"В дитинстві розмовляли тільки українською", — Віторіо Соротюк про українців у Бразилії

23:49, 8 травня 2024

бразилія

Віторіо Соротюк — президент Українсько-бразильської Центральної Репрезентації. Він представляє третє покоління українців, народжених в еміграції. У 1895 році родина Сиротюків приїхала до Бразилії з села Вертелка, що на Тернопільщині. Адвокат за освітою, він більше 30 років присвятив українській спільноті в Бразилії. Саме Віторіо став ініціатором законопроєкту про визнання Голодомору геноцидом урядом Бразилії. А також серед його досягнень — визнання української мови як другої офіційної у муніципалітеті Прудентополіс.

Віторіо Соротюк розповів "Локальній історії" про українську культуру в Бразилії сьогодні та як вона змінилася від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну? 

w500-500-crop-rZVBhXm4fvAtu_Z4i18eeZD4w3ccf48V

Олена Владика

засновниця агенції сімейного пошуку Rodyna, дослідниця української діаспори у Бразилії

Українська спільнота в Бразилії налічує близько півмільйона осіб та є другою за чисельністю громадою українців за межами нашої країни. Більшість проживає на півдні Бразилії — в штатах Парана та Санта Катарина. Перші мігранти прибули в цю країну Латинської Америки наприкінці ХІХ століття переважно з Галичини та частини Поділля. Сьогодні тут проживають їхні нащадки — бразильські українці в 3-4 поколіннях.

вікторіо

Віторіо Соротюк

Фото: ukrainianworldcongress.org

— Пане Віторіо, ви розповіли, що на 100% маєте українське коріння. Які українські традиції були звичними у вашій родині у час вашого дитинства? А також які з них ви практикуєте сьогодні?

— Я, як і багато інших людей з Бразилії, народився в сім'ї з іммігрантським корінням. У випадку моєї родини — це було українське походження. Все в нашій родині було пов'язане з українською культурою: їжа, святкування, традиції, релігія. Навіть у школі, яку я відвідував у дитинстві, був великий вплив української культури через діяльність сестер-українокмонахинь, які працювали там. Їжа в нашій сім'ї переважно була традиційною українською, адаптованою до бразильських умов. Памʼятаю один кумедний епізод з дитинства, коли я, відвідуючи своїх друзів поза спільнотою, дивувався, чому у нашій родині завжди готували червоний суп, а не білий, як у багатьох інших сім'ях. Виявляється, тому що це був борщ. І це була єдина рідка страва, яку готували. Тобто борщ був у нас завжди. Ці традиції жили в нас завжди. І навіть зараз моя сім'я і я продовжуємо дотримуватися багатьох із них. Мій брат Жоржі, наприклад, пише писанки. Це його основна діяльність, він цим заробляє на життя. Він пристосував українську традицію писанкарства до місцевих умов і навіть привніс інновації у цю сферу, яких в Україні я не зустрічав. Наприклад, він розписує не пусте яйце, а попередньо заливає у нього віск, від чого воно стає важчим і краще зберігається. Жоржі пише до 8-10 писанок щодня вже впродовж 40 років, і не лише у період Великодня, а впродовж усього року. Адже тут, у Бразилії, писанки найчастіше купують у подарунок.

Жоржі Сиротюк, брат Віторіо, який пише писанки

Жоржі Сиротюк

Усі фото надала авторка

— Ви відвідували Україну декілька разів. Можливо ви зауважили різницю між українською культурою в Україні і українськими практиками в Бразилії. Наприклад, я під час однієї зі своїх подорожей українськими спільнотами в Бразилії, була дуже здивована, коли мене пригостили кутею, яка була заправлена згущеним молоком. І це було в жовтні. Тобто я помітила певну адаптацію.

— Так, ви гарно підмітили. Все тут адаптовано, розумієте? Починаючи з клімату, який відрізняється. Ось, наприклад, ми в Бразилії забули про такі речі, як варення, чи навіть сало, яке популярне в Україні. Чому так? Тому, що у Бразилії не так холодно, як в Україні. Сало та інші жирні продукти були важливі для боротьби з холодом. Але тут, в умовах тропічного клімату, ми не відчуваємо такої сильної потреби. Таким чином, ми маємо лише фрагменти української культури, адаптовані до життя в Бразилії. Наші страви та традиції збереглися, але з використанням місцевих продуктів і технологій. Наприклад, ми квасимо огірки, як це робили наші предки. Я знаю, що в Україні для цього використовують кріп. У нас немає такої рослини, тому ми замінюємо. Тобто, ми готуємо певну страву так, як роблять українці, але з урахуванням наявних продуктів. 

