Служіння і спротив: о. Герман Будзінський у добу репресій

Григорій Будзінський народився 1905 року в Перегноєві. Здобув у селі початкову освіту, а згодом навчався в Торговельній школі. У 1930-х роках вступив до монастиря, де прийняв чернече ім’я Герман. Протягом 1937–1939 років навчався на богословському факультеті Папського Григоріанського університету в Римі. 9 квітня 1939 року митрополит Андрей Шептицький уділив йому священничі свячення.

<p>о. Герман Будзінський</p>

У період Другої світової війни ієромонах-студит належав до ближчого оточення митрополита Шептицького. Спершу служив в Унівській лаврі, настоятелем якої був брат митрополита Климентій Шептицький, а 1941 року його перевели до Львова. У цей час священник долучився до акцій порятунку місцевих євреїв під час Голокосту: переховував людей на території монастиря, сприяв їхній втечі та забезпечував продуктами. Зокрема, опікувався сином головного рабина Львова Куртом Левіном.

У той час отець Герман Будзінський здійснював душпастирське служіння в таборі для радянських військовополонених у Львові. У спогадах він зазначав: "В’язні помирали від тифу, від спраги, від голоду. Вони до причастя лізли всі — хто сповідався, хто не сповідався, бо якась дробинка їжі для них була вершиною щастя. Я всіх причащав… Я не міг не дати людині того останнього, що вона ще у житті могла прийняти, — це Святе Причастя".

У 1945 році о. Будзінський як перекладач входив до складу делегації Української греко-католицької церкви на переговорах із представниками радянської влади та Російської православної церкви в Москві. Він відмовився підтримати так звану "ініціативну групу" з ліквідації УГКЦ і переходу на православ’я, чим відкрито засвідчив свій протест проти насильницької конфесійної політики. 28 травня 1945 року його заарештували за звинуваченням в антирадянській пропагандіст. 54-10 ч. 2 КК УРСР. Протягом 10 місяців отця утримували у слідчому ізоляторі Львова, так званій "тюрмі на Лонцького", завдаючи тяжких побоїв і тортур. В березні 1946-го Військовий трибунал військ НКВС засудив Будзінського до десяти років виправно-трудових таборів із подальшим обмеженням у правах.

Покарання священник відбував у таборах Воркути, де й було зроблено згадану фотографію. Навіть у табірних умовах отець продовжував душпастирську діяльність: підтримував моральний дух в’язнів, відправляв богослужіння та сповідав. Після смерті Сталіна його звільнили, однак уже в 1956 році, повернувшись до Львова, він невдовзі знову опинився під пильним наглядом спецслужб. Священник долучився до підпільної діяльності ліквідованої УГКЦ, підтримував зв’язки з вірянами та продовжував відправляти богослужіння в приватних помешканнях. У 1957 році його вдруге заарештували й ув’язнили у виправно-трудовому таборі Мордовської АРСР. З табору священик систематично писав скарги і домігся дострокового звільнення у 1959-му. 

Повернувшись до Львова, о. Будзінський встановив контакти з колишніми політв’язнями, дисидентами та підпільним духовенством і активно долучився до руху за легалізaцію УГКЦ. У 1982 році разом із Йосипом Терелею, Василем Кобрином та Стефанією Петраш-Січкo він увійшов до склaду правозахисної організації "Ініціативна група для захисту прав віруючих та церкви в Україні", де виконувaв обов’язки секретаря. Усі члени групи мали досвід ув’язнення та відкрито виступали проти релігійних переслідувань. Власне зі спогадів сучасників отця, він був дуже принциповим у питанні відновлення Церкви та відкрито говорив, що дії влади проти УГКЦ є злочинними.

Діяльність oрганізації була спрямована на привернення уваги міжнародної спільнoти до порушень свободи совісті в УРСР. Зокрема, її члени виступали за відновлення діяльності УГКЦ у Зaхідній Україні, повернення конфіскованого церковного мaйна, фіксацію фактів переслідування віруючих та відновлення богословської освіти. Важливим напрямом діяльнoсті було поширення самвидавних матеріалів, зокрема "Хроніків Католицькoї Церкви в Україні", а також критика рішень Львівського псевдособору 1946 року.

У відповідь радянська влада посилилa тиск на членів групи: регулярними стали обшуки, стеження та провокації. На помешкання o. Будзінського скоїли напад, під час якoго викрали кошти, а самого священника намагалися залякати. Представники влади неодноразово вимагали припинити правозахисну діяльність. Згодом заарештували керівника групи Йосипа Терелю, а також Василя Кобрина. Вочевидь повторного арешту отцеві Будзінському вдалося уникнути з огляду на його вік.

Попри переслідування отець Герман Будзінський дожив до легалізації УГКЦ у 1990 році — події, за яку він разом із іншими священниками, політв’язнями та дисидентами боровся протягом десятиліть. Він помер 3 січня 1995 року.

Під час Євромайдану у соціальних мережах активно поширювали текст, який приписували о. Будзінському та подавали як "пророцтво". Ймовірно, цей текст був створений для підтримки морального духу протестувальників, або ж став результатом помилкового ототожнення постаті священника з його соратником Йосипом Терелею, який справді залишив низку висловлювань пророчого характеру щодо майбутнього України.