Водосвятна чаша Богдана Хмельницького

Водосвятні чаші, окрім своїх безпосередніх релігійних функцій, почасти були елементом побутової ювелірної прикраси. З цієї причини ще від часів Середньовіччя їх вважали й хорошим подарунком — як прояв шанування та поваги.

Нині немає точних даних, коли і за яких обставин артефакт, який відомий як водосвятна чаша Богдана Хмельницького потрапила до нього. Але, найімовірніше, це сталося після подій 1648-го — коли Хмельницький уже був гетьманом. Принаймні відомо, що чаша була створена в лейпцизькій майстерні на початку 1630-х років. Тому, можливо, якась з іноземних делегацій подарувала гетьману цей коштовний виріб.

Посудина вироблена зі срібла, оздобленого позолотою. По тулубі посудини викарбувані чотири квітки з листям, а на піддоні — орнаментовані листя та квіти. Водосвятна чаша розміром 10x29x20,1 сантиметрів важить 540 грамів.

Елементи горішньої частини посудини були дороблені пізніше: карбування герба Війська Запорозького (козака з мушкетом) з ініціалами гетьмана та початковими літерами його титулу: Б.Х.Г.Е.К.М.Л.О.В.З. — "Богдан Хмельницький Гетьман Його Королівської Милості Війська Запорозького".

Загадкова й подальша доля артефакту після смерти першого очільника Гетьманщини. Вперше в публічному дискурсі водосвятна чаша Хмельницького з’явилася лише наприкінці XIX століття — на київському антикварному ринку. Тамтешні торговці нібито продавали її за три тисячі рублів. Принаймні про це згадував відомий український історик Олександр Лазаревський, який там виявив артефакт (а ось чи купив, чи лише оглядав — залишається питанням). 

Дослідивши виріб, 1897-го вчений опублікував невелику статтю у журналі "Київська старовина". Щоправда, помилково визначив його не як водосвятну чашу, а як "серебряный сосудъ, формою и величиною почти такой же какъ те чашки, которыя подаютъ къ самовару для мытъя стаканов". 

Водночас висновок Лазаревського є важливим для приблизного датування зображення на артефакті герба та виявлення ініціалів Хмельницького. Історик припустив, що це копії таких самих герба та ініціалів із портрета гетьмана 1651 року, авторства Вільгельма Гондіуса. Тобто цілком ймовірно, що і чашу вдосконалили вже у 1650-х роках. А може, зробив це хтось зі послідовників нідерландського картографа та художника (а може, і він). 

Утім український дослідник припускав, що модифікації могли здійснити вже у XIX столітті — щоб привернути до чаші додаткову увагу шанувальників антикваріату та щоб збільшити її вартість.

Через декілька років артефакт виринув у Москві — серед колекцій Петра Щукіна. У її складі чашу й передали до Імператорського Російського Історичного музеютепер — Державний історичний музей відповідно до дарчого документа від 20 травня 1905 року. Там і перебула всі лихоліття кривавого XX століття з його війнами та революціями. І саме наукові працівники московського музею 1939 року визначили, що чаша таки належала Богданові Хмельницькому й герб із його ініціалами були створені ще за його життя.

Утім такий факт не спонукнув російської сторони (ані в радянський, ані в пострадянський періоди) задуматися про повернення пам’ятки, яка безпосередньо стосується української історії, на її Батьківщину. 

Деякою сатисфакцією була виставка "Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького", яку з березня по грудень 2002 рокуо експонували в музеях Києва, Чигирина, Львова та Дніпра. У масштабному міжнародному проєкті взяли участь шість музеїв чотирьох європейських країн: Польщі, Швеції, Росії та України. Українській публіці демонстрували, з-поміж іншого, і водосвятну чашу Хмельницького, яка після закінчення експозиції повернулася до Москви.

На початку 2010-х років з ініціативи заступника генерального директора Національного історико-культурного заповідника "Чигирин" Віктора Лазоренка для цього музею в Росії створили копію артефакту. Однак оригінал надалі перебуває за декілька метрів від Кремля — в 21-му залі головного корпусу Державного історичного музею на московській Красній площі.