Гравюра Фламмаріона. Як середньовічна наука бачила всесвіт

Що бачимо на гравюрі?

На ілюстрації зображено чоловіка-паломника (можливо, ченця) на краю землі, де вона стикається з небом. Паломник одягнений у довгу робу прочанина з посохом у лівій руці. Він, стоячи навколішки, висунув голову з плечима та праву руку за межі небосхилу з зірками, сонцем та місяцем. Торкаючись землі, чоловік розглядає ансамбль хмар та вогнів на небі. Також за межами небосхилу в лівому верхньому куті гравюри видно щось на кшталт “колеса в колесі” – “Божої колісниці” з пророцтв Єзекиїла.

Центральне місце ілюстрації посідає зображення дерева, яке може символізувати дерево життя – поширений мотив багатьох міфологій та релігій, в тому числі і в біблійній книзі Буття, який у них слугує уособленням єдності світобудови та впорядкованого світу (космосу), протилежного хаосу. 

У версії з книги Фламмаріона на гравюрі жодних написів немає – є лише підпис до самої ритинигравюри французькою мовою: “Un missionnaire du Moyen Âge raconte qu'il avait trouvé le point où le ciel et la Terre se touchent ...” (“Середньовічний місіонер показує, що він знайшов місце, де земля зустрічається з небом...”). У кольоризованій версії гравюри авторства Гюґо Хайкенвельдера, що з’явилася у 1998 році, по центрі її нижньої рамки розташований латинський напис “Urbi et Orbi” (“Місту та світу”). Вислів, яким в часи Римської імперії починали важливі оголошення в Сенаті, сьогодні став найменуванням святкових благословень та послань Папи Римського вірянам, в тому числі і для паломників.

Твір від аноніма

“Гравюра Фламмаріона” є умовною назвою. Вона пов’язана з тим, що найбільш рання відома на сьогодні версія ритини невідомого автора опублікована на сторінках книги французького астронома, письменника та популяризатора науки Каміля Фламмаріона “Атмосфера: популярна метеорологія” 1888 року.

Спочатку у науковому обігу гравюра поширювалася окремими копіями. У 1957 році астроном Ернст Ціммер припустив, що її автор міг походити із кіл німецьких художників середини XVI cтоліття.

Коли згодом астрофізик та історик з Кембриджу Артур Бір та керівник відділу рідкісних книг цюрихської бібліотеки Бруно Вебер виявили гравюру у праці Фламмаріона, вони також були переконані, що йдеться про твір доби німецького Відродження XV – XVI століть. Зокрема, Вебер стверджував, що ритина була схожою до “Космографії” Севастяна Мюнстера 1544 року, у якій також небесна сфера відділяла земний світ від позаземної реальності.

Однак подальші дослідження встановили, що насправді у творі еклектично поєднані художні стилі різних періодів (від XVI до XVIII століть), а саму гравюру виконали штихелем – стальним різцем, який винайшли щойно наприкінці XVIII століття.

Цей факт навів мистецтвознавців на думку, що автором ілюстрації міг бути й сам Фламмаріон, оскільки відомо, що він у 12-річному віці навчався у паризького майстра гравюри і після цього більшість ілюстрацій до своїх книг робив власноруч, або принаймні контролював процес їхнього створення. Однак факт авторства самого Фламмаріона досі остаточно не доведено, як і точного року створення ритини.