Жінки в червоних хустинах

11:18, 25 листопада 2021

1920.jpg

Для одних жінок участь в організації Голодомору стала соціальним ліфтом. Вони здобули освіту, отримали роботу або навіть переїхали до міста. Для інших – виконання наказів перетворилося на тортури. Деякі скористалися можливістю збагатитися за рахунок жертв. Водночас у художніх творах про голод 1932–1933 років їх подають виключно як збоченок і садисток. Ким ці жінки були насправді? З’ясовувала Дарія Маттінґлі, дослідниця з Кембриджського університету

dd235eb-0014.jpg

Дарія Маттінґлі

історикиня, викладачка радянської історії в Кембриджському університеті

Виконавці Голодомору призвичаїлися реалізовувати насильницькі заходи під час колективізації. Вона стала своєрідною підготовкою до організації голоду. Спочатку в село спрямовували уповноважених від різних установ і районних керівників. Вони створювали комісії з усуспільнення майна для майбутніх колгоспів. До складу входили переважно місцеві активісти – голови сільрад і колгоспів, освітяни, комітети незаможних селян, комуністи й комсомольці. Вони ж складали списки з розкуркулення за попередньо згори встановленими планами. За процесом пильно стежило ДПУ. 

У селах розкуркулення переросло у трагедію, адже всі одне одного знали або були родичами. Як і під час інших випадків масового насильства, мотивація до участі у виконавців була прозаїчною. Більшість чоловіків і жінок виконували накази керівництва. Ба більше, за відсутності чіткого визначення самого терміна "куркуль" на місці жертви міг опинитися будь-хто. Коли нереальні квоти хлібозаготівель для України було затверджено у липні 1932 року, місцеві виконавці вже мали досвід. Серед них були й жінки. 

259846957_258439419586000_8132973874523720148_n.jpg

Активістки комісії з вилучення майна для майбутнього колгоспу

Усі фото надала авторка

"Пісня трактористки"

Радянська освіта закликала молодь вчитися і відмовитися від традицій, а також заохочувала лояльність. Для сільських дівчат, як-от Олесі Кулик, з якої Павло Тичина написав "Пісню трактористки", це означало докорінно нове життя. Дівчата сідали за кермо, носили новий одяг, займалися спортом, деякі навіть стрибали з парашутом – нечуваний досвід для їхніх матерів. Навчання й активна роль у суспільному житті села означали відхилення від традиційного сценарію жіночого життя. Конфлікт поколінь був неминучим:

Та пустіть же мене, мамо, – 
Звідки в вас отеє зло?
Я ж на курси трактористів
у Попівку, у село.

Мати кажуть: бога бійся!
Я кажу: чого це ви?
Доки будуть мене мучить
ваші ряси та церкви!
 
Павло Тичина, "Пісня трактористки", Миргородська МТС, 7.ХІІ.1933

Але за нове життя довелося платити. Коли 1930 року згори наказали розкуркулювати, дівчата опинилися перед вибором насильства чи опозиції. Виконувати накази набагато легше, безпечніше й вигідніше, ніж опиратися, навіть якщо ти проти. Молоді жінки призвичаїлися до сліз і прокльонів, тому участь у хлібозаготівлях 1932 року вже не здавалася нечуваною. 

Інколи жінки активістів приєднувалися до обшуків. Дружин або родичок призначали кухарками в колгосп чи дитячі ясла. Свідки Голодомору згадують, як робота матері чи родички кухаркою в колгоспі допомагала вижити їхнім дітям. Часто дружини активістів наживалися на аукціонах майна розкуркулених, скуповували за їжу вишиванки, рушники й інші речі. 

Вдовина доля

Nadia Zahlada 2.jpg

Надія Заглада, Герой Соціалістичної Праці, яка брала участь у вилученні зерна в односельців. Згодом всиновила та виховала 22-х сиріт

Ще однією групою учасниць були вдови. У традиційній українській культурі їх вважали певними відхиленнями від норми. Соціально незахищені, вдови часто шукали матеріальної вигоди і протекції нової влади. Вони вступали до Комітетів Незалежних Селян, через які отримували пільги, кредити й доступ до дефіцитних товарів. Але членство у КНС не означало безумовної згоду на участь в організації голоду.

