Шабля на катафалку. Як ховали Симона Петлюру

Головний орган уряду УНР, тижневик "Тризуб", описував вбивство Симона Петлюри: "В 2 годині 10 хвилин майже на розі бульвару Сен-Мішель чоловік, одягнений в білий робітничий халат, без капелюха, що стояв перед книгарнею "Жібер", наблизившись раптом до Пана Головного Отамана, вистрілив у нього двічі з автоматичного пистоля. Одна куля потрапила в плече, друга пробила груди понад серцем. Пан Отаман впав. Тоді вбивця вистрілив в лежачого ще п’ять разів, з яких тільки одна куля не попала, а залишилася у деревлянім бруку вулиці. Негайно підбіг поліцай Мерс’є та зібрався натовп, переважно студентів, що хотіли на місці покінчити зі злочинцем, якого оборонила поліція. Пана Отамана без пам’яти було перевезено до шпиталю de la Charite на вулиці Жакоб, де він і спочив на віки в годині 2-ій 35 хвилин".

Після настання смерті тіло головного отамана доставили до моргу Institut Medico-Legal. Саме звідти труну урочисто перевезли до церкви для відспівування.

***

Прощання з Петлюрою відбулось у неділю, 30 травня о 15:00 у Румунській православній церкві (9, rue Jean de Beauvais), куди він щонеділі ходив на Службу Божу. Труна стояла на катафалкові, прикрашеному великим щитом із золотим державним гербом, викладеним із живих квітів. Преса описувала: "На катафалкові було розкладено штандарт Голови Держави — шовковий блакитний з золотим тризубом, обшитий золотими торочками, а перед катафалком на аналойчику покладено боєвий малиновий прапор 3-ої Залізної дивізії. А на ньому вийняту щаблю навхрест з піхвами, перевиту жалібним серпанком та накриту чорною шапкою Пана Отамана".

Через велику кількість людей, які прийшли попрощатись з головним отаманом, більшість із них залишались на вулиці біля церкви. Коли почали читати "вічну пам’ять", усі присутні у церкві та на вулиці схилились на одне коліно.

Поховальний захід проводили настоятель церкви отець Раду та священник Української православної парафії у Франції отець Гречишкин, співали два хори — румунський та український. Праворуч від домовини стояли вдова головного отамана Ольга, донька Лариса, голова уряду УНР Андрій Лівицький, військовий міністр генерал-хорунжий Володимир Сальський та інші українські політичні та військові діячі, ветерани Армії УНР, емігранти. 

В періодичних виданнях подано також перелік іноземців, які були присутні на прощанні. Передусім вражає поважне представництво грузинів: голова ради міністрів Грузії в еміграції Ной Рамішвілі (через 4 роки буде схожим чином застрелений у Парижі), міністр закордонних справ Гегечкорі, посол у Франції Чхенкелі з дружиною, керівники Грузинського союзу у Франції Скірладзе та Грузинської студентської громади Джакелі. Була азербайджанська делегація на чолі з Алі Марданом Бей Топчибаші, голова делегації народів Північного Кавказу Гайдар Бей Баммат, керівник Туркестанського уряду Чокаєв.

Польські союзники були представлені військовим аташе полковником Клебергом, першим секретарем посольства Польщі у Франції Арцишевським, головою делегації ветеранів-вояків Смогоржевським. Велика французька група складалась передусім з членів комітету "Франс-Оріан", який підтримував та симпатизував УНР, на чолі з генеральним секретарем Абдоном Буасоном. Також прийшла група чеських студентів, англійці, румуни та навіть росіяни. Було й багато пересічних французів.

О 16:00 з церкви труну винесли генерали Армії УНР: Володимир Сальський, Олександр Удовиченко, Василь Сварика, Микола Капустянський, Микола Шаповал, а також міністр закордонних справ УНР Олександр Шульгін. Процесія рушила на кладовище Montparnasse.

Попереду йшов французький відділ поліції, далі — церемоніймейстер розпорядник похорону, колісниця з десятками вінків і квітів, а також колісниця з труною, вкритою національним прапором, штандартом голови держави та прапором 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Біля колісниці з труною йшли п’ять генералів Армії УНР та міністр Шульгін, а також служники похоронної агенції у спеціальному одязі — лівреях і капелюхах. Слідом за колісницею рушили вдова та донька Петлюри, Андрій Лівицький з помічниками. Далі, по чотири в ряд — члени українського уряду та ветерани Армії УНР, потому — решта людей. Всього у процесії було близько 2 тисяч осіб.

На кладовищі відбулася коротка літургія, після чого труну, вкриту національним прапором, опустили в могилу. Промов не було, після останньої "вічної пам’яті" хор проспівав "Заповіт".

***

Панахиди відбулись у всіх країнах, де проживали українські емігранти, а також у багатьох містах, містечках та селах Волині та Східної Галичини. На них були присутні не лише вихідці з Наддніпрянщини, а й місцева інтелігенція, ветерани УСС та УГА. І, що найбільш показово — польські високопосадовці: від мерів і комендантів залог до викладачів гімназій. У Львові богослужіння відбулось 13 червня в церкві колишнього австрійського гарнізону для православних вояків нині це Церква Святого Великомученика Георгія (ПЦУ). Співав хор під керівництвом відомого диригента Тадея Купчинського, службу вів ієромонах Борис з Почаївської лаври.

Репортери писали: "Багато народу, не маючи змоги добитись до церкви, заповнювало простір перед церквою. А навіть розлилася людська хвиля по Францішканській вулиці. Публіка — інтелігенція і робітництво. Між нею видні представники українського громадянства у Львові та гурток наддніпрянської еміграції з дітьми та молоддю".

У Берліні запрошення на панахиду прийняв Павло Скоропадський та усе середовище хліборобів-державників. Гетьман зазначав: "Прибуду вшанувати пам'ять Небіжчика, позаяк — не зважаючи на розбіжність наших шляхів — бачив завжди в ньому щирого українського націоналіста. Перед одвертою могилою схиляю голову".

***

4 липня, у 40-ий день смерті Симона Петлюри, о 10:00 відбулась заупокійна служба Божа та панахида у церкві за адресою: 96, Boulevard Auguste Blanqui, Paris 13 (Metro Glaciere).

На честь небіжчика у Парижі засновано Українську бібліотеку імені Симона Петлюри. Там збирали не лише книжки, а й документи, фотографії, речі, пов’язані з загиблим та історією боротьби за незалежність УНР. Під час Другої світової війни нацисти конфіскували майже всі артефакти. По війні фонд вдалось частково відновити. Донька Петлюри передала пальто та кілька особистих речей батька. Наразі питання про їх перевезення на батьківщину не порушували. Вдалось врятувати від нацистів бойовий прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. 1992 року патріарх УАПЦ Мстислав (Скрипник) урочисто передав його Національній гвардії України. Нині цей стяг зберігається у Національному військово-історичному музеї України та є однією з головних реліквій Збройних сил України.

У паризькому тижневику "Тризуб", офіційному виданні уряду УНР, зазначено: "Головного Отамана було покладено до тимчасового гробу в чужій землі". Отже, йшлось про те, що рештки в майбутньому мають бути перенесені на батьківщину Симона Петлюри. Цього досі не сталось.