Гребенів: з наших літнищ і живців. Матеріали з галицької преси 1930-х

1930

Ціле літо думав я: пишуть широко і часто про Черче, про далекі Кути, а про Гребенів ні слова. А несправедливо; бо Гребенів не менше наш, як тамті, і хто зна, чи якби ми звернули на нього більшу увагу, то він не став би другим Закопаним. Крім природних купелів в Опорі, має Гребенів солено-бромові джерела та прегарні гори.

Комунікація зі світом ідеальна, почта й залізнична стація в місці, щоденно переїздить через Гребенів 4 пари поїздів (під неділю й лат. свята 5 пар), в цьому одна пара поїздів поспішна (дві години їзди до Львова), апровізація бездоганна, і хоча нпр. тепер у Гребеневі є яких 3.000 літників, місця в пансіонах доволі, бо пансіони ростуть гут мов гриби по дощі. З українських є такі пансіони й віллі: “Зелемінь”, “Троянда”, “Русалка”, “Калина”, “Емілія”, “Столова Воля”, Пансіони Купелевого Заведення, “Вілля Моя” і чотирьох інших земляків, а врешті усі місцеві селяни розбудовують свої хати та приймають літників на помешкання […].

Від кількох літ приглядаюсь, як винаймають помешкання в Гребенові. Приходить наш кандидат на літника, огляне всі хати та віллі і каже: “Не можу нічо винаймити, бо страшно дорого”. Ціни мешкань є максимально такі: 1 кімната 100 зол., кухня 50 зол. – місячно. Є це ціни низькі, коли взяти під увагу факт, що помешкання стоять цілий рік порожні і винаймаються лише на 2 місяці. Отже їде наш літник з нічим до дому. 

Мені доводилось бачити одні і ті самі особи, які протягом 3 літ шукали мешкання і не знаходили, бо “страшно дорого було”. Були вони і в мене і я оферував їм мешкання на літо за 300 зол. – таке, за яке що-року беру 450 зол. Не взяли. Минулого року я осягнув за інші кімнати таку суму, яку гадав дістати за цілий будинок – і тому згадане мешкання запропонував я укр. літникам за 150 зол, (замісць 450 зол.). Теж не погодились, бо “дорого". Але що тут цікаво?! Цього літа староство заборонило мені винаймати це мешкання тому, що бракує в ньому огнева стіна (фаєрмур) і воно стоїть порожнє. Приходить згаданий літник, земляк, – що шукає мешкання – і я оферую йому це мешкання задурно на літо, а прошу його лишень, щоби. як приїде санітарно-будівельна комісія, – заявив, що він мій свояк і що мешкає в мене безплатно! 

– Як це так? – питає здивований літник. – Задурно помешкання? З якої речі задурно? 

–Ну – не зовсім, бо на серпень я виїду до Чехословаччини і вас проситиму, щоб ви за те помешкання доглядали мені хату і город... – кажу я, щоб якнебудь мотивувати мою –  як не як – дивну пропозицію. 

– Ага! – каже літник – це вже що іншого, в такому разі я беру під увагу вашу пропозицію і до 3 днів дам відповідь! 

Поїхав і за пару днів дістаю від нього листа, в якому він великосердо приймає мою пропозицію, але з застереженням, щоб йому дати ще безплатно дерево на паливо і по 40 зол. місячно доплатити готівкою! 

Яку ціну не подай нашому чоловікові кожна буде за висока, а дай хату задурно, то і тоді він подумає: Ага! Буржуй хоче робити інтерес на мені, у тому щось є, отже я не візьму, хай мені доплатить! 

Тимчасом у Гребенові придались би українські “літники", бо нам треба моральної підтримки. Наші хати і віллі повні – жидів і добре заплачені, але ми радо далиб дешевше своїм людям, щоб нам лише помогли і порадили у нашій народній роботі. А роботи в нас багато! Маємо нову церкву, маємо церковний хор, але церква в неділю порожня, бо жиди до неї не ходять. Жиди думають про будову божниці, бо досі моляться в приватному домі, а коли її побудують, то вона повна буде літників. 

