"Кримські побережжа забагрилися кровю". Газета "Діло" про перший Курултай кримських татар
14:36 сьогодні, 16 листопада 2026
У листопаді 1917 року в стінах Ханського палацу в Бахчисараї розпочалася подія, що назавжди змінила вектор політичного розвитку кримських татар — відкриття Першого Курултаю. За лічені дні Курултай здійснив безпрецедентні демократичні кроки: сформував національний уряд на чолі з 33-річним Номаном Челебіджіханом, надав виборчі права жінкам, ухвалив першу Конституцію Криму та проголосив Кримську Народну Республіку. Хоча вже на початку 1918 року цю молоду демократію жорстоко потопили в крові більшовики, розстрілявши її лідерів, короткий спалах державотворення виконав свою місію. Він зберіг історичну тяглість кримськотатарської політичної суб'єктності, довівши, що ідея національного суверенітету має глибоке коріння.
У листопаді 1937 року, до 20-ї річниці ухвалення першої кримської Конституції, газета "Діло" опублікувала серію статей присвячених Криму, кримським татарам та зв’язкам із Україною. Оригінальну орфографію і правопис зберегли. Публікацію відшукав Данило Кравець — старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.
У листопаді ц. р. політична еміграція кримських татар величаво святкувала важні роковини: перед 20-ма роками, у 1917. р. вперше зібралась у старій палаті ханів у Бахчисараю татарська конституанта, т. зв курултай. Після дводенних нарад приняла вона конституцію. Коли читаємо текст тої конституції, кидається в очі. що її зредаговано і принято в дуже короткому часі. Не думаємо на цьому місці аналізувати того докуменгу з погляду публичного права, згадаємо лише коротко, що важко визнатися, чи йде тут про кримську державну конституанту і конституцію, чи про татарську національну; про незалежну державність, чи про автономію; про законодатну владу, чи про дорадчий орган. Наприклад у 8. точці конституції проголошує Кримську Демократичну Республику; у 3. точці постановляє, що до кримського парляменту 7.000 татар вибирає одного посла, (а інші народи?); у 12. точці що Кримському Парламентові необхідно взяти участь у всіх справах і постановах, що торкаються політичного положення Криму з огляду на опінію і волю кримського представництва.
Перший Курултай у Ханському палаці в Бахчисараї, 9 грудня 1917 р.
Фото: з книги Сергія Громенка "Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 року". Київ, 2018Таких неясних місць чимало. Вони характеризують горячкову революційну атмосферу, серед якої на руїнах Російської імперії заскочені революцією народи пробували творити власну державність. У важку хвилину та серед важких умовин взялись татари до відбудови свого національного життя. Екстермінаційна політика царату довела до того, що татари втратили більшість у своїй батьківщині. 1897. р. було їх на Кримі лише 38.6%, українців і москалів 41.5% (Рудницький С: "Основи землезнання України", 1926, 11., ст. 25). Не диво, що директорія "усунулась від відповідальности за адміністрацію краю", як це признає її член Дж. СейдаметДжафер Сейдамет Киример (1889−31960) − видатний кримськотатарський політичний і державний діяч, письменник, публіцист та один із головних ідеологів кримськотатарського національно-визвольного руху ("Крим", 1930, ст. 107), коли кримські москалі утворили "кримський краевий уряд", вибраний з-поміж представників самоуправних органів таврійської губернії то ніодин з тих двох урядів не мав досить сили, щоби ставити чоло большевицькій загрозі. Московські частини були самі скомунізовані, татарські замалі; Денікін оцінює їх на 3 4.000 ("Очерки" III.). Збольшевизовзні моряки чорноморської фльоти заняли одну по другій кримські пристані, загрожуючи їх дулами корабельних гармат. Ще у листопаді 1917. захопили большевики Севастопіль.
