"Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять". Фото з суду над оунівцями

"Один із найбільших політичних процесів"

У нападі на поштове відділення в Городку-Ягеллонськомутак тоді називався Городок 30 листопада 1932 року взяли участь найкращі бойові сили Організації українських націоналістів — 11 боївкарів на чолі з комендантом акції — Юрком Березинським. Загін ОУН мав експропріювати касу польського казначейства. У результаті невдалого "ексу" двоє націоналістів загинули — сам Березинський, брат Наталії Шухевич-Березинської, і Володимир Старик. Унаслідок перестрілки помер один поліціянт.

Решта учасників операції втекли. Для двох бойовиків, Василя Біласа та Дмитра Данилишина, які відповідали за конфіскацію грошей з каси, спроба завершилася невдачею. Їх піймали українські селяни через фальшиву поголоску про злочинців, котрі начебто пограбували українську кооперативу.

Ще одного учасника — Маріяна Жураківського — арештували майже випадково, коли перевіряли алібі підозрілих українців. Четвертим на лаву посадили Зенона Коссака — про нього поліція мала дані, що належав до крайового проводу ОУН. І невдовзі почався суд.

Згідно з підрахунками політичного редактора газети "Діло" Івана Кедрина, за 17 років,  з 1921-го до 1938-го, у міжвоєнній Польщі відбулося 814 політичних процесів над українцями. Серед них були резонансні, сенсаційні справи, зокрема, судові процеси після замахів на начальника Польської держави Юзефа Пілсудського, міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, радянського дипломата Олексія Майлова, суд після пограбування львівської пошти тощо. Проте багато цих процесів поступалися процесові, котрий відбувся після пограбування в Городку — абсолютно провальної, на думку багатьох, акції.

"В суботу 17 грудня 1932 року розпочався у Львові надзвичайний суд над 4-ма молодими українцями, яким акт обвинувачення закидає безпосередню та посередню участь у нападі на почту у Городку… Нема ніякого сумніву, що це (не щодо числа підсудних, а щодо суті справи) один із найбільших політичних процесів, які бачила багата минувшиною велика зала розправ при вул. Баторіятепер це вулиця Князя Романа у Львові", — писала газета "Діло" у числі за 19 грудня 1932 року.

У той час у Польщі діяли "наглі суди", дослівно — "раптові суди". Фактично, йшлося про трибунали, котрі відбувалися без попереднього слідства. Акт обвинувачення готували у тритижневий термін з моменту арешту злочинців. "Наглі" процеси передбачали дві міри покарання — або смертну кару, або ув’язнення терміном від 10 до 15 років. У виняткових ситуаціях справу передавали у звичайні суди.

Адвокат Дмитра Данилишина Степан Шухевич пізніше згадував: "За дві години до розправи не можна було докладно розслідити справу, але з того, що ми "полапали", я поставив такий "діагноз". Перших трьох засудять на кару смерті, з того виконають присуд тільки на Данилишинові і Біласу, а Жураківського президент [Польської держави] уласкавить, зате справу Коссака перекажуть до звичайного поступування. Свій "діагноз" мотивував я так: акт обвинувачення є так уложений, аби була і "Богові і чортові свічка", щоб при строгім присуді можна сказати, що прецінь суд не був такий строгий, причіплено тут справу Коссака; його перекажуть до звичайного поступування, аби дати ніби доказ вирозумілості суду. Жураківського засудять на кару смерті, аби показати, що президент держави не такий надто кровожадний. А два перші бідачиська підуть на смерть".

