Ціна спасіння: скільки коштували громаді послуги парафіяльного єрея

Підписання контракту як умова свячень

Посідання парафії в Київській митрополії XVIII століття визначали декілька чинників. Спадковість — батьки-священники часто передавали її синам або зятям. Виборність — кандидат мав пройти процедуру обрання парафіяльною громадою. Право патрона — не останню роль відігравала позиція власника поселення. Іще однією важливою обставиною, без якої не давали свячень, було укладання між претендентом і громадою спеціальної угоди. Вона окреслювала умови його утримання і встановлювала фіксовані норми платні за виконання різних видів священничих "послуг". Спираючись на ці контракти, з’ясуймо, яку платню за свою працю отримували душпастирі у XVIII столітті.

Типова домовленість між громадою і претендентом на місце єрея була подібна до тієї, яку уклали з майбутнім настоятелем 26 вересня 1764 року парафіяни Вознесенської церкви с. Пізники.

"Ми, що нижче підписалися, даємо від себе чесному ієреєві Гаврилу Бороховичу розписку в тому, що після встановлення його в ту Пізницьку церкву цілопарохіяльним настоятелем маємо ми за справу служіння його без затримки віддавати прибутки такі, а саме: роковщини в рік від тяглого хати, якщо не під одним дахом — по пів четверика оранки жита, а у випадку недородy стягувати по 8 копійок. Роковщини від пішого — по 4 копійки. Від першошлюбного за вінчання — по 12 копійок. Від другошлюбного — по 20 копійок. За вводини в церкву — по 5 копійок. За хрещення дитини — від кума і куми по 1 копійці. За сорокоуст — 2 рублі. За субетник — 40 копійок. За погребіння велике — 10 копійок. За мале погребіння — 5 копійок. За обід здоровний — 10 копійок, а заупокійний також 10 копійок. За освячення дому — 10 копійок і за освячення колодязя — 5 копійок. За сповідь від старого — 1 копійка, а від дитини — одна дєньга. За молебень — 10 копійок. За панахидy великy — 8 копійок. За маслоосвячення — 30 копійок. За освячення пасхи всякого парафіянина — по 1 копійці. До цієї розписки парафіяни Свято-Вознесенської Пізницької церкви підписались".

Зазначену тут першою так звану роковщину згадано майже в усіх контрактах, за винятком двох, підписаних у Троїцькій парафії Пирятина 1764-го та 1776 року. Це була щорічна плата зерном або грошима. Вона змінювалась залежно від заможності домогосподарств кожної конкретної парафії. Наприклад, в угоді з Покровською церквою с. Поставмуки 1764 року було визначено такий обсяг: "Від двору хто оре на одного вола — одну, а на пару — дві коробки, а хто на чотири і на шість — то два четверики оранки Городиської міри, а від піших — по дві копійки щорічно". Парафіяни Різдво-Богородичного храму с. Вороньки 1766 року зобов’язувалися давати отцю Іванові Ялиновському "в рік від двора могущого — четверик, від одного вола — коробку, від пішого чоловіка — по дві копійки". Натомість миряни Троїцької парафії с. Каплинці 1774 року домовилися платити майбутньому священникові Іванові Йосифову "зі всякої хати — по четвертині коробки жита, маючих воли, а від піших, не маючих волів — по чотири копійки".

Інколи роковщину ототожнюють з іншою статтею утримання єреїв — ругою. Термін "руга" вживається в контрактах значно рідше. Контекст свідчить, що це були не хліб та зерно чи гроші, а орні землі й сіножаті. В угодах із чотирьох парафій — Дмитрівської с. Савинці, Покровської с. Поставмуки, Успенської м-ка Яблуневе та Троїцької с. Шкурати — обумовлено, що за браком вільних земельних ділянок кандидат не отримає руги. Тому, зокрема, в Савинцях претендент на пароха мав задовольнятися "замість рyги, землі й сінних покосів наданими від цих парафіян прибутками". У Поставмуках констатували, що хоч громада й повинна її надати, "проте такої рyги виділити y нас немає звідки". Яблунівські віряни теж визнали, що її не мають, тому дають "замість тієї рyги нижченазвані прибутки". Ненадання о. Федорові Петрановському орної та сіножатної землі в ругу також аргументували її "відсутністю в дачах села Шкуратів".

