Тріумфальний візит: Цісар Франц Йосиф І у Мостиському повіті 1896 року

<p>Граф Станіслав Стадницький</p>

Повітовий комітет на чолі з графом Стадницьким

Як тільки у повіті дізнались про участь цісаря у запланованих військових маневрах у межах Мостиського повіту, з ініціативи голови повітової ради графа Станіслава Яна Стадницького і під його керівництвом створено комітет, який мав організувати відповідне привітання і прийом Франца Йосифа І. Звісно, найгострішим було питання стану доріг. Тому повітова рада виділила на реконструкцію шляху, який вів від залізничної станції у Мостиськах до міста (4 км) 18 тис. золотих ринських. За ці кошти його було відновлено у відповідності до системи Мак-Адамамакадам – тип дорожнього покриття, впровадженого в 20-х рр. ХІХ ст. шотландським інженером Джоном Мак-Адамом. У повіті тішились, що настільки гладкої дороги не знайти в жодних околицях краю.  Усі інші шляхи також відремонтували, але не так ретельно. 

Дирекція залізниці оздобила мостиський двірець та перон, зокрема державними і національними прапорами, гербовими щитами та емблемами. Також подбали про електричне освітлення станції. Вздовж дороги до Крисовичів, де, як і 1880-го року, мала бути резиденція монарха, на високих щоглах повівали державні і національні прапори. У Мостиськах, як читаємо у пресі, мешканці добровільно відновили фасади своїх домів і прикрасили їх. У повіті також спорудили три тріумфальні арки – першу на межі ґміни Сулковщизна і Мостиська, другу – у місті обабіч парафіяльного костела, третю – на межі ґміни Крисовичі.

В очікування цісаря на двірці у Мостиськах

У суботу 5 вересня 1896 року на залізничній станції Мостиська спостерігався пожвавлений рух: прибували щораз нові потяги з боку Городка, з міста невпинно наближались екіпажі. Поступово на пероні згромаджувались представники генерального штабу та інші військові достойники. У численному натовпі виднілись дворянські і генеральські мундири, польські кунтуші, ошатні сукні пань, сутанни духовенства. На дорогах – натовпи людей, безліч карет, коней та возів; в містечку, святково прикрашеному, все кипить; за містечком, по дорозі до Крисовичів знову натовпи, знову екіпажі, військові загони, вози з багажем, брички довколишньої шляхти, скромні візки місцевих жителів. В пресі ідилічно змальовували урочисту зустріч: всюди багато зелені, всюди маса війська, небувалий рух, величезна різнобарвність типів та уніформ. Тихі, поважні, сповнені чарівності села, перебувають ніби у чарівному сні; на скромному, затишному сільському краєвиді відбуваються сцени, наповнені життям і блиском. Погода пречудова: ще чути літо, але без спеки.

Поволі, з наближенням години прибуття монарха, рух в цілій околиці вщух. Зупинились віськові загони, вози і брички – незмінно кипів лише натовп людей, який витянувся з обидвох боків дороги, майже суцільно на відстані 8 км зі станції у Мостиськах до крисовичського палацу. На дорозі час від часу ще з’являлися карети, везучи когось у гордій ферязі, з чаплиним пером (z czaplą kitą), закріпленим блискучим діамантом, чи в акуратних уланських або гусарських шапках (czak, kołpak). Також де-не-де з’являлись урядники зі староства, видаючи останні розпорядження, востаннє оглядаючи, чи все в належному порядку: “Старанні долоні місцевих людей добровільно працюють – несуть у глечиках воду, аби ті місця, де дорожня курява буде дуже відчутною для монарха, який за хвилю уже буде їхати цим шляхом, рівним і гладким, “як на столі”, ще раз зволожити”.

У пресі акцентували уваги на місцевому колориті, який, присутній в одному місці, виглядав блискуче: “Який же це прекрасний матеріал для художника – ці постаті, згромадження на станції чи вздовж шляху! Скільки тут мальовничих типів, наповнених оригінальним місцевим колоритом, яка збереглась, незважаючи на повсюдне нівелювання культурою fin de siècle! Щось фантастичне знову присутнє у постатях деяких євреїв, в групах кагалів з ритуальними речами. Ці постаті бородаті, поважні і характерні – якби скопійовані зі Старого Завіту Доре. Яка різноманітність в одязі кільканадцяти тисяч селян і селянок з кількадесяти сіл двох чи трьох сусідніх повітів, які стоять на узбіччі дороги нерідко з хоругвами та образами! Шкільна дітвора також зібралась під керівництвом своїх вчителів, аби привітати монарха! Всі пагорби, паркани, вікна і дахи домівок, і навіть гілки дерев щільно заняті”.

На пероні згромадилось керівництво повіту. У пресі відзначили тих, хто доклав зусиль, аби прикрасити перон: керівника станції Яноту, інспектора Сєбауера, старшого інженера Висоцького. Йшлося не лише про декорацію двірця, але і про спорудження нової рампи для війська та нового тору для станції. Контролер Лосовський, делегований львівською дирекцією, показово прискіпливо пильнував прибуття і відбуття потягів; інженер Кохн  ще раз, і ще раз перевіряв декорацію перону.