Петро Болбочан
Фото: wikipedia.orgПотім перемогли вони татар над рікою Альмою і заняли столицю Криму Симферопіль. Дрібні татарські відділи розбіглися по горах, чекаючи слушного моменту. Кроваво святкували , большевики перемогу; кримські побережжа забагрилися кровю соток постріляних і замучених жертв, між якими був і голова татарської директорії. Вина за цю кримську трагедію у великій частині паде на Українську Центральну Раду, яка, примітивно інтерпретуючи модну тоді засаду самоозначення народів, залишила Крим поза кордонами України, і тим способом кинула цей невеличкий і тому безборонний півострів на поталу збольшевизованим матросам чорноморської фльоти, якою також не почувалась до обовязку заволодіти. До наслідків тої доктринерської постави, прикрих як для України так і для татар, ще вернемося. Весною 1918.р. наш уряд зясував собі небезпеку тої помилки, тому вислав на Крим окрему оперативну групу під командою полковника Болбочана, випосажену в панцирну зброю, наказуючи їй увільнити півострів від большевиків та заняти зосереджену в Севастополі чорноморську фльоту. Переслідуючи большевиків, українські змоторизовані частини 21. квітня 1918. р. сфорсували залізничий міст над Сівашєм, що лучить Крим з рештою України; за 4 дні перейшли вони цілий півострів і 25. квітня занили Симферопіль і Бахчисарай. ("Історія Українського Війська" 1936, ст. 417−418). Над новою і давною столицею Криму замаяли українські прапори, делегації населення пів нічного Криму, здебільша українського, виїхали до Києва і домагались, щоби прилучити півострів до України; того самого хотіла поважна частина татар, німецькі кольоністи і караїми (Д. Дорошенко: "Історія Української Держави", 1930, 11., ст. 209 і 213). Та політичні похибки мстяться. Первісна постава Центральної Ради ввела дезорієнтацію між татар, поважна частина їх станула на незалежницькій платформі, відкидаючи всяку залежність Криму від України. Повстала "Рада мусулманського союзу оборони Криму", щ0 вислала до Центральних Держав та до мусулманських урядів протести проти української офензиви. Під натиском німецького уряду мусіла Україна спинити офензиву і навіть відкликати свої війська з Криму. Як твердить та тарський автор Селім ОртайМехмет Селім Ортай (1908−1967) − відомий кримськотатарський громадсько-політичний діяч, публіцист та інженер, активний учасник руху за незалежність Криму в еміграції, довела до того турецька інтервенція у Берліні. Протиукраїнські тенденції серед татар пильно підсичували тамошні москалі, які хотіли з незалежного Криму зробити базу для майбутньої реставрації "єдиної, неділимої". Вони перепачкували своїх чільних діячів до кримського уряду генерала Сулькевича, який повстав під опікою німецьких військ. Той уряд дипльоматично заявив, що його метою є "зберегти незалежність півострова, доки вияснить ся його міжнародне становище", стараючись "не пускати фарби". Денікін підкреслює, що уряд Сулькевича не зірвав звязків з Росією. Та небавом московські впливи в уряді вийшли на яву: він почав переслідувати українську пресу й організоване життя, (Дорошенко, ст. 209 і 213), намагаючися репресіями здавити загальну тенденцію кримського населення до злуки з Україною. Вона була сильна; навіть Денікін стверджує у томі своїх споминів, що зїзд представників земських управ і міських голова (себто місцевої самоуправи, яку вибрав загал кримського населення) домагавсь "обеднання з Україною на умовинах широкої автономії". Український уряд у нотах до Німеччини домагався приєднання Криму, а на протиукраїнські переслідування відповів економічними репресіями, спинюючи у серпні 1918. р. ввесь торговельний оборот з Кримом, сухопутній і морський; цієї бльокади не зняв він не зважаючи на домагання Німеччини. Кримські овочі, які годі було вивезти, почали гнити; в обличчі господарської катастрофи уряд Сулькевича скапітулював і вислав свою делегацію до Києва. Після довгих переговорів кримська делегація погодилась на те, що Крим належатиме до Української Держави як автономна одиниця Заки "Курултай" ратифікував цей договір, німці передали Україні Фльоту; на кораблях і кримських прибережних укріпленнях