В інших парафіях договори передбачали передавання землі в ругу. Скажімо, у контракті парафіян Михайлівської церкви с. Кулажинці, укладеному з о. Михайлом Вербовським 1766 року, сказано, що після номінації його місцевим священником власниця села, поміщиця Тетяна Марковичева, виділить йому ругу. В угоді жителів Теплівки з єреєм Олексієм Стефанівим, датованій тим самим роком, теж ідеться про надання землі в ругу одразу після призначення отця настоятелем.

В окремих угодах ідеться і про те, які саме наділи одержить претендент після висвячення. Парафіяни Пирятинського Троїцького храму вельми точно вказали його розміри, коли 1776 року обрали в єреї Семена Бойчевського. Громада дала отцеві "пристойний при церкві двір, орного днів на двадцять поля та сінокосу на сто копиць".

Шлюбні розцінки

Перелік статей і розміри платні за окремі треби в парафіях різнилися, тобто чіткого набору "послуг" і фіксованої оплати за них не існувало. Щоправда, окремі — базові — пункти наявні в усіх угодах. Це передусім роковщина, плата за хрещення, вінчання, похорон, сповідь, сорокоуст і вписування до пом’яника.

Джерельні дані засвідчують, що на деякі треби ціни були більш-менш уніфіковані. Для прикладу, вартість хрещення майже повсюдно становила 2 копійки. Винятком є хіба що два договори: перший — церковної громади із с. Вороньки (храм Різдва Богородиці) з Іваном Ялиновським 1766 року, де здійснення цього таїнства коштувало 3 копійки. І другий — парафіян Миколаївської церкви с. Мокіївка з Іваном Чижевським від 1767 року, якому за цю требу платили аж 4 копійки. В інших протопопіях вартість хрещення істотно не відрізнялася.

Плата за вінчання була помітно диференційованішою і залежала від порядковости шлюбу. Для тих, хто ставав під вінець уперше ("першошлюбних"), вона була найнижча, для пошлюблених удруге — дещо вища, а для одружених утретє — найвища. Найдорожче весільна церемонія обходилася молодятам, які походили з іншої парафії. Скажімо, контракт парафіяльної спільноти у с. Шкуратах із Федором Петрановським від 1772 року фіксував такі розцінки: за перший шлюб — 10 копійок, за другий — 20, за третій — 50, а за "сторонніх заможних" аж по 3 рублі. Зважаючи на таку величезну різницю в ціні, єреї вінчали жителів не своїх парафій навіть тоді, коли усвідомлювали, що наражаються на відкритий конфлікт із тамтешніми панотцями. Якщо ж узагальнити дані з усіх угод, з’ясується, що зазвичай у Пирятинській протопопії перший шлюб коштував 10 копійок. Значно більше мусила сплачувати лише громада Троїцької церкви Пирятина: в обох їхніх договорах (за 1764-й і 1776 рік) є однакова сума: 30 копійок. Натомість парафіяни Михайлівського храму с. Мокіївка (1767 року) і Троїцького с. Каплинці (1774 року) зобов’язувалися давати за вінчання 20 копійок, а Вознесенської церкви с. Пізники (1764 року) — 12 копійок.

Другі шлюби оцінювали не так однотипно, як перші. Найчастіше священник отримував за них по 20 копійок, а інколи по 25 чи по 40. А одного разу "молодята" заплатили аж 50 копійок. Інколи ціну в контрактах окреслювали як договірну. Плата за третій шлюб зазвичай була такою самою, як і за другий, або договірною. Найбільше, по 60 копійок, брали у Троїцькому храмі Пирятина й у Теплівці. А у Березовій Рудці та Шкуратах — 50 копійок.

