“Західний фронт” української боротьби

08:00, 19 листопада 2021

1920.jpg

Атака на авто з радянським міністром, розгін циркової вистави, захоплення приміщення Міжнародного олімпійського комітету – такі акції влаштовували українці на Заході під час "холодної війни". Опинившись за тисячі кілометрів від батьківщини, вони й тут намагалися докластися до справи її визволення.

8_i-v1592984134.jpg

Святослав Липовецький

публіцист

Поламані стільці комуністів

“Ми кидали червону фарбу на совєтську місію, їхали до Glen Cove, випускали смердючки у Carnegie Hall, коли Радянський Союз висилав туди емісарів”, – пригадує свої студентські роки Аскольд Лозинський, колишній президент Світового конгресу українців.

1-3-1024x745.jpg

Аскольд Лозинський, президент Світового конгресу українців (1998–2008)

Усі фото надав автор

Наприкінці 1940-х до США прибуває третя хвиля українських переселенців. Більшість з них пройшли табори “переміщених осіб” – displaced persons, створені на території Німеччини та Австрії. Вже там вони проявили неабияку самоорганізацію, розбудовуючи своє громадське життя.

Втративши батьківщину, українці беруться творити її на новій землі. Одним з потужних об’єднавчих осередків стає Спілка української молоді – СУМ, створена з ініціативи “бандерівської” ОУН. Її клітини виникають в усіх місцях компактного проживання наших земляків – навіть в Африці. Ще до кінця не облаштувавши свого побуту, вони закладають свої кошти та майно, щоб купити землі під оселі – місця літнього таборування молоді, і домівки – будинки для щоденної праці з дітьми та юнацтвом.

4-3-321x450.jpg

Пам’ятник Героям біля оселі СУМ в Елленвілі (штат Нью-Йорк, США)

Навесні 1953 року комуністи Чикаго влаштовують поминки за покійним Йосифом Сталіним. Їхній офіс атакують близько 3 тисяч новоприбулих українців. Вони палять червоні прапори і ламають стільці. Комуністи розуміють, що в цьому місті їм вже нічого ловити. Через 2 роки приміщення виставляють на продаж. Його за $76 тисяч купують… члени СУМ.

“Не раз жаліли – чого ми ломили ті крісла. Вони були б нам здалися”, – пригадує учасник тих подій Лука Костелина.

Нічого нового про тюрму

Своєю головною зброєю проти СРСР українці у діаспорі вважають масові демонстрації. Це не завжди вітає місцева влада. Син громадського діяча Нестора Процика згадує, як після чергової акції в Баффало його батькові телефонував мер міста. Погрожував арештом.

– Я сидів під поляками та нацистами. Що ви, американці, можете мене нового навчити про тюрму? – риторично запитав Процик.

Року 1959 Конгрес США приймає резолюцію про щорічне відзначення в липні “Тижня поневолених народів”. Ініціатором виступає Лев Добрянський, голова Українського конгресового комітету Америки.

У наступному десятилітті на вулиці виходить нове покоління українців, народжене вже в еміграції. Багато з них навчалися в українських щоденних школах, а після уроків відвідували заняття в СУМ і різноманітних гуртках. В студентському віці вони включаються в діяльність ще однієї організації, заснованої бандерівцями – Товариства української студіюючої молоді імені Миколи Міхновського.

Активності сприяють і повідомлення про те, що в Україні з’явилася генерація митців та громадських діячів, які опинилися за ґратами – дисиденти. Молодь часто перехоплює ініціативу від своїх батьків і під радянськими дипломатичними установами демонструє свою національну приналежність.

0ddacbb8-4fcf-4cb0-a217-dd1073d0cc5c.jpg

Українська молодь у Нью-Йорку спалює радянський прапор, 1960-ті

Яйця, каміння, петарди

“14 осіб арештовано під час протесту на головній дорозі”, – повідомляє Chicago Sun-Times 31 січня 1971 року. Напередодні близько 250 українських студентів блокують одну з центральних вулиць міста на знак протесту проти арешту історика Валентина Мороза. Попри мороз – доречна тавтологія – 20 хвилин сидять на дорозі. Іншим разом у Чикаго зривають виступ радянського цирку. Посеред вистави кілька осіб у різних кутках глядацької зали починають кричати, що в приміщенні є бомба.

Не всі акції проходять мирно. Коли 1977 року Нью-Йорк відвідує міністр Андрій Громико, демонстранти намагаються пробитися до його автомобіля. Шість поліцейських отримують поранення. Через рік про інший протест української молоді повідомляє New York Times:

“Троє осіб заарештовані та троє поранені, серед них один арештований і один поліцейський. Деякі підлітки з натовпу бомбардували офіцерів яйцями, камінням та петардами”.  

“Ми ризикували багато чим, але ми не відчували того ризику, – розповідає Борис Потапенко, який працював при ООН, – Через свою перепустку я пропускав по одному друзів. В означений час вони заскочили в бюро ТАРС, замкнули двері, поставили барикади й оголосили пресі, що триматимуть їх заручниками, допоки Об’єднані Нації не визнають  СРСР імперією, а Україну – колонією Москви”.

3.-Aktsiya-CHikago-1972-1024x871.jpg

Акція в Чикаго, 1972 рік

Активіст Микола Грицков’ян додає, що старше покоління жартома пропонувало їм стати членами “Товариства політв’язнів”. Він пригадує акцію під радянським посольством на підтримку Юрія Шухевича, сина головнокомандувача УПА, засланого в Сибір: 

“В той час був закон, що не можна протестувати ближче як 500 футів. Десятеро з нас зайшли за спинами поліції і мовчки стали перед посольством руками до заду. Нас тоді заарештували. Після цього представники інших націй зробили подібні протести. Всі ці справи об’єднали і відправили до американського Верховного суду. Цей закон визнали неконституційним. Так ми записалися в американську історію”.