Свідоме громадянство Гребенева, головно молодь, – розуміючи вагу народньої роботи – не спить. Щойно побудовано нову церкву, вже робляться заходи коло закупна парцелі під будову читальні “Просвіти” і театральної салі. Ще один фестин такий як був недавно і читальня “Просвіти” матиме “власний ґрунт під ногами”. Розбивається в Гребенові Т-во руханкове “Сокіл”, споживча кооператива “Кичерка”, а 3. серпня відбулись основуючі збори філії “Т-ва опіки над молодю”. З яким запалом віддаються гребенівці освітній роботі – свідчить про те факт, що коли недавно влаштували фестпн на дохід читальні “Просвіти”, то з кожної хати все, що жило, від діда до внука, йшло лавою на фестин, не тому, “щоб там щось побачити, а тому, щоб дати даток на народню ціль”. Це заявив один зі старших громадян Гребенева, який прийшов до каси платити вступ за цілу свою рідню, 8 осіб! 

Здається, шо нашої інтеліґенції, яка виїзжає що-року в рідні гори є досить, щоби заповнити всі наші літниська. Одно не робить конкуренції другому. Правда, що чимало є вже між нами таких. які їдуть на чужину цього року нпр. до Югославії та Румунії. Наші літниська мають не вигоди, але це також у першій мірі наше діло подбати. щоби там. де ми маємо вплив – змінити все на краще і зевропеїзувати галицьку провінцію. За обстановку лекше подбати, як за гори або свіжий воздух. 

Чудову природу – те, чого людина створити не може – маємо. Людські умовини побуту, нехай створять люди.

1935

Памятаю ці сторони ще з часів, коли одинокими пансіонами були тут “Cтахова Воля” заснована. Евстахієм Глинським, б. залізничим урядовцем у Галичині, а потім власником фабрики у Варшаві і Шматерівка, збудована управителем лісів Шматерою з Тухлі. Згодом оба пансіони розбудувалися, Шматерівка придбала ще і купелеве заведення, селяни, а згодом і чужі побудували безліч хат-віль, навіть двоповерхових і нині цілий ряд більших та менших пансіонів зі священичим Зелемінем, положенім на прегарній Кинашівці дає більш менше вигідне приміщення пару тисячам гостей ріжної народности і віри. 

Є між ними навіть заграничні гості з Чехословаччини і Югославії, що любуютсья тутешньою незвичайно принадною, хоча не величавою імпозантною природою та лікуються йодово-бромовою солянкою на Шматерівці в Зелемянці (зал. зупинка 2 км. за Гребеновом).

 З розбудовою помешкань, що спричинило їх незвичайне подешевіння (кімната 50–60 зол. за сезон, обід 1.10 – l.40 зол., а пансіон 3.50 – 5 зол.) довго не йшли впарі інші вигоди побуту, бо не доставало добрих доріг та їх освітлення. 

В останніх часах під тим оглядом солідний поступ, бо вже не треба потапати в болоті на головній дорозі в часі дощів, дорога освітлена сильними лямпами та є лавки для відпочинку. Як найбільший здобуток треба піднести вибудовану в останньому році справді не авто-, а пішо- чи “ногостраду” (вулицю), яка лучить Зелемянку з Кинашівкою через збоча гір поза залізничним шляхом, далеко від гостинця, в тій частині найгустіше обсадженою жидівськими пансіонами. 

Бажати би тільки треба, щоби й далі поведено працю в тому напрямі вирівнюючи дотеперішні дороги, будуючи на них кладки, кладучи на головній дорозі тротуар, а бодай насип для піхотинців та розбудовуючи стежки із лавками. Треба би теж біля двірця і церкви дати спис проходів і прогульок з поданням віддалі у кільометрах і годинах ходу. Думаємо теж, що не надто тяжко було би завести елєктричне освітлення, власне або від Ґредлів, що, як зачуваємо, вже є в пляні. 

Нині конкуренція між літнищами велика, бо що-раз нові прибувають, то і не вистане хочби яка гарна природа, а треба її доповнити даючи більшу вигоду літникам. 

Тут повинен прийти громаді з допомогою фонд праці. При його помочі можна розбудувати дороги і стежки, вибудувати вже раз порядний міст на Опорі в самій середині села, уреґулювати р. Опір, яка нераз заливає гостинець і забирає поле і так малоземельним селянам. Немаловажне є і те, що при цих роботах найшло би працю тутешнє вбоге населення. Слід би теж постаратися через міродайні чинники у фірми Ґредель. щоби при дорозі не вирубували лісів, тих легенів літниська і його прикраси, бо як так далі піде, то довкола Гребенева будуть світити голі стіни гір. 