Вінчання так званих сторонніх переважно не мало чітко встановлених розцінок. Здебільшого про плату домовлялися в кожному конкретному випадку. Тільки в Теплівці, Шкуратах і Бубнах вона була фіксованою. У першому випадку священник мав вимагати "зі стороннього — не вище двох рублів і не нижче одного рyбля". А в Бубнах його оцінювали чи не найнижче — 50 копійок.

Іще одним пунктом, що трапляється вкрай рідко, є унормована плата за пошлюблення сиріт. Парафіяни Дмитрівської церкви с. Савинці, укладаючи угоду з Андрієм Святогором у червні 1763 року, постановили: панотець має брати "за вінчання молодика й дівиці, що залишилися без батьків і матерів, — по десять копійок".

Вартість заупокійних відправ

Найбільш уніфікованою і сталою впродовж тривалого часу була вартість похорону. Кожен із тих документів розрізняє "великий похорон", за який вносили 10 копійок, і "малий похорон" за 5 копійок. Ідеться, вочевидь, про різницю в оплаті за поховання дорослих і дітей. У деяких угодах про це йдеться прямо: "за померлих великих — по десять копійок, а малих — по 5 копійок", "за погреб вік маючих — по 10 копійок, а за малолітніх — по 5", "за погреб мертвих тілес, за великих — по 10 коп., а за дитячих — по 5 коп.".

Стільки ж віряни платили й за велику та малу панахиди. Їх, імовірно, було прирівняно до "великого" й "малого" похоронів. На відміну від чину поховання, їх згадують не завжди. Лише раз, у договорі між єреєм Гаврилом Бороховичем і парафіянами Вознесенського храму с. Пізники, записано нижчу ціну: 8 коп. Можливо, її було знижено у процесі узгодження контракту, бо цифру "8" наведено по витертій "10".

У декількох документах обумовлено вартість заупокійного обіду. Вона коливалася від 5 до 25 копійок. Найвищу плату встановили парафіяни церкви Святого Духа в Теплівці для о. Олексія Стефаніва. Щоправда, там такі поминки передбачали ще й відправлення малої панахиди. Тим часом у Мокіївській парафії заупокійна трапеза з панахидою, але вже великою, була дешевшою: 15 копійок. У контракті, що його представники Троїцької парафіяльної громади Пирятина 1764 року підписали з о. Андрієм Євтихіївим, поминальний обід подано в парі з панахидами. Якщо відправляли велику панахиду, він коштував 10 копійок, а якщо малу — 5.

Наступним пунктом договорів, який зазвичай прописували поряд із заупокійною трапезою, був "заздоровний" обід. На згадки про нього натрапляємо у дванадцяти документах. До того ж він перебуває у тій самій ціновій категорії, що й заупокійний: 5–10 копійок. Правило порушують хіба що угоди із села Поставмуки 1763-го та із с. Грабарівки 1770 року, де за нього сплачували 20 копійок. Визначеною в усіх без винятку контрактах була оплата заупокійного богослужіння, яке правили на сороковий день після смерті людини. У більшості парафій вона складалася з двох частин: грошей і хліба. Під хлібом мали на увазі пшеницю, і лише в с. Мокіївці з 1767 року миряни приносили священникові борошно.

Грошова частина сорокоуста зазвичай становила 2 рублі. Щоправда, в окремих випадках парафіяни сплачували й більше: 3, а то й 4 рублі. Проте там, де ціну визначили в 3 рублі, не було натурального датку. Разом із сорокоустом до контрактів долучали й запис до поминальника (пом’яника) — суботника, який вели в кожній парафії. Цей пункт містять усі проаналізовані документи, і занотована в ньому сума всюди однакова: 50 копійок. Натомість сповідь, яка належала до обов’язкових таїнств (віряни мали відбувати її принаймні раз на рік), згадано не завжди. Її поділено на сповідь дорослих і сповідь дітей. У першому випадку вона коштувала копійку, а в другому — "дєнєжку", тобто 0,5 копійки. А от яблунівським парафіянам вдалося домовитися зі своїм майбутнім єреєм Петром Федоровичем про те, що він отримуватиме "за сповідь без вимагання, хто що положить".

