. Галицький і Волинський селянин читали вірші Шевченка і вчили їх на пам'ять. Може й була сильна ріжниця в культурі інтелігенції і попів, бо одні були католики і австрійські бюрократи, а другі православні і царські чиновники, а простий народ думав однакого і тут і там.

Нині часи вимагають як найтіснішого зближення народницьких людей на всіх землях України. Одна в нас душа і одна повинна бути рука. Нехай чиновники лижуть руки то одним то другим катам України, а робітничий народ живе своїми мріями і вірить в одну всеукраїнську правду.

***

Українське народництво по обох берегах Збруча, хоч і виходило з одного спільного коріння, розвивалося не зовсім однаково. В Австрії все таки не було такого страшного політичного терору, як під Росією. Тому й галицьке народництво не таке вибухове, революційне, а більше "еволюційне", спокійніше. Наддніпрянське народництво душилося в підполлю, в тайних революційних гуртках. Революційні події несподівано наблизили до себе і інтелігентів і простий народ з цілої України. Треба себе блище пізнати. Треба нам знати і те, що нас єднає і те, що досі ріжнило.

Говорячи про наддніпрянське народництво, ми мусимо памятати й те, хто був учителем народників, як і те, що масові рухи революції і всі події останніх років змінили не одне в думках тих, які переживали все те. Не одна омана розвіялася, не одна неясність вияснилася. Народницька течія соціалісти революціонери, були волею судьби примушені станути на чолі міліонової трудової армії. Будучи партією молодою, не маючи відповідної на тау величезну справу кількости освічених людей, вони, а з ними й трудова Україна, впали в боротьбі. Великі події прийшли на Україну за скоро та збудили її справді "в огні" без потрібної підготовки.

Розглядаючи галицьке народництво, ми мусимо звернути увагу на практичну діяльність партії, бо це течія старша. Галицька радикальна партія існує вже поверх 30 років і має свої традиції. З її історії ми можемо теж побачити, чи все було добре, що вона робила і чи потрібна яканебудь направа.

***

Ми не будемо говорити про життя наших людей під Польщею чи під Румунією, бо ці держави явно голосять, що хочуть нас знищити. Тут все ясне і нема крутійств, але на Східній Україні сидять комісарі, що себе називають "українською" владою, але свобідного голосу тому українському народу гне дають! Перша опора їхньої влади є московське військо на Україні і терор, який дусить всяку неурядову думку. На цілій Україні нема ні одної незалежної газети для народу. Влада гуляє без догляду. Друга опора їхньої влади є централізм. Всі накази дає центр, Москва, всі податки з України пливуть до Москви, гроші друкуються в Москві і пенсію комісарам на Україні присилають з Москви.

Не поможуть нам ніякі словесні декрети і резолюції про "свободу рад" і т.д. коли нема свобідної преси, незалежної від держави і коли не вільно на вічах говорити свобідно про державну господарку

Яке голосування у большевиків? Смішно й казати. Більшовики показалися хитріші від шляхти. У них нема ніякого голосування, а вибирають людей на сході, в присутності жандармів оголошують, що той а той має бути правиборцем і питають, чи є хто противний. Хто відважеться спротивитися горе тому. Так "вибрані" правиборці збираються в повітовім місті і ту йде ще раз та сама виборча комедія: хто проти? Тут вже зібралися самі правиборці, яких комуністи вже перевели по селах.

***

Треба сказати, що хоч комунізм на папері виглядає гарно і справедливо, але щоби його перенести в життя на то требаби щоби люди відкреклися всіх своїх особистих уподобань. Всі люде мусілиб, як в касарні на команду одно їсти, однаково одягатися. Всі мусіли б мати від держави утримання, а зате держава мусіла б кожному призначати по своїй волі роботу, нераз таку до якої не має чоловік ні охоти ні розуміння. Все що люди виробили б йшлоб не тим хто зробив, а державі. Робітники, урядники й селяни діставали б тільки відмірений пайокпорцію в натурі. Хто був підчас революції на Україні, той певно на свої очі бачив такий комунізм.

***

Самостійність! Самостійність! — гуде від кількох років на Україні та її еміграції. Москалі навіть поволи відвикають від старої назви "хахол" і "малорос", а звуть нас "самостійні". Але все це омана.

Об’єднання України з Московщиною або з Польщею в цей час загрожує Україні позбавленням самостійности. Тому українці повинні обстоювати тепер окремішність України аж до того часу, доки не складуться такі умови коли будь яка спілка не скасує самостійности українського народу.