На стадіонах і довкола них

Ще одна ділянка, в якій українці можуть голосно заявити про себе – це спорт. Від 1972 року під час кожних Олімпійських ігор СУМ влаштовує світові злети. На трибунах масово з’являються синьо-жовті прапори, серед глядачів і учасників поширюють листівки.

Найбільше акцій проводять під час ігор у канадському Монреалі 1976-го. Першу – на гадбольному матчі СРСР – Румунія. Кістяк радянської збірної становлять гравці київського “Спартака”. Поліція затримує юнака з синьо-жовтим прапором. Потім СУМ-івці зривають зі щогли та спалюють червоний прапор.

Акція на футбольному матчі СРСР – НДР – більш продумана. У тій збірній також багато українців – гравців київського “Динамо”, які рік тому виграли Кубок кубків УЄФА. Група молодиків на трибунах тримають великі літери, утворюючи напис “Freedom Ukraine”, а також розтягують 30-метровий синьо-жовтий прапор. В якийсь момент член СУМ Данило Мигаль вибігає на поле з прапором у руках і на очах у футболістів і кількох тисяч глядачів танцює гопака. З відділку поліції його забирає син Степана Бандери – Андрій, акредитований на змаганнях як журналіст.

Під час зимових ігор 1980-го в Лейк-Плесід агітками закидають прес-центр ігор. У відповідь анулюють всі акредитації українських журналістів. Тоді 16 відчайдухів захоплюють головну канцелярію Міжнародного олімпійського комітету. Поліції вдається розблокувати приміщення тільки через 1,5 години. Демонстранти співають український національний гімн.

8-1-1024x745.jpg

Світовий злет СУМу у Римі, 1988 рік

Року 1984 більшість країн соцтабору відмовляються відправляти своїх спортсменів на Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі. Однією з формальних причин називають загрозу безпеці з боку активних демонстрантів.

“Національний олімпійський комітет СРСР та олімпійські комітети інших країн заявили, що не хочуть бути учасниками антиспортивного, антикомуністичного шабашу в Лос-Анджелесі, не можуть наражати спортсменів на небезпеку терору з боку вихованих колишнім губернатором Каліфорнії “Ангелів пекла”, гангстерів і бешкетників з інших кінців США, найнятих нинішнім главою Білого дому – все тим же Рональдом Рейганом”, – пише про це київська “Спортивна газета”.

Попри відсутність на тих іграх радянських спортсменів, сумівці проводять публічні акції. Їхня прес-служба поширює інформаційні повідомлення про Україну серед 360 інформагентств і видань, акредитованих на змаганнях.

7-2-1024x745.jpg

Акція українців у Нью Йорку

Похвала від єврея

За бурхливу діяльність Аскольд Лозинський чотири рази опиняється за ґратами на нетривалі терміни. Це не заважає йому закінчити юридичний факультет Нью-Йоркського університету.

“Мені говорили, що мене не допустять до адвокатської практики, бо маю ці арешти, – оповідає. – Але всі арешти є не за якесь хуліганство, а за антирадянську діяльність. Тобто це була так звана громадянська непокора. Я легковажив тим. Після того, як я здав правничий іспит і іспит на ліцензію, треба було проходити “іспит характеру”. В мене переводив іспит-інтерв’ю єврей. То був 1977 рік, а євреї тоді мали великі проблеми в Радянському Союзі. Як я почав йому говорити про мої справи, то він сказав: “Блискуче! Ви молодець!”.

2-3-1024x745.jpg

Христина Пенджола

Поза акціями “прямої дії” молодь організовує ідеологічні табори. Туди з’їжджаються сотні активістів. Наприкінці 1980-х Крайова управа СУМ Америки констатує: “табір числом учасників дійшов аж до надмірного стану”. З’являється друге покоління, що народилося у США і активно включилося в українську діяльність.

“Одна з перших акцій, в якій я брала участь, ще будучи в школі – це коли вибухнув Чорнобиль, – оповідає Христина Пенджола-Вітович. – Тоді 500-600 українців Нью-Йорку вийшли до будинку совєтської місії при ООН, а мої виховники в СУМі перекрили рух на вулиці й лягли як трупи. Тоді нью-йоркська поліція їх заарештувала. Мені це здавалося дуже круто. Як була революція на граніті в Києві, то ми в Нью-Йорку робили голодування. Нас було лише п’ятеро, але кожного вечора до нас приходила громада й робила мітинг. Ми спали під одним дуже престижним будинком. Одна жінка, яка там жила, щоранку приносила нам чай. Вона читала наші плакати й так вперше дізналася про Україну”.

Схожі матеріали

6.jpg

“Це був наш Стах”: спортивні звитяги Євстахія Габи

600.jpg

Козак українського гумору

nebyliv-tekst-2.jpg

Небилівська канадіана

Без назви-1.jpg

Українські корені американської Квітки

600.jpg

“Багато людей не знають про те, яким жахливо зневажливим було ставлення до українців в Канаді”, – професорка Альбертського університету Оленка Білаш

arkhivyounivtsia2.jpg

Волинському краєзнавчому музею передали особистий архів оунівця Михайла Чигрина

223048.jpg

У Шотландії відновили знайдений у горах величезний тризуб

600.jpg

Феномен “Нової Хати”. Яким був жіночий журнал на Галичині

600.jpg

Українці за океаном: від іммігрантів до діаспори