Освячення дому теж належало до треб, регламентованих угодами. Ціни на таку послугу варіювалися залежно від парафії від 5 до 50 копійок. Настоятель Успенського храму с. Вечірки пропонував пастві два варіанти: саме тільки освячення — 10 копійок, із обідом — 30. У частині договорів передбачали і плату за молебень, яка зазвичай становила 10 копійок. Єдиним винятком був контракт із парафії с. Бубни, де священникові давали за нього 5 копійок. Також траплялися пункти про читання Євангелія над померлим. У трьох із них — із Вечірків, Грабарівки та Бубнів — таких позицій по дві: "За прочитання над померлим Євангелія від стовпа двадцять копійок. За прочитання над померлим прохідних Євангелій від зачала п’ять копійок".

Очевидно, йдеться про два різні за обсягом фрагменти Євангелія. Більший — "від стовпа"ймовірно, "стовпця" чи, як записано в угоді парафіян Пирятинської Троїцької церкви з Андрієм Євтихіївим 1764 року, "від одного стовпа", — читався довше. Тож це коштувало дорожче: 20 копійок. Вартість прочитання меншого — "від зачала" — оцінювали значно меншою сумою: 5 копійок. А в Різдво-Богородичній парафії с. Вороньки, Дмитрівській с. Савинці й Різдво-Богородичній с. Бубни — взагалі 2 копійки.

Цей ритуал вважали необов’язковим, його здійснювали на бажання родичів покійного. Зокрема в контрактах між церковною громадою Михайлівського храму с. Золотухи з Григорієм Іванівим та парафіянами однойменної церкви с. Піски з Кирилом Миколаївим так і писалося: "Під час поховання мертвих тілес, якщо хто Євангеліє провідне читати побажає". Цілком можливо, що це була "статусна річ", покликана акцентувати на заможності родини чи на поважності небіжчика. Насмілюся припустити, що читання Євангелія над померлими було регіональною практикою, обмеженою теренами Пирятинської протопопії або й усієї Київської митрополії. Попри заборони церковної влади, вона зберігалася досить довго. Набагато пізніше, 1891 року, полтавський і переяславський єпископ Іларіон видав спеціальний указ. У ньому було наголошено, що "в Полтавській єпархії майже немає звичаю читати Псалтир над померлими; навпаки, існує неправильний звичай читати над почесними мирянами Євангеліє, читання якого передбачене лише над архієреями й священниками".

Інші треби

Подекуди передбачалася плата за "вводини першошлюбних осіб в церкву по 5 копійок". Тут розцінки в усіх парафіях були однакові. Лише віряни Дмитрівської парафії с. Савинці в листопаді 1774 року змогли домовитися з Петром Митрадським про ще меншу суму: 4 копійки. Серед інших пунктів також є: освячення криниці — 4 випадки, маслосвяттяєлеосвячення — 4 випадки, свячення паски — 11 випадків. В одному контракті — парафіяльної спільноти храму Різдва Богородиці с. Бубни з кандидатом в єреї Стефаном Романівим — зафіксовано й оплату за освячення ікон (2 копійки).

В обох договорах, що їх укладали парафіяни Троїцької церкви Пирятина1764-го — з Андрієм Євтихіївим, а 1775 року — з його братом Семеном Бойчевським, окремо подано плату "за грамотки поминальні у великий піст по десять копійок". Тож у той час не існувало чіткого переліку треб, що їх вносили до контрактів. Обов’язковими для всіх договорів вважали тільки ті пункти, які охоплювали головні події у житті парафіян: хрещення, вінчання, похорон, сповідь тощо. Визначення решти треб залежало від бажання церковної громади та претендента на посідання парафії. Тому перелік духовних послуг і ступінь деталізації пунктів, що їх стосувалися, істотно відрізнялися. Ціни на ці послуги варіювалися залежно від волі громади.