Пластун, юрист, полковник. Історія новітнього Енея – упівця Петра Олійника

Уродженець повстанського села

<p>Петро Олійник</p>

“Високе чоло та вуса робили його трохи подібним до Івана Франка. Одягнений був у новеньку упівську форму кольору "хакі", а на голові — петлюрівка з тризубцем…”, – так описаний Петро Олійник на сторінках роману-хроніки Василя Щеглюка “…Як роса на сонці”. Таким же запам’ятав його і племінник Михайло Олійник. Полковник час до часу відвідував їхню домівку й носив маленького Михайла на плечах. Тому перше, що пригадав той під час зустрічі з дослідниками – високий зріст свого стрийка.

Народився Петро Олійник у селі Молодинче Жидачівського повіту. Звідси родом декілька діячів УПА: командир сотні “Сіроманці” Степан Коваль (“Косач”), члени крайового проводу ОУН Львівщини Михайло Левицький (“Жубер”) і Григорій Коваль (“Перський”). А ще – десятки юнаків, які загинули у вирі боротьби. Селяни вступали до підпілля цілими родинами – хтось вів збройне протистояння, інші допомагали їжею та одягом.

Петро ще в юнацькі роки приєднався до “Пласту”, у 20 років став членом ОУН. Закінчив гімназію імені Володимира Великого в Рогатині, вступив на факультет права Львівського університету. За активну громадську діяльність його відрахували з навчального закладу, здобув освіту в Кракові. Очолював юридичну фірму “Мемор”. Одружився з Марією Затіркою, яка супроводжувала його і в підпіллі.

Нова влада – нова в’язниця

Наприкінці 1930-х Петро Олійник потрапив до польської в’язниці. Вийшов на волю після початку Другої світової війни. Німецька окупація – і нове ув’язнення. Вибратися з тюрми допомогли побратими. Під час “других совітів” завдяки успішній конспірації вдалося уникнути арешту.

У складі похідних груп організовував роботу ОУН на теренах Східної України, став обласним провідником на Дніпропетровщині. Відтак очолив військову округу УПА ВО “Богун”. Його штаб в урочищі Дігтярня на Тернопільщині перетворився на повстанське поселення: діяли підстаршинські школи, хлібопекарня, м’ясопереробний цех, ремонтні зброярні, шевська майстерня, миловарня, школа медсестер-санітарок, виходила газета “Повстанець”. У селі Дермань на Рівненщині з ініціативи “Енея” створили Картографічний інститут УПА, який забезпечував повстанців мапами.

3 жовтня 1943 року підрозділи УПА ВО “Богун” під командуванням Петра Олійника атакували німецький табір в Дубно. Вдалося звільнити понад 5 тисяч радянських військовополонених. Частина з них потім вступила в УПА.

Нерівна боротьба

21–25 квітня 1944 року біля села Гурби на Рівненщині відбувся один із наймасштабніших боїв УПА. Проти п’яти тисяч повстанців, якими командували Петро Олійник і Василь Кук, виступили п’ять бригад НКВС і окремі частини Червоної армії, підсилені бронепотягами, авіацією і легкими танками – всього майже 30 тисяч осіб.

Кук стверджував: УПА втратила під Гурбами не більше 100 людей, натомість знищила 900 ворогів і ще стільки ж поранила. Радянські документи подають інші цифри, з перевагою своїх солдатів. “Червоні” захопили в полон майже 100 повстанців. Їх стратили після допитів і катувань.

Після тієї сутички УПА змінила свою тактику. Командири розуміли: відкрито протистояти добре озброєним загонам буде важко. Тож групам УПА-Захід та УПА-Північ наказано розподілити свої сили на загони по 2–3 сотні та відступити до Карпат або густіших лісів. Вони мали вести бої на добре знаній території, фактично заманюючи ворога в пастку.

Петро Олійник став провідником Східного краю ОУН на Північно-західних українських землях, був організаційним референтом Західного краю. На початку 1945-го, після загибелі Дмитра Клячківського ("Клима Савура"), виконував обов’язки командира УПА-Північ. Загинув у бою поблизу села Рудники на Волині. Місце поховання невідоме.