Перше видання "Кобзаря" Тараса Шевченка. Факти і міфи

Цензура

У Російській імперії жодне видання не могло бути опублікованим без цензури. На авантитулі "Кобзаря" 1840 року можна прочитати: "Печатать позволяется съ тѣмъ, чтобы по отпечатаныи представлено было въ Цензурный Комитетъ узаконенное число экземпляровъ. С.Петербургъ, 12 Февраля 1840 года". Дозвіл на  публікацію дав цензор Петро Корсаков. 

Явище цензури було нерозривним із процесом книговидання у Російській імперії. У Національному музеї Тараса Шевченка 2021 року за допомогою лентикулярного друку відтворили уривок поеми "Тарасова ніч" та показали, які рядки викреслив цензор у процесі підготовки видання 1860 року. Вдруге цензори поставилися до цього твору суворіше, оскільки Шевченко тільки повернувся із заслання і був під поліційним наглядом. Недозволені рядки відвідувач може побачити лише поглянувши під певним кутом.

У реєстрі Петербурзького цензурного комітету є запис про те, що дата квитка на випуск видання із друкарні 18 квітня 1840 року. Хоча перші примірники збірки виготовили не пізніше 13 квітня, саме в цей день Петро Мартос надіслав одну з книг у подарунок історику Миколі Маркевичу.

Бібліографічні описи видання, виконані до 1917 року, свідчать про те, що на обкладинці було надруковано "Издание П. М-са". Можливо, саме завдяки тому, що прізвище спонсора зашифрували криптонімом, Петра Мартоса не згадували під час розгляду "Кобзаря" Третім відділоморганом політичної поліції Російської імперії у 1847 році після арешту Шевченка у справі Кирило-Мефодіївського товариства.

Оформлення і зміст

Перший "Кобзар" Тараса Шевченка мав зручний середній формат, надрукований на якісному папері. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга "Кобзар із поводирем", сюжетно близький з поемою "Катерина".

Не всі примірники "Кобзаря" мали однаковий обсяг. Залежно від меншої чи більшої кількості купюрмісця у тексті, які вилучила цензура були видання на 115 сторінок1471 віршований рядок та 114 сторінок1429 рядків. Примірники з меншими цензурними втручаннями — справжня рідкість.

У 1961 році шевченкознавець Юрій Меженко у замітці "Невідоме видання "Кобзаря" 1840 р." повідомив про виявлення такої збірки в Науковій бібліотеці Ленінградського університетунині Санкт-Петербург. Текст поеми "Тарасова ніч" у ньому був автентичним — таким, як його створив автор, а у вірші "До Основ’яненка" бракувало лише п’яти з половиною рядків.

До першого "Кобзаря" увійшли вісім поезій: "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка" ("Нащо мені чорні брови"), "До Основ’яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч" та "Думи мої, думи, лихо мені з вами".

Мова

Тарас Шевченко писав українською, що підтверджують і відгуки російських критиків, які відзначили талант автора, та не мали таких теплих слів щодо мови видання. Однак для передачі тексту на письмі та у друкованих виданнях у той час використовували так звану ярижку — неофіційну назву правопису дала однойменна літера "ы" — єри.

Внаслідок історичних обставин, які складала для нашої культури Російська імперія, українська мова не мала тоді свого усталеного правопису. Перший фонетичний правопис української мови було використано вже під час публікації "Кобзаря" 1860 року. Його розробив Пантелеймон Куліш та представив у "Граматці" 1857 року, неофіційна назва за прізвищем автора — "кулішівка".

Тираж і прибутки

В оголошеннях газети "Северная пчела" від 4 та 30 травня 1840 року було вказано, де можна придбати збірку. Якщо книгу купували на місці — її вартість становила 1 карбованець сріблом, якщо відправляли посилкою — 1 карбованець 40 копійок.

За версією Петра Мартоса, описаною у спогадах вже після смерті Шевченка, "з виданням "Кобзаря" у Тараса завелися грошенята". Це твердження одразу ж після публікації спростував приятель покійного поета Михайло Лазаревський: "Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі і що при розрахунках з видавцем він одержав непомірно малу винагороду". 

Фінансові умови друку та кількість примірників залишаються загадкою, адже не збереглися ні шнурова книжка друкарні, де нотували дані про тиражі, вартість складання, друку та витраченого паперу, ні рахунок видавцеві за виконані роботи. 

У додатку до факсимільного видання "Кобзаря" 1974 року літературознавець Василь Бородін висловив припущення, що тираж першого видання не перевищував тисячу примірників. Серед аргументів — вузький книжковий ринок (особливо, якщо йшлося про українську книгу у ХІХ столітті) та технічні можливості офортної дошки. Взявши за основу наклад 1000 примірників та вартість в карбованець сріблом за книгу, Бородін спробував підрахувати прибуток спонсора видання: "Отже, валова виручка за тисячу примірників "Кобзаря" становила орієнтовно 1000 карбованців сріблом. Набір і друк, вартість паперу, 15–20% (звичайна для того часу) скидка книгарям за комісію — все це, за нашими підрахунками, склало приблизно 500—600 карбованців. Очевидно, чиста виручка видавця П.Мартоса становила приблизно 400—500 крб".

Пізніші дослідники цитували Бородіна (включно з припущенням про тисячу примірників і можливий прибуток) на власний розсуд, тож зараз легко натрапити на хибне твердження про наклад 1000 примірників і прибуток видавця 500 карбованців.

Раритетне видання

Успіх видання призвів до появи рукописних списків "Кобзаря", які суттєво збільшили тираж. Нині кілька таких примірників зберігають в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.  Рецензії та відгуки на збірку з’явилися у всіх петербурзьких журналах та газетах. Книга мала стати каталізатором розвитку української літератури, цього від неї очікував автор.

Проте після арешту Тараса Шевченка у 1847-му "Кобзар" вилучали не тільки з бібліотек, а й із приватних книгозбірень. По засланні навіть сам автор не мав власного примірника видання. Книга стала раритетом ще за його життя. Нині на антикварному ринку "Кобзар" 1840 року (як і видання "Енеїди" Котляревського), дорожчий, ніж деякі стародруки.

Поширенішим є репринтне видання, здійснене у Львові 1914 року до 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Воно досить точне і якісне, а ще там ніде не вказано справжньої дати публікації, що збиває з пантелику дослідників, а для точного вердикту вимагає прямого порівняння оригінального та репринтного примірників.