Муза Олекси Новаківського

«Наче в тих картинах змальоване його власне життя, наче у вислові обличчя його жінки відбивається етап його власного пережиття, зафіксований у кольористичній парафразі. З огляду на це найзамітнішою є картина "Моя муза" 1910 року», — так охарактеризував образ дружини, зображений на полотнах Олекси Новаківського мистецтвознавець Володимир Сас-Залозецький.

Доля портрета із символічною назвою "Моя муза" 1910 року Новаківського сьогодні достеменно невідома. Вона зникла після виставки "Образотворчого мистецтва Західних областей України і народної творчості гуцулів", яку у 1940 році до річниці приєднання західноукраїнських земель до СРСР організували в Державному музеї нового західного мистецтва у Москві. Тоді окрім 335 творів народного мистецтва із фондів і депозиту Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицькоготоді - Львівська державна картинна галерея було передано 35 живописних творів, які попри зобов’язання організаторів не повернулися з виставки. Серед них, зокрема, були 20 малярських полотен Олекси Новаківського. На експозиції у Москві було представлено декілька малярських портретів Анни-Марії: "Моя муза", "Зачитана", "Портрет дружини", "На забаву" та "Автопортрет з дружиною".

"Подиву гідна ніжність і інтеліґенція"

Історія кохання Олекси Новаківського і його музи Анни-Марії Пальмовської оповита багатьма легендами. Історія експресивного художника-українця із Вінничини та ніжної красуні-польки, яка була молодша від коханого на 16 років, розпочалася у рідному селі Анни-Марії. Вона народилася 1 червня 1888 року в селі Могила біля Кракова у родині Станіслава та Розалії Пальмовських. 3 червня дівча охрестили ім’ям Маріанна-Розалія. У мистецтвознавчих працях вона відома як Анна-Марія Пальмовська, а сам художник часто називав кохану Нусенька.

Року 1898-го Олекса, студент Краківської академії мистецтв, приїхав у село Могилазараз район Кракова – Нова Гута до товариша на етюди і вперше побачив Анну Марію. "Приємне було для мене це нове знакомство з дівчинкою девяти літ, але над літа, подиву гідна ніжність і інтеліґенція — дуже цікавила мене", — згадував Олекса Новаківський.

У листі-спогаді, який художник написав 9 серпня 1924 року коханій дружині під час відпочинку у селі Шляхтинці, Новаківський із ніжністю згадує про першу зустріч із нею. Лист розкриває глибокі почуття митця, які ще більше розгорілися з плином часу: "Не блимає, але світить ніжно власного світла огонь не згоримий, як не вичерпне життя, життя Світів у мирі Вселенної".

Року 1904-го Новаківський винайняв кімнату у вдови Розалії Пальмовської, яка мешкала з донькою Анною-Марією, а після смерті господині заопікувався осиротілою дівчиною. Поступово їхнє спілкування переросло у дружбу, а згодом у ніжне кохання.

У селі Могилі, де художник прожив десять складних і надзвичайно насичених років, Анна-Марія стала моделлю для багатьох психологічних портретів. Наприклад, композиція "Перед сповіддю" 1910 року зацікавлює глядача не лише змістом та іконографією, а й психологічним підґрунтям. Новаківський зображає юну дівчину в інтер’єрі храму. Постать Анни-Марії та її обличчя яскраво виражають очікування, напругу і глибинні душевні переживання.

Анна-Марія була для художника не просто натурницею, а особливою моделлю та музою. Вона позувала і для таких символіко-алегоричних полотен як "Втрачені надії. Визволення" (1903-1908), "Коляда" (1907-1910), та серії "Пробудження". Канву цих семантично складних композицій художник свідомо наповнив метафорами, алегоріями та натяками, які змушують глядача рефлексувати і робити власні висновки.

Нерідко Олекса Новаківський створював символічні парні портрети, на яких митець зображає себе разом із коханою Анною-Марією. Алегоричні твори "Втрачені надії. Визволення" (1903-1908), "Автопортрет з дружиною з келихом вина" (1906), "Автопортрет з музою" (початок 1900-х) із приватних колекцій та "Автопортрет з дружиною. Забутий чоловік" (1917) зі збірки Національного художнього музею України у Києві не є суто "фотографічним" відтворення портретованих на полотні. За допомогою різноманітних художніх засобів митець не лише відображає глибину і нюанси душевного стану пари, а виражає свій внутрішній світ та власне ставлення до навколишнього середовища. Кожна символічна деталь, колористика, манера зображення постатей і виразу обличчя митця та його коханої на цих композиціях часто мають свій прихований підтекст.