замаяли українські прапори, Крим попав у повну залежність від України. (Дорошенко, ст. 214). Та не судилось закріпити цю українсько-кримську симбіозу згідно з українськими і татарськими інтересами: переможена Німеччина евакувала всі свої війська, на Україні прийшло до держав ного перевороту. Большевицький клин знову вбився між Крим і територію, що нею володів український уряд. Француські й грецькі війська причалили у Севастополі, Крим попав під "пливи русофільської" Антанти. Без зовнішньої підтримки уряд Сулькевича упав, передаючи владу новому урядові, зложеному з москалів: 4-ох кадетів, 2-ох соціялістів і 2-ох безпартійних під проводом Соломона Крима. Цей уряд отверто заявився ефемерним новотвором, що має адмініструвати півостровом до реставрації обєднаної Росії. Ніякої збройної сили він не мав. Крим обсадили війська Денікіна, якому кримський уряд підпорядкувався, викликуючи його невдоволення хіба своєю нездарністю та потуранням комуністичному рухові. У березні большевики без великого труду розбили здеморалізованих білогвардійців, які покинули майже цілий Крим за винятком його східної частики Керченського півострова; боронили денікінські частини, що затримались на укріплених позиціях під Акманчаем. Цим простором адміністрували денікінські старшини, бо уряд С. Крима після 5-місячного істнування виеміґрував до Кубанщини.
Учасники Першого Курултаю з представниками національних військ і кримськими турками. Фото зроблено у внутрішньому дворі Ханського палацу в Бахчисараї
Фото: wikipedia.org18. жовтня 1921. р. большевики проголосили Крим автономічною республікою і при лучили його до російської совітської республики, з якою він навіть територіяльно не лучиться; звичайно природний звязок Криму з Україною не годиться з російською державною рацією. Татари, засуджені на ролю пасивних обсерваторів тих змагань, терпіли національні переслідування, як під білим режімом так і під червоним. Білянс революційного періоду з татарського погляду можна висловити цифрами: на основі урядових даних 1897. р. татари становили 38.6% населення Криму, 1926 р. лише 25.1%. (В. Кубійович: "Територія і людність українських земель", 1935. Ст. 46). Цей короткий історичний огляд, що його ми начеркнули на основі українських, татарських і російських джерел, насуває українському читачеві цікаві рефлексії.
Що Крим у минулому не належав до Української Держави — це виключно вислід колишніх геополітичних чинників, які здавна не істнують, тому не можуть мати впливу на політичне розмежування під теперішню пору. Крим міг жити окремо від України, як довго з нею не межував, як довго ділили його від Української Держави безмежні простори безлюдного степу, як довго Україна не мала побережжа — ні чорноморського ні озівського. Невеличкий Крим міг істнувати як незалежна держава, доки охоронювала його — крім протекторату могутньої Туреччини — широка степова смуга безпеки, яку боронили дрібні степові орди. З хвилиною, коли північне побережжа Чорного Моря так основно змінило свій національний і господарський характер, можливість істнування незалежного Криму стала настільки нереальна, як наприклад істнування під цю пору незалежної Запорозької Січі. У нинішніх часах Крим як область вповні залежний від України як з військового так і з господарського погляду. З рештою України Крим лучиться трьома просмиками, зрештою між ними море (Сіваш) дуже мілке і часто висихає, так, що на ділі Крим звязаний з Україною не перекопською шийкою, але широкою майже на 100 кільометрів насадою від Перекопу над Чорним Морем до Ґеніченська над Озівським. Що з огляду на те Крим не так то важко заняти зі суші, доказали українські війська кілька разів: запорожці під проводом Самійла Кішки, Михайла Дорошенка, Сірка, армія У. Н. Р. під командою полковника Болбочана.
Більше про Крим у спецвипуку "Локальної історії"
Купуйте електронну версію журналу в онлайн-крамниці видавництва
Взято з Крим на політичній шахівнці. З нагоди 20-ліття Кримської Татарської Конституції. Діло. 10 грудня. 1937. 4−5.
Схожі матеріали
"Навіть у найважчих умовах збережіть українську душу". Звернення повстанців до депортованих
Детальніше