Трахтемирів: благословляв козаків, палив олігархів

12:06, 28 жовтня 2021

1920.jpg

Трахтемирів часто описують як місце сили, як щось трансцендентне, своєрідно пов’язане з історією.

– Хтось приїжджає сюди і нічого не відчуває. Каже: красиві краєвиди. Ну ні – то ні. А когось це місце рятує. Рятує тих, хто втратив навіть надію, – розповідає місцевий житель Олег Петрик.

Майже тисячу років тому на цих кручах лежало стародавнє поселення. Понад Дніпром вивищувався монастир, згаданий іще в літописах XI століття. Тут була козацька резиденція. Нині у Трахтемирові живе лише кілька людей. А історичні поселення затоплені під плесом Канівського водосховища

Петро Троць

журналіст

5.jpg
Усі фото: Олексій Філіппов

Примхи олігарха

Іще перед Великим Букрином природа починає змінюватися. Зарослі байраки та лісосмуги перетворюються на справжні хащі. Тут уже "край географії": маршрутка із Києва не їде до Трахтемирова – далі вже починається інша область, Черкаська.

– Якщо з охороною домовитеся, то вони вас машиною і до Дніпра пропустять – за гроші, – жителька Великого Букрина Любов Іванівна діловито розповідає про прагматичні реалії півострова. 

На столику біля пані Любові – електричний чайник. Він живиться із протягнутого від хати подовжувача. Розчинна кава, чай та солодощі – принада для туристів, які їдуть через село до Трахтемирова. По невеликих банках розфасовано "Трахтемирівський мед" – популярний місцевий сувенір.

Років десять тому місцеві жителі навіть не радили вирушати в напрямку Трахтемирова – віднаджували від зустрічі з охоронцями ландшафтного парку, а по суті, – зі сторожами мисливського маєтку Ігоря Бакая, одного з найпомітніших олігархів за президентства Леоніда Кучми. В інтернеті можна було знайти історії про вежі з охороною і про напади на надміру допитливих селян.

Вузька дорога врешті впирається у дебелий шлагбаум. Перед ним зупинилося з десяток автомобілів – пасажири уже без страху можуть прогулятися у пошуках трахтемирівських принад. 

Знайти козацьку автентику

Перша локація у тутешніх екскурсіях – старе кладовище. До цвинтаря веде втоптана стежка через зарості робінії, помережені густою павутиною з величезними павуками.

Серед сотень витесаних із каменя надгробків на цвинтарі трапляються традиційні хрести кінця XX століття, кілька обелісків часів Другої світової війни. На могилах – різноманітна символіка: мальтійського типу хрести, з півмісяцями, зі зображеннями шаблі.

Трахтемирівський цвинтар часто називають "козацьким". Хоча написи – переважно із середини XIX століття чи навіть початку XX. Окремі камені є старшими на вигляд – знаки на них годі відчитати. На деяких надгробках можна побачити нові написи, які перекривають старі: схоже, при похованні використовували давніші надгробні плити.

Козацька минувшина – основна принада, котра кличе сюди відвідувачів. Туристів зустрічає на дніпровій кручі хрест із написом: "Трахтемирів – козацька столиця". Ця круча височіє над частиною села, яке затопило Канівське водосховище. Це так зване церквище – колишній центр Трахтемирова, де стояла церква. Антураж зустрічі зі старовиною доповнює стара верба з підрізаними гілками – тепер вона перетворилася на своєрідний чи то хрест, чи навіть тризуб.

Брід Мономаха, сон Шевченка

Козацька резиденція, центр ухвалення рішень – таким побачив Трахтемирів француз Гійом Левассер де Боплан у середині XVII століття. В "Описі України" він згадував про Трахтемирівський монастир, у якому колись прийняв постриг син Богдана Хмельницького – Юрій:

"...нижче лежить Трахтемирівський монастир руських ченців, він височить серед провалля, оточений недоступними скелями. Сюди козаки звозять усе найцінніше, що мають. Також є переправа через ріку".

Про це місце зараз нагадує урочище Монастирок. Десь поряд був і літописний Заруб – та від нього давно не залишилося ані сліду. Пізніше тут було село Зарубинці, біля котрого археолог Вікентій Хвойка знайшов сліди праслов’янської Зарубинецької культури. 

Про ці місця згадував і Тарас Шевченко. Один із тутешніх відвідувачів переконує, що він може показати кручу, на якій поет написав свій вірш "Сон":

І Трахтемиров геть горою
Нечепурні свої хатки
Розкидав з долею лихою,
Мов п’яний старець торбинки.

Хоча насправді Шевченко написав цю поезію під час заслання в Орській фортеці…

Тепер не розгледиш і місця, де в давнину був Зарубський брід. Річище Дніпра, яке колись сягало тут приблизно 300 метрів завширшки, після створення Канівського водосховища простягається на понад два кілометри. З обох боків річки під водою опинилося багато сіл. Зокрема й Зарубинці.

У 1096 році біля літописного Заруба на лівий берег до Переяслава переправилися загони руських князів Володимира Мономаха та Святополка Ізяславовича, які в битві на річці Трубіж розбили половецьке військо.

У 2000 році київська експедиція Юрія Болтрика виявила на одній із ділянок валу городища велику кількість скіфських наконечників стріл із деформацією – ніби від удару об тверду поверхню.

