Одещина 1955 року на світлинах Опанаса Бежковича

Опанас Бежко народився у 1890за іншими даними, у 1892 році році у родині козака зі станиці Нововеличківської Катеринодарського відділу Кубанської області. Він служив офіцером у лавах Російської імператорської армії та Добровольчої армії, а після завершення громадянської війни залишився на території Радянського Союзу, тому був змушений приховувавати свою біографію і змінив прізвище на Бежкович.

<p>Портрет Опанаса Бежковича, 1959 рік</p>

Бежко вважав себе українцем за національністю і козаком за соціальним станом. Станиці Нововеличківська, Роговська, Гречана та багато інших зберігали традиції вихідців із Полтавської та Чернігівської губерній. Ймовірно, пізніше ця обставина стала визначальною серед причин зацікавлення етнографією українців.

У 1922 році Бежкович почав навчатися в етнографічному відділі Географічного інституту у Петрограді. Після закінчення інституту працював на посаді наукового співробітника Комісії експедиційних досліджень, побував в експедиції в Казахстані. Бежкович також був активним членом Ленінградського товариства дослідників української історії, літератури і мови, яке спеціалізувалося на вивченні українців РСФСР.

Під час так званої "Справи славістів" його, які й інших активістів "україністів", репресували. У 1933-му його засудили до трьох років, які він відбував у Карагандинському трудовому виправному таборі. Був реабілітований у 1956 році.

У 1948 році його зарахували на посаду наукового співробітника Державного музею етнографії народів СРСРтепер Російський етнографічний музей / РЕМ. Невдовзі він очолив відділ етнографії України і Білорусії, де працював до 1960 року.

Після виходу на пенсію Бежкович систематизував і передав частину свого наукового архіву у Київ, в Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського АН Українирукописні фонди ІМФЕ Ф. 51. Помер Бежкович у 1977 році.

Історія Плахтіївки

У фототеці РЕМпід номером 8954 зберігаються світлини села Плахтіївки Білгород-Дністровського району Одеської області. Важко сказати, чому саме це село зацікавило дослідника. Можливо тому, що йому була близька тема переселенців. Відомо, що село було засновано у 1830 році переселенцями з однойменного села Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії ("стара" Плахтіївка згодом змінила назву, тепер це Успенка Олександрійського району Кіровоградської області).

Примусове переселення селян із Плахтіївки, так само як і з інших сіл різних губерній, було викликано необхідністю освоєння Буджацького степу — частини Бессарабії, якою Російська імперія заволоділа у 1812 році внаслідок чергової війни з Османською імперією. Можливо, дослідника не залишило байдужим і те, що "стара" Плахтіївка була у 1720-х роках заснована козаками Полтавського полку. 

Житло і транспорт

Світлини, зроблені Бежковичем у 1955 році, дають нам уявлення про будівельні особливості традиційного народного житла, його оздоблення, забудову двору, транспортні засоби та народні промисли місцевих мешканців. 

Характерною ознакою житла цього регіону було його наближене розташування до вулиці причілковою (торцевою) стороною з двома вікнами. Хати мали двосхилий дах, який традиційно покривали очеретом. 

Бежковичу вдалося зафіксувати і рудименти архаїчного типу житлових та господарських споруд, дах яких "приливали" глиною. У таких спорудах стеля була дуже низькою, або взагалі була відсутня (у другому випадку стеля була суміщена з дахом). 

Традиційно під одним дахом розміщували і житлове приміщення, і господарські споруди (такі як комора), які мали окремий вхід із вулиці. Впритул до хати розміщували споруди для свійських птахів. Такі споруди мали значно нижчий дах. Окремо від хати будували льох та літню кухню. Характерною ознакою південного регіону було й те, що за межами подвір’я окремо могли розташовувати й літню піч. 

Матеріалом для будівництва стін був саманвисушені на сонці великі сформовані цеглини з суміші глини, соломи і піску. Такі саманні стіни хати та цеглини, висушені і підготовлені для використання, можна побачити на фото. 

Цікава особливість забудови дворів цього регіону — огорожі, зроблені з каменю-плитняка. Їх обмазували глиною та білили. 

Не міг Бежкович оминути теми розписів, якими оздоблювали стіни хати. У статті "Настінні розписи української хати" він згадував рідну станицю Нововеличківську і хату, де він у 1924 році бачив розписану кольоровими глинами долівку; її господиня поновлювала щотижня у суботу. Також він згадує і Одещину. На його фотографіях ми бачимо розписи навколо дверей, на причілковій стіні між вікнами, на фронтоні. Також розписи є і на господарських спорудах.

Низка світлин із Одещини присвячена транспорту. На фото видно вози для сіна та соломи, води, ресорну двуколку та дитячі візочки.

Також у фотооб’єктив дослідника потрапив майстер по лозоплетінню. 

Фотографії Опанаса Бежковича — важливе джерело для вивчення історії та етнографії Одещини та розуміння етнографічної специфіки побуту Півдня України.