"Його Бог стає її Богом"

У грудні 1913 року Олекса Новаківський на запрошення митрополита Андрея Шептицького переїхав до Львова і оселився в колишній віллі Яна Стики. В перший місяць війни, 10 серпня 1914 року, Олекса й Анна-Марія побралися в архикатедральному соборі Святого Юра у Львові. Вінчав митця і його музу сам митрополит Андрей Шептицький, а свідками були ченці-василіяни: брат Йосиф Іван Ґродський та отець Павло Демчук. У подружжя Новаківських народилося двоє синів — Ярослав і Ждан-Олекса.

"Його Бог стає зразу її Богом, його віра стає її вірою, його стремління — її пристрастями, його Батьківщина — її Батьківщиною", — писав близький друг та біограф Олекси Новаківського Іван Голубовський.

Про те, що Анна-Марія була для митця не лише коханою, матір’ю дітей, натурницею, але й активно допомагала йому в різноманітних справах, свідчить їхня численна кореспонденція із "Архіву Олекси Новаківського"фонд НМЛ ім. Андрея Шептицького. Листи до дружини художник розпочинає лагідними пестливими звертаннями: "Дорогенька і Найлюбійша моя Нусю!", "Дорогенька і дуже Люба моя Нусенько!", "Любко Моя сизокрила". До речі, в одному із листів Олекса застерігає кохану, аби вона їх не давала нікому читати. Варто зазначити, що спочатку Анна-Марія писала до Олекси рідною польською мовою. Згодом, очевидно під впливом українського культурно-громадського середовища Львова і самоідентифікації митця, — українською.

"Я не знала більш гармонійного подружжя…Вмів злучити в собі батьківську любов і найніжніші почування коханого чоловіка. Вмів зійти до уровеня духа своєї вихованки-дружини і двигав її на крилах мистецтва у свої світи. Вона вірила в нього безмежно, був для неї всім і була дуже щаслива… Була йому натхненням, музою, розрадою … Чим була для нього, це висказав у своїх образах…", — зауважувала культурно-освітня діячка Ольга Дучимінська.

Їхнє сімейне життя тісно перепліталося із творчою та педагогічною діяльністю у Мистецькій школі Олекси Новаківського. Інтер’єр львівського помешкання родини був оформлений в народному стилі і наповнений керамічними виробами, дерев’яними меблями, килимами, книгами та картинами художника. Вродлива, делікатна та з лагідним характером Анна-Марія була вірною супутницею художника. Він продовжує фіксувати її образ на рисунках та живописних полотнах.

Передчасна смерть Анни-Марії у квітні 1925 року стала для Олекси та їхніх дітей важким ударом долі: "Була у мене вночі… дружина… Я до неї кричу: не хочу вмирати. А вона на це: це ж не смерть. Немає смерти! Ніщо не вмирає… Впевнила мене, що це тільки переміна. Що тільки зміна форми існування… Тільки перехід…".

<p>Олекса Новаківський. Начерк до портрета дружини "Моя ти одинока сонячна любове&hellip;"&nbsp;</p>

Новаківський продовжував малював картини, ескізи і начерки з образом коханої і після її відходу у засвіти. Наприкінці 1920-х років митець створив другий варіант експресивного твору "У задумі" із зображенням Анни-Марії. Композицію можна умовно поділити на дві частини. Ліворуч від глядача — елегійний образ дружини мальований ескізними хвилястими лініями ясних і приглушених тонів блакитної барви. Кохана зображена на тлі яскравого квітучого куща. Ірреалістична рослина модельована експресивними мазками червоної і заленої барви із вкрапленням жовтого і чорного кольору та символізує світ, який покинула Анна-Марія. 

Праворуч від глядача митець імпульсивними мазками блакитної барви зобразив лебедів, сходи, фантастичні і міфологічні постаті, які контрастують із геометрично-чітко прорисованою будівлею. У цьому символіко-експресивному творі художник гармонійно поєднав барви теплої і холодної кольорової гами та неспокійні, ескізні мазки і плями із чіткими лініями. Новаківський наповнив композицію численними символами, які відкривають завісу трактування цього складного полісемантичного портрета-спогаду.

28 листопада 1930 року Олекса Новаківський намалював один із рисункових начерків до портрета коханої і написав: "Моя ти одинока сонячна любове…".