"Я знаю, що мене жде. Я був і є на все приготований"

На судовому засіданні зачитали дані обвинувачених:

Дмитро Данилишин, син Федора і Марії, уроджений 2.04.1908 у Трускавці, греко-католик, нежонатий, шевський челядник, три класи народної школи;

Василь Білас, син Дмитра й Єви, уроджений 17.09.1911 у Трускавці, греко-католик, нежонатий, торговий помічник, сім класів народної школи;

Мирослав Маріян Жураківський, син Михайла і Марії, уроджений 15.08.1905 у Станиславові, замешканий у Пасічній, греко-католик, сім гімназійних класів;

Зенон Коссак, син Миколи й Константини, уроджений 1.02.1907 у Дрогобичі, греко-католик, бувший студент права.

Якщо Городок став символом одного з найбільший провалів ОУН, то завдяки судовій розправі він став і найбільшим пропагандивним успіхом. Цей успіх був заслугою Біласа та Данилишина — звичайних хлопців із Трускавця, які не мали ні спеціальної освіти, ні постів у підпіллі.

Головну роль виконав Данилишин. Він відмовився від будь-яких показів. Але мовчанку порушив на другий день, коли взяв на себе відповідальність за постріли, і тим вигороджував Біласа. У той другий день, у неділю 18 грудня, судовий процес відбувався у шпиталі, де перебували поранені свідки. 

Із трьох відомих фотографій "городоцького процесу" дві зроблено саме в лікарні. На одній зі світлин закарбовано трьох підсудних (Данилишин прихований за силуетом), суддю Ягодзінського та пораненого свідка — 28-літнього Яна Клімчака, який дає свідчення лежачи. На іншій — чотирьох обвинувачених.

Суд тривав шість днів. В останньому слові у четвер, 22 грудня, Дмитро Данилишин сказав: "Я знаю, що мене жде. Я був і є на все приготований. Тільки шкодую, що не зможу дальше працювати для нашої неньки України!".

Суддя зачитав вирок. Данилишин, Білас і Жураківський — смертна кара. Справу Коссака передали звичайному суду. Ймовірно, що саме в цей день й знято інше фото трьох боївкарів. Після зачитання присуду адвокати клопотали про помилування, а смертники перебували іще в залі суду.

"Засуджені хлопці спокійно, без одного поруху лиця, не змінюючи ні трохи своєї поведінки за весь час розправи, вислухали присуд й заяви своїх оборонців. Оточені гуртом поліціянтів залишились самотою на залі, з якої трохи згодом, крізь опорожнений вже передсінок та задні сходи — вивели їх одинцем до в’язничної каретки", — описувала газета "Діло". 

Смертний вирок мали виконати впродовж 24 годин. У Варшаву терміново виїхав посол (член парламенту) Остап Луцький, який від українських парламентарів просив помилування у президента Польщі Ігнація Мосціцького. Окрему петицію до президента Речі Посполитої та маршала Пілсудського направили українські організації. Також до Мосціцького звернулися із телеграмою четверо колишніх бойовиків Польської партії соціалістичної — просили "помилувати в ім’я людських засад трьох українців, засуджених наглим судом у Львові на кару смерті, і які в своєму переконанні боролися за волю свого народу".

Ігнацій Мосціцький помилував лише 27-річного Мар’яна Жураківського. Смертний вирок замінили 15-річним ув’язненням. Зате 25-літнього Василя Біласа та 21-літнього Дмитра Данилишина чекала шибениця. 

Українська громадськість активно виступила на підтримку страчених. Олена Теліга описала:

Як ми можемо жити, сміятись і дихать?

Як могли ми чекати — не битись, а спать

В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо

Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять.

У ранок страти у греко-католицьких церквах Львова били дзвони й правили молебні. За це відповідав пропагандивний референт ОУН 23-літній Степан Бандера. Між іншим, "справу Городка" розглядав і внутрішній суд ОУН, який через невдалий екс звільнив крайового провідника Богдана Кордюка і на його місце призначив якраз Бандеру. 

"Хай живе Україна!" — були останні слова засуджених на ешафоті. 

На екзекуцію допустили українських адвокатів. Після страти правник Степан Шухевич занотував: "По приході зі страчення домів я кинувся на ліжко і плакав, наче мала дитина".