"Заспульниця" — вишивана сорочка долинянок Закарпаття

Один рукав вишивали 5 тижнів 

До початку ХІХ століття популярним повсякденним одягом серед закарпатських долинян була "довганя"— довга, додільна сорочка з домотканого конопляного або лляного полотна. Це один із найархаїчніших елементів вбрання українців. 

У селах басейну річок Теребля, Ріка та Боржава "довгані" шили з "пілок" — переднього та заднього суцільних прямокутних полотнищ та "скосів" — розрізаних по діагоналі шматків полотна трапецієвидної форми. Розпірку — розріз сорочки робили на її спинці, який зав’язували плетеними шнурками з китицями — "щумками". Поперечних швів сорочка не мала, а у довжину була суцільною. 

Навколо круглого вирізу горловини, у верхній плечовій частині рукавів та біля манжетів сорочку збирали у "рями" — складки. Виразним елементом, що вказувала на боржавську жіночу сорочку, була виткана червоними нитками "краска" — шматок полотна, яким оздоблювали верх передньої пілки — "пазуху". Широкі, пришивні, цільнокроєні рукави закінчувались "морщеними" манжетами — "зап’ястями", "колоп’ястями". 

Дослідники народного закарпатського одягу зауважують, що наприкінці ХІХ століття сорочки почали оздоблювати поперечними складками, загинками, які називали "гайташами". Їх кріпили до нижньої частини сорочки, рідше — на рукавах. У дівчат та молодих жінок сорочка збиралась у дрібні "гайташики" шириною 2–3 см, у старших жінок вони були ширшими — 8–10 см. При потребі такі "гайташі" могли розпороти, чим збільшували довжину самої сорочки.

У ХІХ столітті жінки сіл з долин рік Теребля та Ріка оздоблювали "довгані" вишивкою геометричного орнаменту. Переважали відтінки білих (білим по білому), синіх та червоних ниток, або поєднання цих барв. Тільки на початку ХХ століття, коли нитки стали доступнішими, вишивка набула багатобарвности. 

"Жунськи сорочки, котри на едну п'ядь досігауть пониже упаски, на грудях и рукавах черленов и синьов красков ушивають. На Мараморощині жінки не носять подолок, но "довганю", то есть едну довгу, на плечах урізану сорочку, котра синим или червоним вовняним поясом упасується. Рукавы и груды "довгані" дуже багато ушивають из черленов или синьов красков так, ож часто еден рукав 4-5 тижньув треба ушивати", — писав 1895 року закарпатський етнограф, священник Юрій Жаткович у книзі "Этнографическій очерк угро-русских".

Орнаменти та кольори 

Рукави сорочок-довгань прикрашали особливо пишною суцільною вишивкою, яку долиняни називали "заспульницею". Розміри вишитих чи затканих прямокутників на рукавах таких сорочок були різними: 16×28 см, 30×32 см, 30×35 см. Вишивка починалась від плеча і сягала ліктя, закриваючи майже весь рукав.

Василь Коцан — український історик, етнограф, дослідник закарпатського народного одягу у статті "Жіночі сорочки тереблеріцьких долинян кінця ХІХ — першої половини ХХ ст." пише, що вбрання місцевих мешканок різнилося за розміщенням вишивки на рукавах та передній полі. Від орнаменту та кольорової гами вишивки походила назва сорочки: "заспульниця", "хрестата заспульниця", "мішана заспульниця", "рукави", "косиця", "білениця", "ромованка". 

До початку ХХ століття рукави "заспульниці" були однотонними. Потім поле прямокутника почали ділити на 9–12 великих квадратів, помірно вводити два-три кольори, але домінуючими все ж таки залишалися червоний, синій та білий. Утворені квадрати заповнювали геометричними візерунками. Орнаментальні мотиви "заспульниць" вишивали із виворітного боку полотна техніками "кучерявий стіб", "низь поза йглу", "низинка", "вирізування", "хрестик", "занизування". "Кучерявий стіб" характерний тим, що на лицьовому боці нитки не затягували туго, надаючи вишивці рельєфності та своєрідної "кучерявості". 

Впродовж 1920—1930-х років вишивальниці почали експериментувати з узорами, тож поділ "заспульниць" ставав дедалі дрібнішим та багатобарвнішим. Сорочку, у якій рукав оздоблювали багатьма кольорами, називали "мішана заспульниця". Якщо ж вишивали технікою "хрестик" і орнаментували хрестом — "хрестата заспульниця". Саме в цей період у селах Тереблянської й Ріцької долин полотно на рукаві "заспульниці", під вишивкою, збирали у два-три поперечні "гайташики". 

Деякі майстрині на рівні грудей тереблянських сорочок вишивали ще й маленький квадратик, ромбик, косичку чи хрестик. "Саме там, де, кладучи на себе при молитві малий хрест, торкались грудей, де, за віруваннями, знаходиться душа", — пише Василь Коцан.

У середині ХІХ століття жінки гірських районів Закарпаття вишивали сорочки лише конопляними, лляними, вовняними нитками домашнього виробництва, які зберігали природний колір. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття поряд з традиційними почали використовувати куповані ("купчі") нитки білого, синього, темно-вишневого чи червоного кольорів.

"Звізди", "косички" й "кривулі"

Етнографи, які досліджують вишивку закарпатців, твердять, що основними орнаментальними мотивами вишивки "заспульниць" були восьмикутні зірки ("звізди", "косички"), ромби, прямі та скісні хрести, квадрати, ламані лінії ("кривулі"). З 1920-х років вишивку на рукавах жіночих сорочок доповнювали вирізуванням та різними мережками. Називали такі сорочки "вирізувані" або "дзьобкані". Почали застосовувати техніки "занизування", "виколювання", які надавали сорочкам святковості.

На Тячівщині манжети рукавів збирали у дрібні спіральні стібки, що утворювали різні дрібноузорні мотиви. На деяких сорочках рукави оздоблювали вишивкою та обмітувальним швами. Усі деталі сорочок скріплювали швами різних видів. У ХІХ столітті це були "цірочки" — прості шви, а на початку ХХ століття поли і рукави почали зшивати візерунчастим швами, які отримали назви "плетениці", "бокорки", "розшивки". 

Самі ж рукави прикрашали різнокольоровими швами, які мали не тільки практичне значення, а виконували й декоративну функцію. На рукавах "довгань" тереблянських долинянок, уздовж з’єднувального шва, практикували вишивати смугу із дрібних ромбиків та розеток.