<p>Дзвіниця церкви при греко-католицькому храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці у селі Гребенів Сколівського повіту Станіславівського воєводства, 1938 рік</p>

Пишучи про розбудову Гребенова слід теж згадати про його велику окрасу, а саме прегарну деревляну церкву, збудовану за плянами інж. Л. Левинського зі Львова ще перед пару роками. В середині щораз збогачується вона то гарним коронковим іконостасом роботи відомого різьбаря Сабарая з Голоска біля Львова, то образами відомого нашого мистця Осінчука зі Львова, фундованимп теж нашими літниками, як бл. п. д-р Дарія Лежогубська-Чубатова; вкінці гарними хоругвами і фелоном – теж дарами літників.

Далі слід підкреслити це радісне явище, що гребенівці не обмежуються вже на наєм помешкань, а беруться також до ремесла і торговці. Є вже на місці декілька добрих шевців і кравців, уроженців Гребенова, що набравши освіти в місті, поотвирали тут на селі свої варстати. 

Також поволі розвивається місцева торговля: побіч кооперативи і крамниці “Маслосоюзу”, яка придбала гарний льокаль у середині села, на видному місці, працює ще кількох місцевих людей у власних крамницях. Стрічаємо тут теж декого з замісцевої інтеліґенції, що працює ведучи пансіони, нпр. жінка судді при помочі маґістра фільософії веде догідно протп залізнпчого двірця положений пансіон Яблонських, інші ведуть добірні перекусні й бари “Мета” і “Богема”. Придалася би тут дуже крамниця зі свіжим мясом для пансіонів і численних гостей, що самі харчуються, Надіємося, що за рік будемо мати крамницю “Центросоюзу” з його добірними виробами. 

Пансіони повинні далі розводити у себе щораз більший комфорт, бо це, як показує хочби приклад недалекого Коростова, виплатиться. Там в останніх роках повстав пансіон Райтмана, який без огляду на денну оплату 8 зол. є переповнений і в місяці не приймав гостей, які заздалегідь не зголосилися. Місцеві люди могли би теж подумати про городини, яку тепер з долів довозять. Також треба би хати утримувати чисто, а перед домами уладжувати цвітники. 

1936

Гребенів цього літа переповнений. Заняті всі селянські хати до найменшої клітини, заняті всі пансіони, багато літників, що приїхали з клунками, не постаравшись заздалегідь про помешкання, вертаються з нічим – шукати місця по інших літнищах.

Що вплинуло на велику фреквенцію у Гребенові, годі сказати, – чи спека, чи девізові обмеження, чи таки краса Гребенова. Фактом є, що Гребенів повний, та що збільшилась цього літа фреквенція христіян-літників. 

<p>Греко-католицький храм Благовіщення Пресвятої Богородиці у селі Гребенів Сколівського повіту Станіславівського воєводства, 1938 рік</p>

Гарною новиною для літників є те, що побудовано нову дорогу з Гребенева до Зелемянки – попри залізничний шлях, стоїть безліч лавок по стежинах, а на Кинашівці приладжено для дітвори щось у роді “забавового парку”. 

Молочарня “Маслосоюзу” прооперує дуже гарно, за дешеві гроші можна мати здоровий харч, чисто тут і привітно, що признають навіть польські редактори, які спочатку нарікали, але тепер вони є постійними гістьми М. С. та пишуть дописи до “Дзєнніка Польского” таки у домівці М. С., признаючи льояльно, що тут і мило і гиґієнічно, нарікають лише, що назагал Гребенів “опанований” українцями і жидами, так, неначеб це не українське, а якесь мазурське село. 

З признанням треба піднести, що місцева гребенівська молодь взялася до праці на економічному полі – аж любо глянути. Йдеш дорогою й бачиш – один торгує овочами, другий “фіякрує”, третій посередничить у винаймі помешкань, інший розвозить печиво, інший винаймає власного виробу лодку на пляжі, – всюди рух, всюди свої хлопці. Дівчата теж не дармують, одні помагають в торгівлі, інші приймають білля до прання, все, що живе, хоче в сезоні щось заробити. А ще краще явище то те, що вся молодь вечором день-вдень до пізної ночі забавляється в місцевій читальні “Просвіти”, приготовляє на найближчу неділю якусь імпрезу, щоб заробити на дошки, потрібні для викінчення новобудованого дому. 

1939

І знову літо у Гребеневі. 

Було ще далеко до ферій – ми думали собі: море, хто Єгипет, Капрі чи Стокгольм. А прийшло те літо, навіть до Ямного чи Ворохти здавалось за далеко. 

