Ольга Муха: "Наша відповідальність — розказати про себе так, аби про нас хотіли чути"

10:30, 4 червня 2024

вб

Перші вихідці з українських земель оселилися у Великій Британії у XVIII столітті. Діаспора суттєво збільшилася на рубежі XIX—XX століть, наприкінці 1980-х років та після 2022 року, коли розпочалася повномасштабна російська агресія проти України. 

Ольга Муха перебралася до Сполученого Королівства у 2017 році. Вона культурологиня та кандидатка філософських наук, працювала у кризових комунікаціях, культурному менеджменті та академічних проєктах. Почесна амбасадорка Львова2020–2022, як менеджерка секретаріату PEN International втілила низку міжнародних проєктів. Є активною учасницею Пласту. Плекає збереження українських традицій та культури серед молоді у Великій Британії. 

Інтерв'юер_Мишловська Марія

Марія Мишловська

студентка Українського католицького університету

Olha Mukha - credits Valentyn Kuzan (2)(1)

Оксана Муха

Фото: Валентин Кузан

— Як би ви описали українську спільноту у Великій Британії? Що вирізняє її з британського суспільства?

— Культурний та емоційний інтелект у нас різні. Це проявляється в суспільних традиціях, поведінкових патернах, побудові зв'язків, релігійності. Наприклад, у Великій Британії словесні формули як "I hope, that my email finds you well" — це необхідні ритуали, тоді як український менеджмент вважає це зайвою тратою часу. Та українці швидко пристосовуються до таких нюансів. Багато відмінностей в культурі споживання їжі, відзначенні свят, проведенні канікул та проявах емоцій. Британці досить стриманізнаменита "stiff upper lip"(примітка:"жорстка верхня губа", значення: людина, яка має "жорстку верхню губу", не показує своїх почуттів, залишається спокійною, а українці — дуже емоційні, що інколи може грати проти нас в межах цієї культури.

Українці Великої Британії відрізняються і від інших діаспор. Перша хвиля переселення припала на злам XIX—XX століть, коли у пошуках кращого життя українці прямували у Північну Америку, а Британія стала транзитним пунктом. З тих, хто залишився, сформувалися дві основні категорії: ті, в кого забракло грошей подорожувати далі, і ті, хто вирішили, навіщо мені Америка, тут теж непогано. Перші українці найчастіше дуже багато та якісно працювали, і, зрештою, мають таку репутацію досі. Після Другої світової війни повторилася "транзитна" історія. Хоча про цей період знаємо надто мало, величезний пласт історії недосліджений. Нещодавно говорила про це із професором Мирославом Шкандрієм, який зростав у Великій Британії.

Українці у Великій Британії — це дуже монолітна україномовна діаспора, тому що її ядро у 1940-х сформували українські дивізійники. В українському клубі український Social Club на Holland Park всюди є наліпки "Ми не говоримо мовою окупанта", це — територія української мови. Також наша спільнота політично активна. З 2014 року діє організація "Євромайдан SOS", яка регулярно проводить вуличні акції на важливі для українців теми. 

IMG_7549

Члени юнацького гуртка "Лондонські акули" з портретами загиблих пластунів

Фото: з особистого архіву Ольги Мухи

— Ви переселилися до Англії у 2017 році й активно підтримуєте зв'язки з Україною та Львовом. Як це зберігати своє коріння за тисячі кілометрів від дому?

— Коли я сюди переїхала, одразу прийшла в Пласт і записала туди свою доньку. Це середовище, яке дало відчуття родини і підтримки. У нас двомовна сім’я, тож викликом для мене було зберегти українську як її першу мову. Я свідомо обмежувала англійську до моменту, коли вона пішла тут у британську школу. Донька також навчалася в українській суботній школі. Я переконана, що в такі моменти як, наприклад, коли до тебе приїжджають подруги, і ви обговорюєте новинки української літератури та ліпите з ними вареники, а не замовляєте в'єтнамський take away, вибудовуються цінності, культурна "колиска", побутова унікальність. 

