Хто обдаровував українські церкви. 10 скарбів Гетьманщини

Подарунки від князів, гетьманів, старшин, впливових містян – їх можна побачити на виставці коштовних вкладів XVII–ХІХ століть у Скарбниці Національного музею історії УкраїниКолишня назва – Музей історичних коштовностей України. – Ред.. Слово "вклад" означає сам подарунок, а дарчі написи на експонатах містять інформацію про дарувальників. Саме з них науковці висновують про масштаби меценатства в часи існування козацької держави – Гетьманщини. 

“Меценат дарував коштовні речі і так увічнював своє ім’я. Священники благословляли їх на добрі справи, відмолювали гріхи, вносили добродіїв та їхніх родичів до “пом’яників”, надавали місця в церквах і біля них під поховання”, – пояснює кураторка виставки Оксана Терещук. 

Три десятки представлених на виставці пам’яток – це церковні та світські старожитності з коштовних металів, каміння і тканин роботи українських і західноєвропейських майстрів XVII–XIX cтоліть. 

Набір для Причастя із діамантами та рубінами

Тренд меценатства задавали українські гетьмани. Року 1686  Іван Самойлович пожертвував розкішний золотий набір для Причастя Успенській церкві Києво-Печерської лаври. До нього входять: дискос – таріль для богослужбового хліба, просфор, а також потир – чаша для Причастя. У кубок наливали червоне вино, на тарілі розрізали просфори, які використовували для таїнства Євхаристії.

Дискос та потир всіяні діамантами, сапфірами, смарагдами та рубінами. Орнаменти у вигляді квітів, плодів і херувимів відтворені в техніці емалі по рельєфу: на метал ювеліри кілька разів наносили кольорове скло, щоб, коли розплавиться, заповнило всі потрібні ділянки.

Вкладний напис свідчить, із якої нагоди гетьман склав ці дари: "Заради порятунку та на вічний спомин". Йдеться про померлих дітей Івана Самойловича – сина Семена, стародубського полковника, та доньку Параску, бояриню Шереметьєву. Обох поховали на території Лаври.

Євхаристійний набір, що подарував Іван Самойлович, виглядає трохи зім’ятим. Реставратори Національного музею історії України вирішили не виправляти цього, а зберегти як свідчення історії: під час евакуації коштовностей 1941 року потяг, що перевозив зокрема й ці предмети на схід, потрапив під обстріл німецької авіації. На жаль, врятувати вдалося тільки частину пам’яток.

Золотий оклад від Мазепи

Традиції Івана Самойловича перейняв його наступник – гетьман Іван Мазепа. Він вирізнявся особливою увагою до церковного життя. Власним коштом реставрував і зводив храми. Мати гетьмана – Марина Мокієвська – була ігуменею Вознесенського дівочого монастиря, розташованого навпроти входу до Києво-Печерської лаври.

Покровській церкві села Дігтярівка, що на Сіверщині, гетьман подарував золотий оклад до ікони Божої Матері. На жаль, саму ікону вважають втраченою. На думку деяких істориків, саме в цьому храмі 1708 року Іван Мазепа зустрівся з Карлом XII та ухвалив рішення перейти на бік шведів у боротьбі проти Московського царства.

Традиції гетьмана переймали його родичі. Двоюрідний брат Івана Мазепи – київський полковник Костянтин Мокієвський – теж залишив по собі слід. Року 1703 він подарував церкві Різдва Богородиці в дальніх печерах Лаври срібний із позолотою потир. Виготовив його майстер Крістіан Ментцель-молодший із Вроцлава. Також у зібранні музею – два парні срібні кубки, які теж подарував Мокієвський.

Коштовності від старців і містян

Подарунки дарували не лише гетьмани чи полковники, а й заможні містяни чи гості. Особливо обдаровували Києво-Печерську лавру з її церквами.