Багатодітною вдовою під час Голодомору була й майбутня стаханівка Надія Заглада. Вона вилучала зерно в односельців. Але коли від голоду померли її сусіди, Надія вдочерила їхнє немовля. Після цього випадку вона почала опікуватися сиротами. Заглада ніколи не обіймала високої посади, залишилася неписьменною і вийшла на пенсію аж у 70 років.

Пізніше Надія обережно розмірковувала про "помилки" тих часів на сторінках журналу "Огонëк". Її непокоїла гонитва за цифрами, ігнорування людей і непоправна шкода селу. Надія підсумувала, що "чимало людей були вимушені йти проти власного сумління". Можливо, так Заглада шкодувала про власну участь у Голодоморі?

Інженерки людських душ

Жінки домінували в одній професії, від якої очікували безумовної участі у виконанні хлібозаготівель. Йдеться про вчительок. Освітяни входили до комісій і бригад за замовчуванням. Сільських вчительок під час Голодомору було приблизно 20 тисяч. Вони брали участь в обшуках, організовували школярів для цькування жертв, сповіщали відповідні органи влади. А від 19 січня 1933 року інформаторки отримували 15 % від знайденого. Це також стимулювало до участі.

Кількість комуністок серед учительок під час колективізації не була високою. Тобто ідейних учасниць вірогідно було мало. Останні дослідження свідчать, що справжніх фанатичок серед виконавиць масового насильства не так вже і багато – 5 %.

Lankovi of Comintern Kolhosp in Starosillia Cherkassy Oblast.jpg

Ланкові в колгоспі

Досвід вчительок був різним. Молоді жінки часто потерпали від сексуальних домагань, зокрема від сільського керівництва. Деяких нудило після перших обшуків або розкуркулення. Інші жінки викривали спроби активістів врятувати односельців. Залежність від пайка й від місцевих посадовців мотивувала до участі у проведенні Голодомору. 

Автор роману "І будуть люди" Анатолій Дімаров писав про участь своєї матері-вчительки в колективізації. Вона сама ледве уникнула розкуркулення. Дімаров згадував про те, як матір плакала після того, як її бригада розкуркулила родину. Голова однієї сім’ї з відчаю повісився. Дочка цього чоловіка була товаришкою Дімарова. 

Уповноважені

Про досвід відряджених на село жінок ми знаємо з численних звітів, мемуарів і твору Василія Гроссмана "Все тече". Його героїня написана з реальної учасниці подій на сході України Пелагеї Семенової. Як і чоловіки, партійки, робітниці та службовки, студентки й кореспондентки їхали на село створювати колгоспи чи долучалися до хлібозаготівель.

У повісті Гроссмана уповноважена жалкувала про власні дії. Свою смертельну хворобу жінка сприймає як покарання. Втім, на відміну від літературного персонажа, Семенова прожила довге життя у центрі Москви. Її подальша співпраця з органами безпеки свідчить про ймовірну відсутність докорів сумління.

Bryhada na selo Kharkiv 1931.jpg

Члени буксирної бригади, яка займалась вилученням продовольства у селян, м. Харків, 1931 рік

Також жінки були в надісланих із міста буксирних бригадах. Здебільшого це були робітниці. У складі бригад їх було небагато – орієнтовно 6 %. Відсутність будь-яких особистих зв’язків із жертвами й культурна віддаленість містянок допомагала їм вилучати останнє більш результативно. 

За невиконання наказів жінки отримували м’якше покарання, ніж чоловіки. На показовому суді над районними партійцями в Оріхові було виправдано єдину жінку на лаві підсудних. Колеги-чоловіки Марії Базілевич-Скипян отримали різні терміни за зрив хлібозаготівель, голова районного комітету отримав смертний вирок. Однак ніхто з них так і не потрапив до в’язниці й за кілька років вони вже працювали на інших посадах.

