Драма розкошів і швидкоплинності Катерини Білокур

23737641_523551571332912_4515072495388662519_o.jpg
Катерина Білокур, натюрморт "Кавун, морква, квіти", 1951, Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Київ
Go to next

14:26, 8 червня 2021

Go to next

Півонії були одними з найулюбленіших квітів Катерини Білокур – писала їх упродовж усього життя як у жанрових композиціях (наприклад, у "Портреті племінниць" 1937–1939 років дівчатка поливають саме півонієвий кущ), так і в численних букетах, вплітаючи у пишні вінки чи гірлянди. У 1959 році картину "Півонії" мисткиня подарувала Павлові Тичині, але впродовж бесіди з ним засумнівалася у її якості й забрала, щоб домалювати.

500.jpg

Діана Клочко

мистецтвознавиця, лекторка

У цьому сенсі художниця-самоука з Богданівки, яка придумувала сотні способів зображати одну й ту саму квітку без падаючої від неї тіні, таємничо подібна до давніх китайських художників. Ще від часів Середньовіччя півонія у Китаї була національним символом, і тому малювати тінь біля уособлення магічного захисту від злих сил вважали блюзнірством.

Є і відмінності. Білокур у кількох картинах 1950-х років ніби занурювала стебла, листя і квіти повністю розквітлих півоній у густу пітьму. Не темно-синій туман, а саме в ту барокову темінь, яку могла побачити на полотнах "малих голландців", коли 1940-го була в московському Пушкінському музеї.

Вони її вразили так, що на деякий час Катерина впала в депресію, відмовляючись малювати, мовляв, не здатна створити подібної краси. Від 1944-го вона погоджувалася і на виставки, і на закупівлю її нових творів музеями. Та вводити зображення півоній у натюрморт наважилася пізніше, коли ці квіти стали подібними до акторів у п’єсі, яку раз по раз розгортає на полотні перед глядачами.

Ймовірно, що після Другої світової розглядала в Полтавському художньому музеї (галерея мистецтв імені Миколи Ярошенка) і натюрморт Клари Петерсвидатна майстриня натюрморту, ймовірно, аматорка, жила в Амстердамі й Гаазі в середині ХVII століття. У Полтавському художньому музеї зберігається її невелике полотно "Сніданок", походить із колекції Кочубеїв, де й зауважила, як можна будувати та розкривати ансамблевість предметів. У полотні "Сніданок" 1950 року, де зображені темно-червоні півонії у скляній банці, Білокур створила таке поєднання їжі і краси, тісно розклавши на дерев’яному столі предмети в кілька рядів, подібно до того, як це робила давня майстриня.

Фламандські натюрмортисти початку ХVII століття залюбки сполучали квіткове буйство з щедрими гронами фруктів, ягід й овочів. Білокур додавала у флористичне царство ще й коренеплоди: цукрові й червоні буряки, редиску, картоплю, моркву. Так вона поєднувала квіти (наземну частину, для візуального замилування) і плоди (підземну, заховану до часу споживання), створюючи враження часового тривання. Півонії квітнуть на початку червня, кавун достигає у серпні, моркву, буряки та картоплю забирають з поля у вересні, горобина скидає листя при достиглих кетягах у жовтні – лише в уяві й пам’яті художниці зберігаються найменші подробиці кольорів, форм і фактур.

Глядач бачить темно-блакитну драпіровку із розвихреними від вітру кінцями, на якій діагонально викладені коренеплоди, але не зауважує жодного посуду, в якому могли би утримуватись вертикально чотири півонії й кілька гілок з дрібненькими кетягами достиглої горобини. Щоб це не відчувалось як ґандж, художниця між коренеплодами та квітами також діагонально вміщає своєрідну завісу з пишного, із здоровим тургором, але зелено-синюватого, ніби саме їх огортає місячне сяйво, листя півоній.

image.png

Катерина Білокур

Фото: rivnecbs.com.ua

Цей натюрморт – не реальність, а гіперреалістичний сон. Щось на кшталт живописного міркування про vanitas vanitatum Ванітас – жанр алегоричного натюрморту в мистецтві Нідерландів та Фландрії ХVII століття, призначений, щоб нагадувати про швидкоплинність життя, неминучість смерти. Назва походить з вірша (Біблія, Еклезіаст 1:2) Vanitas vanitatum et omnia vanitas, тобто "Наймарніша марнота, марнота усе!".

Рожеві, ледь прив’ялі, як старий атлас, пелюстки квіток майже такого ж розміру, як велика скибка, акуратно вирізана у кавуні. М’якуш і зернятка ягоди розкриваються погляду глядача як відображення, відлуння півонієвої середини: зрілість і переповненість, тілесний максимум, після якого настає тлін і вмирання. Можливо, саме тому квіти повертають голівки від глядача, пелюстки так вибагливо закручуються, бо вже почались процеси старіння, – вони в’януть, в’януть, поки глядач милується напруженою красою прожилок. В’януть так, як стікає соком кавун Кавун із відрізаними скибками – традиційний мотив українського аматорського натюрморту ще від кінця ХІХ століття. Білокур також його малювала у 1920-х роках, однак там він був радше десертом на застіллі, ніж натяком на жіноче лоно, із білими, недостиглими зернятами.

Що на початку літа, що наприкінці його є мить memento mori, про яку, ймовірно, й думала художниця наступного року по своєму п’ятдесятиліттю, що його ще називають "полуднем віку". Недарма тут використано дві перспективи: на півонії глядач дивиться знизу вгору – як на те, що відходить, а на кавун – згори донизу – як на те, що має настати.

Друга пара – горобинові ягоди та морква – не є динамічним протиставленням. Уособлення теплої, погідної осени, без напруги холодних відтінків (рожеві в Білокур також подані через місячне освітлення), як м’які жарини вогню з печі. До чималого розміру (порівняно з тим же кавуном) трьох добре вимитих морквин притулені скромні буряк і картоплина: напів прикриті листям, вони виконують ролі радше колористичного балансу. Їх не одразу й помічаєш, бо це умовність, доповнення відтінками пурпуру (згущення рожевих) і попелястих (вигорання синіх). Навіть у назві картини їх не згадано, хоча й півонії названі просто "квітами".

Білокур уважна до найдрібнішого: поміж розкішного півонієвого листя вона малює ледь помітну квіточку бурякового кольору, буквально півтори округлі пелюсточки. Ця акторка – тепла цяточка за кулісами великого напруження і схвильованости. У пандан підпису, де після прізвища Білокур також ставиться крапка.

Драма швидкоплинного – на тлі брунатної землі розкладена вона на хустці кольору мафорію Діви Марії.

Схожі матеріали

d0bfd0b0d181d185d0b0d0bbd18cd0bdd0b0-d0b7d0b0d183d182d180d0b5d0bdd18f-d0b2-d0bcd0b0d0bbd0bed180d0bed181_d197-d0bcd0b8d0bad0bed0bbd0b0.jpg

Микола Пимоненко "Ранок Христового Воскресіння"

1200+.jpg

Найдавніша західноукраїнська ікона

600.jpg

Ян Матейко "Вернигора"

600 весілля.jpg

Іван Соколов "Весілля на Україні"

600.jpg

Гравюра Фламмаріона. Як середньовічна наука бачила всесвіт

600.jpg

Гравюра Івана Мігури "Гетьман Мазепа серед своїх добрих справ"

600.jpg

Народна картина – це risorgimento 1920-х років

Unia_Lubelska.jpg

Ян Матейко "Люблінська унія"

Bez nazwy-4.jpg

Ілля Рєпін "Запорожці пишуть листа турецькому султанові"