Насправді є безліч можливостей підтримувати зв'язок з українським на всіх рівнях, було б бажання. Нещодавно ми розмальовували писанки, проводили зустріч з кіборгами з Азовсталі, організували пластовий бал, відвідали українські кораблі, мали пластову мандрівку на природі. У Лондоні є українська бібліотека та школа, що від одного відділення розрослась після повномасштабного вторгнення на 10 центрів. 

Інша справа — навіщо підтримувати ідентичність. Британія завжди дуже цінувала культурні особливості. На їхньому порядку денному — "celebrating diversity" "святкування різноманіття", це вважають цінністю, доданою вартістю людини. Тобто, не просто умовне походження, але власне і те, що ти знаєш, чим володієш, до чого належиш. Я розумію, що з повномасштабним вторгненням усіх нас зацікавило: хто ми, чому і для чого? Але саме життя в діаспорі гостро ставить це питання. І ти собі на нього дуже щиро відповідаєш: чому для тебе цінно бути українкою?

— Як "живе" українська культура у Великій Британії? Як українська спільнота у цій країні зберігає, розвиває та передає українську спадщину?

— На рівні сімей є абсолютно фантастичні історії. Мої друзі — подружжя, де дружина зі Львова, переїхала до Британії 20 років тому, а її чоловік — українець, який виріс в Австралії. Вони спілкуються українською, їхні доньки — теж. Або інша сім'я, де діти — четверте покоління народжених в діаспорі, вони також україномовні. Чоловік народився в Британії, а дружина — в Сербії, потім жила в Німеччині і переїхала в Британію. Їхні діти навіть не були в Україні до підліткового віку, але говорять українською, святкують українські свята. Українські традиції підтримує Пласт, Спілка української молодіСУМ

Спілка українців Великобританії налічує близько 300 активних членів, це переважно люди, які мають вагу у громадах. Є ще Український інститут у Лондоні, який організовує інтелектуальні, культурні, літературні заходи. І є багато менших нішевих українських організацій. Зараз життя дуже культурно пожвавилося. З 2019 року Україна представлена на Лондонській книжковій ярмарці. В останні рокивід 2022-го я була співкураторкою нашого стенду. Ми заявили про себе і здобуваємо цю культурну агентність дуже потужно. Зараз ми стали видимими. Раніше не було цілісного бренду української культури, радше поодинокі явища, зараз він дуже динамічно формується. 

IMG_7547

Пластова Великодня стійка біля Плащаниці

Фото: з особистого архіву Ольги Мухи

Я не пригадую жодного тижня за час мого перебування у Великій Британії, щоб я не відвідала український центр, чи церкву, яка часто приймає пластові сходини. Нещодавно наші юнаки заснували перший у Британії хлопчачий курінь імені Роберта Лісовськогохудожника-графіка, автора емблеми Пласту, ОУН. Плануємо літературні читання в українській школі, Чорноморський благодійний бал. Сім'я пластунів заснувала Ukrainian British Aid Foundation із початком повномасштабного вторгнення; як Пласт ми збираємо все, що можемо на запити з України, і передаємо на передову чи родинам пластунів. На Великдень ми робили відкриті воркшопи з писанкарства, запрошуючи теж і британську публіку. Всі події навіть важко згадати, спектр дуже широкий. І це не "зробив цього тижня щось українське — поставив галочку". Ні, так воно не працює. Ми живемо цим.

— Чи будують українська спільнота та інституції, що займаються українською культурою у Великій Британії, співпрацю з українськими колегами? Чи впливає це на те, якою є українська культура у Великій Британії? Чи набирає вона нових рис в контексті культурних тенденцій в Україні? 

