Голодомор на фото Марка Залізняка

Політика розкуркулення

Українська родина Дугельних була однією із сотень тисяч, які потрапили в жорна геноцидної політики сталінського режиму. Українські селяни-власники, яких режим таврував "куркулями", "підкуркульниками", ставилися вороже до комуністичних перетворень. Намагання більшовиків знищити приватну власність, встановити монополію на виробництво та розподіл матеріальних благ, політика русифікації наштовхнулися на активний спротив українців. Вони вперто не хотіли йти в колгоспне рабство. 

Хвиля повстань і протестних виступів у той час накрила совєтську Україну. Лунали численні заклики до відновлення української незалежної держави, до збройної боротьби проти колоніального режиму. 

Аби зламати опір українців, російський комуністичний режим застосував жахливий терор і репресії, зокрема сумнозвісну політику розкуркулення. Сотні тисяч українських приватних господарств знищили. Їхніх власників заслали у віддалені регіони СРСР. Лише за період з 1928-го по кінець 1931 року кількість селянських господарств по всій території совєтскої України скоротилася щонайменше на 350 тисяч.

Той, хто фотографував геноцид

На початку 1930-х років Марко Залізняк мешкав із сім’єю на хуторі Романівка, на Донеччині. У цей час зробив серію історичних знімків — зафіксував страшні моменти геноциду українців комуністичним режимом.

Марко Залізняк познайомився з фотографуванням у 1905-му, у віці 12 років. За наколядовані на Різдво гроші він замовив у Харкові свій перший фотоапарат фірми "Анатолій Вернер и К*". 

<p>Марко Залізняк (1893&mdash;1982)</p>

"І ось я почав фотографувати. Та проявляти в конюшні у темному вуглі, при відкритих дверях, і отримував чорну пластину. Батько, посміхаючись, мені говорить: "На коробці написано "Фотокартонет", значить карток нет", — згадував Марко Залізняк. Але згодом до нас у село приїхало німецьке сімейство. І я побачив, як їх син, проявляє фото в кімнаті, зовсім закриваючи вікна ковдрою. Я став робити також, і в мене знімки стали гарно виходити". З того часу фотографування стало справою його життя,  а фотокамера завжди була під рукою. 

Під час Першої світової війни Марко Залізняк фотографував на фронті. Року 1916 його світлину надрукували на обкладинці журналу "Огонек", що свідчило про неабиякий успіх.

Із кінця 1920-х років Залізняк співпрацював із Дмитром Яворницьким. У 1931-му історик запросив його бути фотографом в археологічній експедиції під час будівництва ДніпроГЕСу. Марко Залізняк фотографував віднайдені артефакти й етнографічні матеріали. У одному з листів до Залізняка вчений підкреслював важливість його справи: "Це є живі картини з живого життя українського народу, дорогий матеріал для науки етнографії. Йдіть і далі потому ж шляху: знімайте характерні типи людей, їх житла, одежу, хазяйські приладдя, худобу — все, що коло чоловіка й для чоловіка".

За будь-якої слушної нагоди Марко Залізняк намагався фотографувати рідний край: весілля, збори селян, повсякдення місцевих мешканців. Його запрошували бути офіційним фотографом під час розкуркулення в місцевому управлінні НКВС, але Залізняк відмовив. 

Він не зазнав жорстких репресій, однак збереглися спогади про те, що 1934-го  його заарештували за начебто розкрадання колгоспної пасіки. Залізняк тоді був бджолярем і відмовився давати колгоспний мед для задоволення особистих потреб голови сільради. Через рік звинувачення із нього зняли.

Марко Залізняк прожив 89 років. Він пройшов Другу світову війну, отримав поранення у боях під Ленінградом. Майже ніколи не розлучався з фотоапаратом і залишив понад 5 тисяч фотознімків. 

Розкуркулювання селянина Пантелеймона Ємця

Світлини Марка Залізняка часто використовують для ілюстрації подій Голодомору. Фотограф-аматор залишив не лише велику кількість унікальних візуальних свідчень, а й численні записи. 

Ось що він написав про те, як йому вдалося сфотографувати процес транспортування до місцевого колгоспу комори розкуркуленого селянина Пантелеймона Ємця: "Під час розкуркулювання хуторян хутора Романівського у 1930 році керівники Удачнянського колгоспу "Страна Советов" вирішили, що доцільно перевезти повністю амбар на Удачну, але коли виїхали за хутір, то зазнали невдачі — засіка розпалася на шматки. Передбачаючи це, я йшов слідом, перед цим зарядив фотоапарат. Засіка була поставлена на шість саней, її тягли шість коней. Людям пощастило — ніхто не постраждав, із засіки зібрали дрова для опалення".

Самого Пантелеймона Ємця арештували, коли під час обшуку за участі активістів і представників НКВС у нього знайшли зерно. Селянин заслали на Сибір, де він і загинув в одному із таборів.