"Тут хата, там хата – по ярах, по кручах"

Сліди нинішнього Трахтемирова побачити теж непросто. У 1960-х роках навколишні села взялися відселяти – через заплановане будівництво Канівської ГАЕС. На півострові залишилися найзатятіші – 5–6 осіб. Їхні домівки губляться серед густого лісу.

– Тут хата, там хата – по ярах, по кручах розкидані. Якщо ви не знаєте, де вони, то і не знайдете. Усе село – із 20 дворів, – каже Сергій Скоценко. Він приїжджає до Трахтемирова із Києва – звідси походить його мати.

Хата Скоценка таки помітна: білий будинок із прибраним подвір’ям стоїть просто біля стежки, яка веде на "висоту 220". Це підвищення з краєвидом на Переяслав, локація, до якої ходить більшість туристів. У роки Другої світової тут був один із напрямків форсування Дніпра Червоною армією – тоді загинуло кількасот тисяч солдатів. Земля досі всіяна військовим залізом, а на узвишші легко прочитуються лінії окопів.

– Коли почало підійматися Канівське водосховище, і вода стала розмивати берег, ми з братом ходили – чого тільки тут не було! Гільзи, снаряди, "лимонки"… Ми збирали, поки малі були, – згадує Сергій. Розповідає, що недавно там знайшли німецький кулемет MG у хорошому стані.

– Цей півострів увесь червоний був. У нас в селі братська могила – 800 людей. Тут копати страшно. Хто має якусь грядочку, то намагається її триматися. А піти десь в ліс – то кулі, каски лізуть, – розповідала нам і Любов Іванівна із Великого Букрина.

"Скіфів" меч

На стежці біля хати 71-річного Олега Петрика натрапляємо на проіржавілу бойову частину від снаряда. Пана Олега тут називають "Скіфом". Високий чоловік із сивим волоссям та довгими вусами вбраний у камуфляжну куртку. Розрізає на частини дерево, що впало поперек стежини. Вислуховує про нашу знахідку спокійно – таке тут не дивовижа. 

"Скіф" розповідає, що переїхав сюди 1988-го – тікав від Чорнобиля та київської метушні.

Хата Олега Петрика вражає. На зовнішніх стінах – малюнки зі слов’янської мітології, по кутах – зображення Збруцького ідола. Щит та спис, які це все доповнюють, бутафорські. Та господар запевняє, що має колекцію справжніх стародавніх артефактів.

– Ходили тут одні з металошукачем, принесли і кинули на подвір’ї купу заліза. А потім прийшов історик і каже – заберіть, бо це сокира скіфського часу.

Чоловік запрошує нас до хати, побачивши зацікавлення до своєї збірки.

Невелика металева іржава сокирка справді схожа на сагарис – зброю із довгим руків’ям, яку використовували скіфські воїни. Далі "Скіф" почергово показує інші артефакти – окуття для дерев’яної лопати, ліпний світильник давніх слов’ян і цілісінький горщик часів Трипільської культури із характерним лінійним орнаментом. Дзбан вимили на берег дніпровські хвилі.

Без містики

Олег Петрик показує нам шлях до Трахтемирівського городища, що поросло густим лісом. Називає його "святилищем". Характеризує його як місце цілюще.

– Пройдете через бетонні блоки – і ви вже в ньому. Давні козаки приїздили сюди за кілька тисяч кілометрів помолитися для сходження благодаті, – вказує чоловік.

Бетонні блоки стоять так, щоб не пропустити транспорту. Далі стежка іде яром, схил якого і був одним із валів Трахтемирівського городища. При бажанні цим шляхом уздовж Дніпра можна дістатися аж до самого Канева.

Туристів доволі багато. Поки розмовляли зі "Скіфом", у північному напрямку із ревінням проїхало шестеро мотоциклістів, повз нас пройшло кілька груп. 

Учитель історії із Великого Букрина Василь Магас за чотиригодинну 13-кілометрову екскурсію обіцяє показати охочим усе найцікавіше – за оплату. Каже, що дає гостям академічний погляд на історію Букринського півострова, без містики.

– Зазвичай відвідувачі не організовані. І не всі їдуть до центра Трахтемирова: хтось подорожує навколишніми стежками. У будні – людей 10–20 буває. На вихідних – 50 і більше, – розповідає пан Магас.

Для багатьох відвідувачів історія цього місця не така важлива: достатньо гарного краєвиду на Дніпро й компанії для пікніка в центрі колишнього величного Трахтемирова. Кам’яна бруківка, якою понад десять років тому вимостили дорогу для багатих мисливців, перетворюється на підставку для решітки-гриль. На паливо розбирають частини мисливських будиночків часів Бакая. Маєток олігарха згорів кілька років тому – залишився фундамент із високими камінними трубами. Півострів, який був свідком тисячі років людського життя, пережив і цю сторінку своєї історії.

Схожі матеріали

600.jpg

Хотинська війна: як козаки врятували Європу від Османської імперії

60.jpg

Степовий кордон України серед світових фронтирів

serhii_vasylkivskyi_koliadnyky.jpg

Козацьке Різдво

60_.jpg

Приятелі приятелів: як козаки з татарами союзи укладали

Starchenko_foto.jpg

Про гризоти історика

15_Bahmut-2.png

Бахмут: укоренитися на краю

oleshky-misto.jpg

Між Олешками та Цюрупинськом

1280px-Pylyp-orlyk-constitution-1710.jpg

В Україну привезуть оригінал Конституції Пилипа Орлика

Конституція Пилипа Орлика

Мінкульт розповів, де і коли експонуватимуть Конституцію Пилипа Орлика