— Значний притік нових людей в 2022 році приніс багато свіжого: ідей, розвитку, потреб. Поясню на прикладі Пласту. Діаспора відіграла ключову роль в тому, щоб зберегти цю організацію, коли в Україні вона була забороненою. Коли Пласт відновили в Україні, діаспора фактично сказала, що ми вже зробили, що могли, подальший розвиток — справа України. Але все обернулося знову, і Пласт отримав нові виклики й завдання. Частина з них — питання росту, і слава Богові, що він є. 

Ми підтримуємо тісні звʼязки, особливо тепер дуже важливо відчувати пульс України. Зараз для нас усіх основною мрією та ціллю є перемога. Підтримувати зв'язок дуже важливо, інакше можна легко втратити розуміння, що відбувається, важливо зберегти і контекст, і чутливість. 

— Мандруючи в культурні середовища різних країн, українська культура також може вбирати в себе й місцеві елементи, таким чином змінюючись і створюючи нові практики. Чи помічали ви такі явища в українсько-британському контексті?

— Ми вже чекаємо, коли нарешті буде тренд на те, щоб на Великдень ходити з кошиками до церкви. Ми жартуємо, що як побачимо, що британці пішли, значить, все — лагідна українізація відбулася. Жартую, звісно. Думаю, наша вишиванка стала трендом. Багато з моїх британських друзів просять, коли я їду в Україну, привезти їм дизайнерську вишивану сорочку. Це стало не просто "пакетним" сувеніром, а чимось бажаним, особливим, що хочеш мати в своєму гардеробі. 

Українці тут, натомість, переймають спортивні звички: крикет, гольф, теніс як традиційну складову британського способу життя. Особливо швидко адаптуються діти. Трохи змінюються гендерні ролі, звісно, є взаємовпливи, адже багато змішаних сімей. Я думаю, адаптується і система харчування. Хоча ось, наприклад, мої вихованці-пластуни на свято Андрія, поки дівчата ворожили, наліпили їм вареників. От вам і мікс української традиції із локальною. 

Витриманість британська теж потрохи переймається. Трохи змінюються уявлення про life-work balance. У британських університетах з'являються чи посилюються українські студії. 

IMG_7544

Ольга Муха модерує акцію з популяризації українського читання в українському клубі і школі

Фото: з особистого архіву Ольги Мухи

Цікаво, як це результує в творчості:  хочеться мати "свого Ішігуро", який живе у Великій Британії, але залишається як Ішігуро світочем японської літератури. Чекаю з нетерпінням прояву української літератури тут, що була би десь на пограниччі цих культурних світів та розповідала англомовному світові українське, мовою, яку він спроможний почути. 

— Чи зазнала змін українська культура у Великобританії в контексті подій 2013—2014 року, а згодом — 2022 року? Розкажіть, будь ласка, детальніше як змінилося ставлення української спільноти в цій країні та в британському середовищі до української культури? Наприклад, у репортажі з Лондонського книжкового ярмарку 2024 року, Ви цитуєте доктора Уяма Блекера з Університетського коледжу Лондона, який зазначає: "До лютого 2022 року зацікавити англомовних видавців, агентів чи періодичні видання українською літературою було викликом, адже вони не мали ні концепції української літератури, ні орієнтирів, ні передісторії перекладів. Переклади здебільшого робили в академічному чи діаспорному середовищі та мали обмежене охоплення. Після лютого 2022 року відбувся стрибок попиту на українську літературу в перекладі, що призвело до численних публікацій та значно більшого знайомства англомовних читачів з українською літературою".

— Насамперед змінилося те, що в 2013—2014 роках тільки частина українців пробудилася, що вони — українці. У 2022 — більшість. І ми почали заявляти про себе голосно, ми почали стверджувати себе як українці. Культурна і політична спільнота проявилася, наполегливо і системно виборюючи своє місце і суб'єктність. Війна, відіграла величезну роль не тільки притоком нових ресурсів, але й тим, що зріс інтерес до України: що ж це за країна така, що дає відпір нестримній імперії, яку всі бояться? 

