Самітна сосна самотнього Труша

“Не завжди художник знаходить готовий краєвид у природі”

Перше вдале полотно із сосною Іван Труш написав у передмісті Києва на дачі Драгоманових на Сирці. Там митець гостював влітку 1900 року.”Тут намалював я першу свою вдалу картину «Самітну сосну» – серед широкого поля, вкритого пухом відцвілих будяків”, – згадував Труш, знаний зі своєї надзвичайної вимогливості і прискіпливості.

Трушівські сосни мали широку географію – серед них є і дерева з Наддніпрянщини, і з Криму, звичайно, із Галичини, а також з-за кордону.

Під час подорожей Кримом Труш змальовував сосни на скелях. Ці дерева стали для митця взірцем життєвої сили, стійкості та незламності. Одинокі сосни, що зростають на кам’яному ґрунті, згинаються від постійних вітрів, попри всі життєві труднощі та перепони звучать насиченим зеленим акордом на полотнах художника.

У мандрівках до Італії Труш відтворював живописні краєвиди із тамтешніми соснами – пініями. Італійські пейзажі оповиті весняною зеленню та квітами. У них панує гармонія і спокій вакацій.

Найбільше ж краєвидів із соснами Іван Труш фіксував у Галичині – на околицях Львова, біля Винників, у Брюховичах, на рідній Бродівщині. 

“Не все знаходить артист готовий краєвид у природі, не все такий кусок землі, що з него тілько дещо треба усунути або підчеркнути – часто буває так, що на образ-краєвид треба складати більше мотивів, зібраних на ріжних місцях. Артист збирає тоді потрібні студії з природи і компонує з них одну органічну цілість дома в робітні. Такою дорогою йде[ть]ся звичайно тоді, коли артист хоче дібрати матеріял до якоїсь ідеї, обдуманої з гори. Краєвид, сотворений дорогою композиції, має звичайно більше змісту, як припадком найдений, тому й більше промовляє до видців”, – писав Труш у статті “Фотографія і штука малярства”.

Для Івана Труша сосна стає моделлю, яку він наділяє людськими емоціями та характерами. Цікавлять його не дерева із ідеально пропорційною кроною, а сосни, що пережили випробування, несуть на собі сліди бурі, відпечатки грому й блискавки. Як свідчать авторські фотографії з архіву Труша, при підборі належного силуету він перебирав різні ракурси. Обравши дерево, художник обходив його довкола і кожних кілька кроків фіксував краєвид – або колоритним етюдом олійними фарбами на картоні, або чорно-білою світлиною з допомогою фотоапарата.

Труш малював сосни при різному освітленні, у різний час дня, у різну пору року. "От маєте і місце, де я малюю, і то під вечір та при заході сонця, а цей маленький образок зараз пополудню, бо, бачите, кожна пора дня має свій індивідуальний колорит; навіть дві години роблять в тоні велику ріжницю", – пояснював художник.

Іванові Трушеві було важливо, щоб живописні роботи передавали емоції, настрій.

"Однак, основну ціху образу становить не предмет, на образі змальований, а власне спосіб обробки того предмета, т. є. той настрій, який предмет через свою обробку викликує у його обсерватора", – писав Труш у статті "З малярської робітні".

"Ніколи досі не був, з неба, так задоволений, як сьогодні"

Року 1925 Іван Труш отримав замовлення від директора Національного музею у Львові Іларіона Свєнціцького на виконання великого триптиха "Сосна". До того часу в мистецькому доробку Труша сформувався цілий цикл картин, об’єднаних загальним мотивом самотньої хвої. Свєнціцький характеризував його як "найкращу повість артиста про рідну природу і власне життя". 

Труш отримав авансом 400 американських доларів і узгодив термін виконання роботи. Замовлення профінансував митрополит Андрей Шептицький – засновник Національного музею.

Художник постійно переносив термін завершення роботи – із весни на осінь, а відтак на літо чи на зиму наступного року. Свєнціцький неодноразово зустрічався з Трушем, нагадуючи йому про заборговану картину. 

У записах Свєнціцького в "Дневнику Музею" за 1931 рік зазначено, що Іван Труш чимало працював над ескізами – намалював близько 60 шкіців пнів, кільканадцять сосен. Утім до написання самого полотна на той час іще не приступав. Лише у травні 1933-го Труш повідомив керівника музею про початок малювання і попросив кошти на підрамник, полотно й раму. 