— Чи збереглися у Бразилії  традиційні українські святкування? Наприклад, я знаю, що в містечку Прудентополіс серед перших мігрантів було дуже поширеним проводити гаївки. Нині збереглася ця традиція?

— Гаївки, насправді, повертаються до Бразилії з новою силою. Не тільки в Прудентополісі, а й у Мале, в Куритибі та інших містах. І не тільки гаївки поширені, багато інших типових українських свят тут відзначають. Але святкують ті події, які є спільними для обох культур. І звичаї обох культур просто поєднуються. Наприклад, в Бразилії усі відзначають День Святого Івана Хрестителя в червні. Це масштабне національне і релігійне святкування. А це те саме українське Івана Купала. 

— Повернімося до вашої родини. Ваша дружина родом з Чилі, отже, ваша родина — дуже цікавий випадок: ви на 100% українець, а ваша дружина чилійка. І при цьому ви живете в Бразилії. 

— Не тільки у мене такий випадок. У мене є ще семеро братів, і лише один із нас одружився з представницею української етнічної групи. У Бразилії є люди, які працюють в нашій українській громаді, які через шлюб чи дружбу стають частиною нашої громади і переймають та зберігають нашу культуру більше, ніж багато нащадків українських мігрантів. Наведу приклад — моя колега Соня Сесса, португалка за етнічним походженням, вийшла заміж за українця, і пізніше стала президентом української жіночої організації в Куритибі. Ще один випадок — це керівник найбільшого українського фольклорного ансамблю "Полтава" — Карлос Ензель, який не має українського походження. 

— Як ви вважаєте, чому вони зацікавилися українською культурою? 

— Це нормальне явище, це відбувається в усьому світі. У кожній нації є люди, які переймають практику іншої культури, іншого народу. В Україні, наприклад, є багато людей, які займаються капоейрою, при цьому не маючи ніякого стосунку до Бразилії. 

— Якою мовою ви зараз розмовляєте у своїй родині? Чи ваші діти перейняли рідну мову вашої родини?

— Ми спілкуємося у моїй родині португальською та іспанською. Іспанською, тому що це рідна мова дружини. Але в дитинстві, вдома з батьками, ми розмовляли тільки українською. Що цікаво, мої бабусі і дідусі навіть не знали португальської. Єдиною мовою спілкування була лише українська. В той період, до 1950-х років у всіх сімʼях була схожа ситуація. І вже потім, в дорослому віці, коли здебільшого я і брати перейшли на португальську, то звертаючись до батьків, ми ніколи не використовували португальські відповідники. Ми завжди говорили "тато" або "мама". 

— Під час моїх відвідин українських громад на півдні Бразилії, таких як Прудентополіс та Мале, я помітила цікаву річ: у менших містах та селах люди ще досі спілкуються українською. Наскільки ця мова відрізняється від тієї, яку ви чули в Україні під час своїх візитів?

— Так, в місцях компактного проживання спільноти ще досі послуговуються українською. Але вона дуже змінилася. Наприклад, місцеві змішують в одному реченні слова і української, і португальської мови. І загалом в них такий галицький варіант періоду еміграції.

— Чому, на вашу думку, люди досі розмовляють українською мовою?

— Вони зберігають мову, тому що так для них звично. Це частина родинної історії, не етнічної. Теж саме з традиціями. Наприклад, якщо у Прудентополісі ви запитаєте якогось нащадка "ти хто?". Він скаже: "я українець". А потім ти питаєш, а де Україна? Він каже: "Я не знаю. Дідусь казав, що десь там, в Європі. Десь на Галичині ніби". 

На маніфестації в підтримку України у російсько-українській війні

Віторіо Соротюк на маніфестації в підтримку України у російсько-українській війні

— Чи можете ви сказати, що війна певним чином вплинула на розвиток української культури в Бразилії? 

— Ні, такого тут не спостерігається. Але є вкраплення сучасних елементів. Це повʼязано швидше з розвитком Інтернету. Молодим людям стало легше знаходити більше інформації про Україну і ознайомлюватися з нею. Тому в Бразилії деякі культурні практики, які колись згасли, тепер повертаються. Наприклад, традиція робити ляльки-мотанки. 

— Ви президент Україно-бразильської Центральної Репрезентації, які основні функції цієї інституції?