Я думаю, що одна з найуспішніших кампаній для промоцій України, яка вже відбулася — це "Bravery is Ukraine", що Україна — це справді сміливі, хоробрі люди, це воїни в першу чергу. І це створило попит та інтерес. Якщо в 2022 році до нас на стенд на Лондонському книжковому ярмарку прибігали і питали: ти як? як ви? що взагалі відбувається? можна ми вас просто обіймемо? То в 2023-му вже був сфокусований попит на Україну і знання про Україну. І моїм мото завжди було: використаймо цей інтерес, спровокований війною, для того, щоб побудувати стабільний запит, "апетит" до української літератури і культури. Це великий шлях, він вимагає багатьох інвестицій. Не завжди все йде гладко, і не завжди буде, але я думаю, що ми рухаємося цим шляхом. Нас вже розпізнають на мапі, вже розрізняють, чи люди говорять українською чи російською, що раніше траплялося не часто. І ми вибудовуємо свою суб'єктність всіма можливими способами — українські візуальні митці здобувають популярність (чудова виставка робіт Марії Приймаченко у Галереї Саатчі, Марися Рудська та її чудові малюнки), все більше українських концертів — музика не лиш завойовує, але створює тренди (згадайте минулорічне Євробачення), спортсмени, шеф-кухарі, український хор співає у Роял Академії… Сьогодні наша відповідальність — це розказати про себе так, аби про нас хотіли чути і бачити більше і більше.

— Збереження, розвиток і передавання української культури навіть за межами України — це важливий процес, що допомагає не тільки зберігати українські корені діаспорних спільнот, але й поширювати українську спадщину на міжнародному рівні будучи і вагомими елементом публічної дипломатії. Ви як почесна амбасадорка Львова у відеозверненні зазначили: "Сучасний світ — глобальне село, а діючі культури у ньому провідники, які єднають міста і континенти через знання і культурні мости". На вашу думку, як українці в рідній країні, а також ті, хто приєднався до української спільноти у Великій Британії, можуть долучитися до побудови міцних українсько-британських зв’язків через різноманітне культурне середовище?

— Треба просто бути. Ми мали нещодавно з пластовим гуртком сходини і спонтанно провели дуже глибоку дискусію. Підлітки, насправді, неймовірно глибоко мислять. Вони стверджували, що є велика різниця в тому, що таке бути патріотом в Україні і бути патріотом у Великій Британії. З одного боку, в Україні ти мусиш прикладати якісь свідомі зусилля, а в Британії інколи тобі достатньо бути українцем, бути гідним українцем. І ти вже є частинкою середовища і системи підтримки.

З іншого боку, це відповідальність, бо ми всі за кордоном є свого роду культурними амбасадорами, хочемо ми цього, чи ні. І тому насправді у всьому, що ми робимо, як ми позиціонуємо себе українцями, це вже вибудовує наш спільний соціальний капітал. Кожен з нас докладається до нього. 

Водночас зростає і культурна конкуренція, і в цьому строкатому світі розмаїтих та дуже цікавих речей ми маємо запропонувати щось ексклюзивне й унікальне. І я переконана та раз за разом намагаюся довести, що ми маємо цю якісну пропозицію.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!

Схожі матеріали

600+.jpg

“Західний фронт” української боротьби

600.jpg

Львівський Йордан, що знайшовся в Лос-Анджелесі. Кінопродюсер Олександр Дебич про пошук старих фільмів

600

"В дитинстві розмовляли тільки українською", — Віторіо Соротюк про українців у Бразилії

екзил 1200

Державний центр УНР в екзилі: три чверті століття на повернення

600.jpg

“Багато людей не знають про те, яким жахливо зневажливим було ставлення до українців в Канаді”, – Оленка Білаш

Омелян Антонович, Вашингтон, 1980-ті

“Працюй і не жалійся”. Сім порад Омеляна Антоновича, як облаштувати життя у США

1200

Трагічний оптиміст Іван Багряний

600.jpg

"Царство Петлюри" на чехословацькому курорті

Без назви-1.jpg

Українські корені американської Квітки