Курорт для богеми. Історія картини "Садиба Г. С. Тарновського в Качанівці"

<p>Григорій Тарновський (1788 &mdash; 1853)</p>

Одним із попередніх власників Качанівки був російський полководець Петро Рум’янцев-Задунайський: при ньому збудували кам'яний палац і заклали сад. З часом маєток перейшов від Рум’янцевих до Тарновських. Григорій Тарновський — камер-юнкер імператорського двору — був багатим землевласником і мав дев'ять тисяч кріпаків у Київській, Полтавській і Чернігівській губерніях.

Силами тих же кріпаків відомий меценат збудував новий палац, який оточував величезний парк площею 430 гектарів. У палаці була велика бібліотека, картинна галерея, пан організував навіть кріпацький симфонічний оркестр. Водночас Тарновський жорстоко поводився зі своїми підлеглими та мав гарем кріпачок. Про те, що відбувалося у маєтку письменник Тарас Шевченко описав у повісті "Музикант", відтворивши в образі Арновського моральний портрет Григорія Тарновського. 

Будучи почесним вільним членом Академії мистецтв, Григорій Тарновський часто запрошував у Качанівку митців з Петербурга. Він мав спеціальну книжку "Реєстр цінних автографів", де колекціонував підписи відомих гостей.

Улітку 1836 року до садиби вперше приїжджає 18-річний студент Петербурзької академії Василь Штернберґ. Український меценат матеріально опікувався долею студента: оплачував навчання та запрошував на вакації в Качанівку. Краса українського села, його життя і побут захопили молодого художника, і Штернберг створив низку краєвидів і жанрових полотен.

<p>Василь Штернберг. Автопортрет&nbsp;</p>

Серед них — "Садиба Г.С. Тарновського в Качанівці", яку нині зберігають в Національному художньому музеї в Києві. На пагорбі серед живописного парку ми бачимо білосніжний маєток, дорога від якого веде до човнової пристані. Саме звідси гості Тарновського  починали свій маршрут по озеру з відпочинком на островах. У Качанівці нудьгувати не доводилося: у програму розваг входили прогулянки, ілюмінації, музика і танці.

Навесні 1843 року Штернберг приїздить у Качанівку зі своїм близьким другом Тарасом Шевченком — вони мешкали разом на одній квартирі у Петербурзі на дев’ятій лінії Васильєвського острова. Хоч із власником садиби  Шевченко був знайомий ще з 1830-х, коли Григорій Тарновський служив камер-юнкером. Відтоді вони листувалися. Саме у листі за 25 січня 1843-го Шевченко повідомив про створення картини "Катерина" і пером намалював її ескіз: "Намалював я се літо дві картини і сховав, думав, що ви приїдете, бо картини, бачте, наші, то я їх кацапам і не показував. Але Скобелев таки пронишпорив і одну вимантачив, а друга ще в мене, а щоб і ця не помандрувала за яким-небудь москалем (бо це, бачте, моя "Катерина"), то я думаю послать її до вас, а що вона буде коштувать, то це вже ваше діло, хоч кусок сала, то й це добре на чужині".

Картину він привіз під час свого першого візиту до Качанівки навесні 1843 року і подарував власнику.

У Качанівці Шевченко закохався у племінницю господаря Надію Тарновську. Кілька разів сватався, проте безуспішно — Надія доводилася Шевченку кумою, і вважала їхній можливий шлюб за гріх. До слова, сам Штернберґ був закоханий у рідну сестру Надії — Емілію.

Щоправда, симпатій до власника маєтку Тарас Григорович не мав: "Я рідко там буваю і це, власне, для Штернберґа: не подобається мені цей заступницький тон і підлі лестощі його неотесаних гостей, яких він годує своїми розкішними обідами й напуває малоросійською слив’янкою. Я довго не міг зрозуміти, як це Штернберг терпить подібні картини".

Але повернімося до Штернберґа. Вакації, проведені в Качанівці, були найпліднішими в його творчості. За картини качанівського циклу він отримав золоті медалі 1-го і 2-го ступенів. І як стипендіат виїхав на стажування до Італії. Звідти художник уже не повернувся: 1845 року 27-річний Василь Штернберґ помер у Римі від туберкульозу, і там похований.

Василя Штернберґа називають зачинателем традиції українського романтичного пейзажу, яку згодом продовжили у своїй творчості українські художники Сергій Васильківський та Архип Куїнджі.