5 фактів про Берестейську унію

Дослідникам відомо про два примірники грамоти Берестейської унії — один зберігається у Ватиканському архіві, другий — у Центральному державному історичному архіві України, м. Львів. Документ знаходиться у колекції пергаментних грамот архівуфонд 131, під номером 627. На жаль, вільного доступу до ватиканського примірника немає, щоб порівняти обидва варіанти. Натомість з українським примірником можуть ознайомитися всі охочі на сайті архіву. 

Шляхи потрапляння грамоти до архіву у Львові точно не відомі. Достеменно знаємо, що у 1620 році латинський архидиякон Кшиштоф Харбіцький отримав її після смерті львівського архиєпископа Яна Тарновського та передав на зберігання в архів митрополії Римо-католицької церкви. Про це свідчить запис на звороті грамоти. У 1768 році копію унії внесено до львівських гродських книг і до книг львівського магістрату. Можливо, пізніше грамота потрапила з архіву митрополії до іншого церковного архіву. Ймовірно, це був архів історії унії, який збирав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Після смерті митрополита 1 листопада 1944 року радянська влада почала переслідувати духовенство і вірних УГКЦ, а в 1946-му організувала псевдособор, на якому примусово ліквідувала Церкву. Тоді чимало документів з митрополичих палат вилучили працівники НКВС. У середині 1950-х років велика кількість архівних документів опинилася в історичному архіві у Львові, склавши частину фонду 201 "Греко-католицька митрополича консисторія". Саме серед цих документів — а серед них також були пергаменти — могла бути й унія.

Акт Берестейської унії — це лише одна сторінка запису, де єпископи висловлюють своє бажання поєднатися з Римом. А в чому суть поєднання, на чому воно ґрунтувалося, які мали бути прийняті правила — це стосувалося артикулів Берестейської унії, які розроблялися до 1596 року. Саме ці документи зберігаються у Римі: 33 "Артикули, що належать до з’єднання з Римською церквою", укладені в Київській митрополії у 1595-му. Прийняттю унії передувала тривала підготовча робота, яка завершилася на синоді у Бересті в жовтні 1596 року.

Хоча напередодні для проведення унійного собору розглядалися варіанти інших міст, наприклад, Новогрудок чи Городня. Тому цілком вірогідно, що унія могла б називатися Новогрудською чи Гродненською.

Досі не вирішено питання дати проголошення унії. Грамота унії з підписами і печатками датована 8 жовтня за старим стилем (18 жовтня за новим стилем). Натомість датою проголошення унії вважається 9 жовтня (19 жовтня за новим стилем). Саме цього дня, за свідченням римо-католицького священика Петра Скарги, полоцький архієпископ Гермоген Загоруйський зачитав акт унії.

За підрахунками історика Леоніда Тимошенка, на унійному соборі більшість становили католики, а не уніати. На соборі зібралося 9 руських духовних на чолі з митрополитом, які представляли вищу ієрархію митрополії і охоплювали всі білорусько-литовські єпархії, дві з українських земель, а також три монастирі з території Великого князівства Литовського. Невелика світська частина собору (5 осіб) представляла найвпливовішу латинізовану магнатерію ВКЛ, серед яких був і канцлер Лев Сапєга. Решта духовних учасників собору були також римо-католиками: три польських єпископи, чотири експерти-єзуїти (серед них Мартин Лятерна), два греки-конвертитиохрещені іновірці з Риму. 

Берестейський собор розпочався без взаємного порозуміння між прибічниками і противниками унії, внаслідок чого, від 8 жовтня собор розділився на дві частини, і кожна зі сторін засідала самостійно. Унійний собор перебував у соборній церкві св. Миколая, єдиному руському храмі у середмісті Берестя. Натомість православні свій паралельний собор проводили у будинку місцевого урядника Малхера Райського, у ньому взяли участь близько 200 осіб. 

Кожен із соборів ухвалив свої рішення, затвердив власну канонічність та засудив опонентів. Унійний собор у церкві св. Миколая підтримав рішення про об’єднання з Римо-католицькою церквою та подальшим підпорядкуванням Папі Римському, внаслідок чого утворилася Греко-католицька церква. На православному ж соборі анафемі піддалися прибічники унії: константинопольський патріарх Никифор відлучив від Церкви та позбавив сану митрополита Рогозу й решту унійних владик. Учасники православного собору заявили про непідтримку прийнятої унії та висловили своє рішення усіма силами їй протистояти, що засвідчив і князь Василь-Костянтин Острозький. Однак, це не завадило в подальшому прийняттю унійного акту. 6 єпархій Київської митрополії прийняли положення Берестейської унії одразу після її ухвали, а 15 грудня 1596 року король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ видав універсал про введення в дію положень Берестейської унії на території всієї держави.

Берестейська унія стала одним із найуспішніших проєктів регіональної унії, фактично досягнувши своєї мети — створення нової Церкви. На відміну від проєктів універсальної унії, на кшталт Флорентійської 1439 року. І хоча на самому соборі у Бересті не було оголошено про народження УГКЦ, але фактично вона бере свій початок саме від жовтня 1596 року.