Садистки та німфоманки 

У художній уяві пострадянських українських митців вони надзвичайно жорстокі або несамовито хтиві. За свою поведінку вони розплачуються здоров’ям або життям. У "Розколотому небі" Світлани Талан активістка Анна бере участь в оргіях і груповому зґвалтуванні неповнолітніх. При обшуках вона випорожнюється на їжу, якої не може забрати. Наприкінці роману Анна помирає від голоду. У п’єсі "Зерносховище" Наталки Ворожбит розбещена активістка Маша помирає при народженні дитини. 

У повісті Леоніда Кононовича "Тема для медитації" усі чотири активістки – маргінальні жінки. Вони отримують майже сексуальне задоволення від обшуків і катувань. Кононович пояснює їхню участь психічними хворобами, сексуальною незадоволеністю і долученням жінок до "неприродних" для них справ. Адже, на думку автора, молода жінка має прагнути чоловічого кохання і народжувати дітей. 

Радянські письменники зазначали, що комсомолки потерпали від звинувачень у розпусті. Натомість у повісті Григорія Епіка "Перша весна" докладно описано як саме куркульки публічно ґвалтували активістів. Архівні джерела підтверджують розпусту й сексуальні злочини посадовців, але насильство з боку жінок не було поширеним. Біографічні відомості понад 200 учасниць не дають підґрунтя для припущень про гіперсексуальність або поширеність психічних хвороб.

Olesia Kulyk Diafilm 1.jpg

Діафільм "Олеся Кулик"

Замість епілогу

Після Голодомору Олеся Кулик поїхала з села. Вона здобула вищу освіту, вийшла заміж, народила дітей, багато працювала. До Попівки приїхала лише раз у 1980-х. Разом із колишніми активістами згадувала минуле і плакала. У її селі від голоду померло понад дві тисячі людей. 

Виокремити спільну мотивацію чи загальний тип виконавиць неможливо. Жінки брали участь у проведенні Голодомору з тих самих причин, що й чоловіки – вигода, переконання, схильність до садизму, страх і конформізм. Подекуди жінки виконували гендерно обумовлені ролі. Випитували в дітей, де закопані припаси, знали специфічні для матерів схованки. Після Голодомору більшість із них повернулася до звичайного життя сільської жінки – роботи та догляду за родиною. 

Художня уява рясніє образами хвойд, садисток і фанатичок. Таке тавро і справді зробило деяких із них аутсайдерками. Виокремлення участі жінок у спогадах свідків можна пояснити когнітивним дисонансом у свідків – дії виконавиць не відповідали тогочасним гендерним очікуванням. Один зі свідків влучно це формулює: "Найстрашніше, що серед них були жінки, які забирали в дітей послєдній кусок хліба".

Останньої суботи листопада в пам’ять жертв Голодомору запалюють свічки. Досі науковці докладають зусилля, щоб з’ясувати імена всіх загиблих. Натомість встановлення імен місцевих виконавців позбавить злочин анонімності. Розуміння ролі місцевих виконавців не заперечує головної ролі вищого радянського керівництва загалом і Сталіна зокрема. Однак від конкретного вибору тієї чи іншої активістки (викрити чи не помітити прихованого) інколи залежало життя всієї родини.

Більше історичних фактів про сумні події 1932-1933 років читайте у номері журналу "Локальна історія", присвяченому темі Голодомору.

Схожі матеріали

600.jpg

Чому Захід не виступив на захист українців, знаючи про голод 33-го?

600+.jpg

Як говорити про трагедію Голодомору, щоб бути почутими : кейс онлайн-ресторану пам’яті “Непораховані з 1932-го”

600+1.jpg

Кількісні докази геноциду українців

6001.jpg

Москва вдалась до Голодомору, усвідомивши, що інші стратегії знищення українців не діють

Camera 2-1200х600-05.jpg

Українські підлітки зняли короткометражки про своїх бабусь та дідусів. Показуємо сім найцікавіших

800x500-Kylchuckuj.jpg

Чому відбувся Голодомор | Станіслав Кульчицький

86_main.jpeg

Світовий конгрес українців створює глобальну Мережу нащадків жертв Голодомору

pamjatnik-petrovs-komu.jpg

В Україні знесли останній пам’ятник співорганізатору Голодомору Петровському

errio_banner_pt1.jpg

Отвертий лист Ольгерда Бочковського до пана Едуарда Ерріо