Коштовний оклад храмової ікони лаврської Успенської церкви – Успіння Пресвятої Богородиці – майже століття зберігали в музейних запасниках. Дарувальник цього шедевру невідомий, проте музейники називають ім’я майстра. Знаний київський золотар Іван Ярославський створив цю ризу 1876 року як прикрасу до ікони, яка містилася над царськими вратами Успенської церкви.

Срібне кадило 1541 року – вклад часів Великого князівства Литовського. Києво-Печерській лаврі його подарував Іван Остаф’євич, підскарбій земський.

Золотий потир роботи київського майстра Матвія Наруновича Успенській церкві Лаври 1741 року подарувала містянка Марія Квіткова.

Хрест благословенний із XVII століття до печери преподобного Антонія є вкладом старця Іларіона за підтримки архімандрита Києво-Печерської лаври Йоасафа Кроковського.

Срібні чарки з філігранню, виготовлені на початку XVIIІ століття у Києві, містять дарчий напис про донатора: "Ієромонах Іосаф Сенютович, старець печерський".

Оклад Євангелія від ієромонаха 

Срібний із позолотою оклад Євангелія 1749 року вражає деталями. Середники обох дощок мають овальні форми, оздоблені дубовими вінками з пишним рослинним обрамленням. Орнаментальні прикраси на спідній дошці – по шість зірок-розеток зі вставками з різнокольорового скла навколо середників.

Малюнок чільної дошки доповнює напис, що проєкт малював Василь Маркіянович зі Слуцька. А на срібній оправі того ж 1749 року – штамп тавра київського золотаря Федора Левицького. Також вона має вкладний напис: предмет виготовлено коштом ієромонаха Алімпія Галика, очільника лаврської іконописної майстерні. За кілька років до того він впав із риштування Троїцької церкви і травмував ноги. Відтоді лаврська братія молилася за його зцілення.

Федір Левицький блискуче втілив проєкт у металі. Однак у композиції середника верхньої дошки дозволив собі відступити від задуму Маркіяновича. Замість трьох ангелів майстер викарбував постать Богородиці, яка сидить із Немовлям на руках; поруч – Антонія та Феодосія, ігуменів Києво-Печерської лаври. А біля ніг Богородиці зобразив навколішки самого донатора – Алімпія Галика.

Всіяна коштовностями митра 

Найдорожчою пам’яткою на виставці є митра – головний убір священника високого сану. Предмет застрахований на величезну суму в доларах. У ньому вражають не тільки вартість та ювелірна майстерність, але й дивовижне поєднання культур. 

Розгляньмо кілька деталей. Угорі над центральним медальйоном розміщено дві прикраси. Одна з них – кладдахський перстень. У кельтських народів цей перстень – традиційний подарунок на знак кохання чи укладення шлюбу. Особливістю прикраси є символ у вигляді двох рук, які тримають серце. Невідомий дарувальник пожертвував цей перстень Успенському собору ще в XVII столітті.

Друга прикраса – сапфірова печатка з ініціалами. Подарувала її Параскева (у чернецтві – Піора) Глєбова, дружина київського генерал-губернатора Івана Глєбова. Записи в церковних книгах свідчать про її щедрі дари Успенському собору в XVIIІ столітті.

На золотій митрі згадані печатку та перстень розмістив київський золотар Григорій Чижевський у 1767–1772 роках. Головний убір він оздобив п’ятьма тисячами перлів та емалевими медальйонами. Цікаво, що медальйони також виготовлені в різний час. Перші чотири – наприкінці XVII століття, коли майстерню в монастирі тільки-но відкрили, а інші – в середині XVIIІ сторіччя. Засновників монастиря Антонія та Феодосія Печерських, Успенську церкву та Богородицю бачимо на центральному медальйоні. Вгорі його прикрашають згадані кельтський перстень і сапфірова печатка від Параскеви Глєбової.

Невідомо, хто саме подарував таку розкішну митру. На думку музейників, вклад такого рівня могли зробити хіба що патріархи чи імператори.