Гребенів таки найближче Львова. Ось і тайна, чому стільки літників у старому, знаному Гребенові. 

Здається ще вчора ви покинули його. Здається ще трава не піднеслась на цих стежках, куди ви торік ходили. Нічого тут не змінилось. 

Таксамо сторчать у синяву неба ялиці на Кичерці і Зелеміні, таксамо плюскається Опір по каменях під мостом, та сама паніка на шляху, коли надїде авто-“пудерничка”, ті самі лиця бойків і літників. 

Те, що на “Маслосоюзі” і “Кичерці” нові вивіски, що половинки їх від кількох днів знову татуовані, що двері “Просвіти” якось глухо замкнені, що не чутно гомону малих гребенівців із садочка, врешті маркантний напис дьогтем на стіні кооперативи – властиво нікого і не дивує. 

Щож скажеш про той Гребенів, коли він такісінький, як учора? 

Хіба, що втічеш у ніч тиху і зоряну далеко аж ген під Тухлю, де чути лише шепіт ялиць та розмову хвиль Опору на каменях там удолі. Тоді там вчуєш може, що всеж була тут осінь, відтак літо і весна... Про ту золоту сонячну осінь розмаєм радісних надій замаєну. Про зиму важку та гостру, а таки ще ясну і сонячну. А врешті про весну, що хмарами і темінню світ прислонила... 

Може тільки там помітиш, що між торішнім літом і теперішнім була осінь, зима і весна...

Найкраще й найцінніше тут спокій. 

Лежиш горілиць на камені і зориш за рибками, що граються у сонці. Коли вкучиться, слідкуєш за шулікою, що кружляє десь над церквою. Потім подивишся оттак собі у небо і зрадієш, що на мент ти мурин: і не думаєш. 

Хтось голосно читає “Діло”: “Анґлійсько-французько-совітські переговори”, “Бої над озером Буїрнор”, “Стренґ”, “Молотов”... Навіть не слухаєш. Мозок зовсім не реаґує. Сонце, вода, тиша – це єдина дійсність. 

Чому так хапчиво впиваєшся спокоєм і лінивством? Чи справді це знак, що лякаєшся тривожних днів?

Навіть ті, що дня не годні були всидіти без руху – дрімають. Шляхи на верхи позаростали зовсім. Ось Левко хотів вивести товариство на прохід на Зелемін. Вийшовши на “Забій”, не найшов стежки під верх. І вернулись до хати. Здається, що якби хтось навіть преміював прогульки, не знайшов би охочих. На заборону свобод рухів у граничному поясі якось не нарікає ніхто... 

Сьогорічні ферії під знаком абсолютного лінивства.

Козирі цьогорічного сезону у Гребеневі – це женихи. Багато тут таких, що хотіли б вертатися не самітно домів поза Сян. Для тих же, що любуються у сплітках, Гребенів це справжній рай. Не тільки радникові, професорові та інші “-ові” дають собі духа, а й серед молодих аж кишить від спліток. 

Та не скажу вам нічого. Боюсь оцих Лідок, Олен і Март. Не хочу, щоб секунданти їхали у таку далеку дорогу за мною. Одне лише вам, панянки, зраджу: хочете вийти заміж, мерщій у Гребенів! Ручу за успіх!! 

Або заждіть ще до других ферій […]. 

Учора я попав на ватру. Висока й гарна була. Полумяні язики старались стрибати вище найвищих ялиць. Вітер-друзяка робив що міг, щоб якнайряснішим дощем іскорки аж ген під небо летіли, як за добрих, гарних часів! 

Та вам, що сиділи колись при Великій Ватрі, скажу: це не була ватра, як колись... 

Бувало, як при ватрі ви співали, то здавалось не було куточка, де не долетів би гомін вашої пісні. У вирі танку душа крилата ставала та на гривах полумя вище зір кудись гонила. А з теміні ночі постаті ваших друзів із села виринали, що їх очі, як ваші, до вогню палали.

 Вчора не було так. І танок не танок, і пісня дрімотна і сміх придушений і дотеп кульгавий. Гомоном не несло у доли. І не прийшов ніхто крім нас до ватри. Тихо в селі було... 

Не жалійтеж ті, що вас не було при ватрі. А врешті, що й варта вона, коли не можна ії запалити на найвищих верхах? 

Може краще і не розводити такої кислої.