Свєнціцький кілька разів навідувався в майстерню і оглядав картину з сосною на осінньому тлі, що вже перебувала "на викінченні". "Триптих розвивається гарно: хмари уже вимодельовані, рисунок в дрібницях поправлений, а два студія для світлотіні і кольору будуть протягом завтрашнього дня і неділі прегарно підкінчені", – писав директор у листопаді 1936-го.

Втім Труш не поспішав віддавати полотно. У відповідь на повторні нагадування Свєнціцького художник надсилав листи із поясненнями. "Я помітив, що Вам дуже на тім залежить, щоби триптих випав якнайгарніше. Запевняю Вас, що роблю усе, що в моїх силах, щоби наші спільні бажання були сповнені… Картині бракує ще відповідного супокою. Завтра працюю цілий день над моделяцією хмар, а опісля відвертаю триптих на три дні до стіни", – писав Труш у повідомленні 1 січня 1937 року. "Працюю над картиною безупинно. Саме урегульовання формації хмар тривало аж 4 дні", – виправдовувався Труш через два тижні, 13 січня.

Минав час – але робота до музею не надходила й кінцеві дати щоразу переносилися. Директор музею просив надати замовлений твір – а художник щоразу обіцяв завершити у найшвидшому часі, і вкотре зривав домовленість. Робота над триптихом тривала шістнадцять років!

"Перед вчера, вчера і нині працював я знов над небом, змінивши уклад хмар значно. Ніколи доси не був з неба так задоволений, як сегодня", – писав Труш у листі Свєнціцькому у січні 1937 року.

<p>Сосна. 1920-ті роки</p>

"Цілий минувший тиждень я малював пильно, на жаль, з малим результатом. Більше студіюм до триптиха перемалював я аж три рази з дуже малим результатом; менше студіюм випало удачно, за мале оно, одначе, щоби на підставі його можна забратися до триптиха", – зазначав художник у березні.

"В останні тижні не міг працювати над викінченням триптиха з огляду на хмарні дні", – йшлося в листі у грудні 1937-го.

В останні роки життя Іван Труш занепав духом. Живописні твори, написані колись на продаж, він вважав "паскудством і слідом власного морального занепаду". Тому покладав велику надію, що замовлене до музею полотно поверне йому честь та ім’я. Художник прагнув досконало виконати поставлені перед собою завдання – і, мабуть, йому бракувало рішучості, щоб розпрощатися з твором.

Зрештою, триптих із соснами потрапив до музейної збірки аж після смерті Івана Труша. Не завершеним. У Головній книзі вступу за 1941 рік Іларіон Свєнціцький записав: "Ол[ійне] пол[отно] Івана Труша – триптихово заложений образ – сосна в середині; з права коріння пня, зліва кущ карловатої сосни – у ясних тонах червоного золота піску, нижній приземний план не викінчений, небо – сіраві кучеряві хмари з синіми просвітами. Образ не закінчений. 200*112 см".

Працюючи над триптихом такий тривалий час і прагнучи досягнути якнайкращого результату, Іван Труш змінив образну мову. Його живописна манера стала більш розкутою, мазки – впевненішими, а зображення – більш стилізованими та меншою мірою схожими на реальні краєвиди. Якщо на початку 1900-х Іван Труш ставив перед собою суто малярські завдання, прагнув передати світлоповітряне середовище й кольорові ефекти, то у триптисі вже переважав символіко-філософський зміст. У роботі, створеній для музею, відображено його переживання щодо самотності та відчуження в соціумі, острахи одинокої людини, розмірковування над буттям.

Ярослав Нановський – один із перших дослідників творчості Труша – так описав триптих у своїй монографії: "Розлога піщана рівнина під хмарним небом простирається аж ген до обрію. На передньому плані цього простору височіє самітна сосна, осяяна лагідним промінням сонця. Стара, але міцна, витримала вона в житті чимало негод і хуртовин, а тепер простирає вгору старече своє гілля колись пишної крони до пухких ясних хмар, до безкрайого неба. Віддалік неї сіріє одинокий змиршавілий сосновий пень – все, що залишилось від подруги молодості. А на другому боці вже зеленіє свіжий кущик молодої сосонки, що виривається з піскових обіймів на волю до сонця, що дає життя. В картині передано глибокі роздуми митця над життям у природі".

Трушевий триптих можна читати як розповідь про народження, життя і смерть. Дерево самотньої сосни стає головним героєм задуманої історії. Маленький кущ сосни – народження, а сюжет з пеньками символізує завершення життєвого шляху.

Триптих "Сосна" вперше експонували у червні 1941 року у залах тодішнього Художньо-промислового музею на посмертній ретроспективній виставці творів Івана Труша.