— Основною метою Центральної Репрезентації є представлення інтересів української громади в Бразилії та комунікація від її імені з бразильським та українським урядами. Це включає політичні та культурні ініціативи на різних рівнях. Наприклад, нещодавно я брав участь у саміті Світового конгресу українців у Бухаресті, де обговорювали загальні питання, включаючи стосунки з Україною та проблеми, пов'язані з війною. Також я мав зустріч із президентом Володимиром Зеленським у Чернівцях, де ми розглядали питання підтримки України в світі. Ці заходи мають на меті представництво та захист інтересів української громади. Також ми багато уваги приділяємо популяризації історії України в Бразилії. У Бразилії неможливо знайти жодної книги чи наукової праці з історії України у книгарнях чи бібліотеках. І ми вирішили це питання. Ми придбали права на книгу "Історія України" Ореста Субтельного в Торонтському університеті та вже видали її. Цю книгу ми відправимо до головних бібліотек університетів та журналістам, що цікавляться міжнародними питаннями. Крім того, ми надіслали до українського посольства 42 книги про українську історію та 56 книг про Голодомор, а також декілька книг про мистецтво писанки.

Зустріч Віторіо Соротюка з Володимиром Зеленським у рамках Світового конгресу Українів, Чернівці

Зустріч Віторіо Соротюка з Володимиром Зеленським у рамках Світового конгресу Українів у Чернівцях

— Центральна Репрезентація займається підготовкою законопроєкту до уряду Бразилії про визнання Голодомору геноцидом. На якій стадії зараз це питання?

— Що стосується законопроєкту щодо визнання Голодомору геноцидом у Бразилії, то він наразі перебуває на етапі вивчення у нашому парламенті. Нам вдалося отримати підтримку Сенату. Тепер він розглядається в Палаті депутатів, де у нас декілька комітетів. Комітет з питань культури вже схвалив його. Зараз він перебуває на розгляді в Комітеті з питань конституції та правосуддя, але ймовірно, що він також буде схвалений. Якщо так, то законопроєкт буде відправлений на підпис Президенту. Наразі ми активно працюємо, щоб переконати всіх у необхідності прийняття цього закону. Я особисто надіслав копії книги про Голодомор всім членам комітетів, щоб вони мали додатковий матеріал для обґрунтування.

— Розкажіть про ініціативи щодо української культури, у яких брала участь або організувала Україно-бразильська Центральна Репрезентація?

— Нещодавно ми організували святкування Великодня в Куритибі. У нас в місті є Український Меморіал. І саме там проходить освячення великодніх кошиків. Організація цієї події — це наша відповідальність. Ми зараз займаємося організацією святкування Дня незалежності. І вже запланували виступ однієї української співачки. Плануємо маршрут, в який включимо такі українські спільноти, як Куритиба, Прудентополіс, Мале, і можливо навіть деякі поселення в штаті Санта-Катаріни. 

Освячення великодніх кошиків, Український Меморіал, м.Куритиба

Освячення великодніх кошиків біля Українського Меморіалу, м. Куритиба

— Ви зазначили, що намагаєтеся відродити українську культуру в Бразилії. Чи молодше покоління, особливо люди віком 20-30 років, мають слабший зв'язок з Україною та українською культурою, порівняно з попередніми поколіннями? 

— Культура поступово фрагментується, і все менше залишається цілісних елементів. Розумієте, це як пазли: у молодшого покоління залишаються лише деякі шматочки культури. Особливо у таких родинах, де батько має українське походження, а матір представниця іншого етносу, тоді частше спостерігається втрата саме української частини.

— Чи можемо сказати, що українська культура в Бразилії стає сильнішою, чи, навпаки, вона зникає і стає менш присутньою?

— Все залежить від обставин. У місцевостях, де стараються зберегти культурні традиції, наприклад, у Прудентополісі, це робиться не лише з метою збереження звʼязку з попередніми поколіннями, а й для стимулювання економіки міста. Адже основна частина економіки — це туризм. Люди з усієї Бразилії приїжджають туди, щоби побачити саме українську культуру: скуштувати традиційну кухню, придбати вишиванку. Тобто там вона дуже потужна, і нові покоління переймаються: багато дітей танцюють в колективі "Веселка", на весілля ще досі печуть коровай. Але, наприклад, вже в більших містах є багато українських родин, які не знають жодного слова українською. 

Схожі матеріали

600.jpg

Не пережив СРСР. Пережила музика

Оксана Забужко 800_500

Українська політична еміграція | Оксана Забужко

Zustrichi_1947_Mittenwald_dyfilyada_st_plastuniv_1_yakisno

"Змагання до кращого"

600.jpg

ДНК полковника Євгена Коновальця

сео лозинський

Про наших скитальників та два острови. У День батька

Стасіневич 800

Українські літератори до і після Другої світової | Євгеній Стасіневич

600+.jpg

Юрій Кузич: “Ми ідеалізували Україну в Чикаго”

Омелян Антонович, Вашингтон, 1980-ті

“Працюй і не жалійся”. Сім порад Омеляна Антоновича, як облаштувати життя у США

гуменюк сео

Павло Гуменюк. Король українських скрипалів у США