Отож, перейдемо до керівництва повіту. Повітова рада вишикувалась на чолі зі своїм головою Станіславом Яном Стадницьким. В її рядах були, поміж іншими, Станіслав Брикчинський, Лєшек Вішньовський, граф Кароль Дрогойовський, Діонізій Поглодовський, Тадеуш Неймановський, Ян Ясінський – майже всі в багатих кунтушах – та граф Едвард Холонєвський в мундирі майора уланів, також Стефан Ірсай в мундирі ротмістра гусарів та ін.

Навпроти повітової ради вишикувалась рада ґміни Мостиськ, а на її чолі – убраний в польський стрій бурмістр, мостиський нотаріус Віктор Кроковський. Обабіч – його заступник, директор місцевого Залічкового товариства Леопольд Масюк. В рядах ради видно капоти передміщан та єврейські халати – але і тут є “космополітичний фрак, хоча часто складається враження, що йому на плечах мостиського райці незручно, і він охоче уступив би своє місце традиційній міщанській чумарці”.

З одного боку тротуару, який розстелився від тору на цілу протяжність перону, очікував прибуття монарха мостиський римо-католицький пробощ канонік ксьондз Альфред Бялогловський, з другого – греко-католицький пробощ о. Лев Левицький. Обабіч міської ради також розташувався мостиський рабин та керівник релігійної ґміни. На крилах витягнутих рядів розмістились барвистим вінцем місцеві вельможні пані, серед них: графиня Валерія Борковська, дама Ордену Зіркового Хреста, графиня Марія з графів Голуховських Дрогойовська, графиня Гелена Холонєвска, графиня Карольова Дрогойовська з графів Дзєдушицьких Ірсаєва з графинями Бєльськими та багато інших.

Поміж рядів проходив, роздаючи останні розпорядження, мостиський староста д-р Іґнацій Дембовський. На станції і в місті порядок пильнувала цивільна варта і добровольча пожежна команда.

Прибуття Франца Йосифа І

Відтак подали сигнал. Приближався потяг. В галасливому зібранні запанувала урочиста тиша. Потяг зупинився. У дверях, вже напіввідкритих, з’явилась постать Найяснішого Пана – “і в той час з грудей зібраних людей вирвався потужний трикратний вигук: Хай живе!” Монарх з усмішкою та поклоном дякує.

З цісарем прибули обоє генеральні ад’ютанти генерали граф Едуард Паар і генерал Артур фон Больфрас, а також свита імператора: ад’ютанти підполковник Сомогій і підполковник Поллак, ординарець капітан Діттль, також радник Двору Клауди, штабний лікар д-р Керзл, ад’ютант майор князь Дітріхштейн, полковник Шпрехер і полковник Ванка з військової канцелярії монарха, надвірний секретар барон Ган з кабінетної канцелярії цісаря, а також урядовий радник Хердлічка з військової канцелярії.

Коли Франц Йосиф І висів із вагона, йому відрекомендувався повітовий староста д-р Дембовський, з яким цісар поговорив про ситуацію в повіті, підкресливши, що знає, що д-р Дебмовський свого часу відбував службу в Відні у Міністерстві внутрішніх. Староста представив цісаря презеса повітової ради графа Станіслава Стадніцького, який по-польськикурсив – М.Х. промовив до Монарха:

“Найясніший Цісарю і наш Королю! 

Вітаючи Тебе, найясніший Пане іменем мешканців повіту, в границі якого ти зволив вступити, складаю у твоїх стоп найглибшу честь і шану, якими наші серця переповнені. В цій, так радісній для нас хвилині, прийми Найясніший пане запевнення незгасаючої вдячності і найгарячішої прихильності Твоїх найвірніших підданих, які благають Всемогутнього про довготривале та найуспішніше панування для свого Монарха, волаючи з глибини своїх сердець Найясніший Цісар і Король наш Франц Йосиф нехай живе”.

Вигук з запалом повторили тричі. Цісар подякував графу Стадницькому за привітання і заявив, що надзвичайно тішиться, що прибув до повіту, який уже знає, і що йому цікаво, чи місто і повіт піднеслися за ті шістнадцять років, коли він їх оглядав востаннє.

Відтак староста Дембовський представив Францу Йосифу І обох пробощів, начальника повітового суду Альфреда Бандровського, бурмістра В. Кроковського, а також керівників єврейської релігійної громади. Цісар вшанував усіх розмовою, зокрема, запитав бурмістра Кроковського чи місто піднеслося з моменту його останнього візиту. Міський голова відповів, що не настільки, як хотілося б, головно через значну відстань до залізничної станції (4 км). З пробощами монарх розмовляв про відносини у довірених їм релігійних ґмінах, з паном Бандровським – про урядування.

Затим Франц Йосиф І підступив до повітової ради і вшанував розмовою декількох її членів. До пана Станіслава Брикчинського Монарх сказав: “Дуже мені приємно, що панове тут так численно зібрались, дуже вам за це вдячний”. З графом Холонєвським монарх привітався, пожавши йому руку. Дальше цісар розмовляв з Марією з графів Голуховських Дрогойовською, графинею Борковською, графинею Холонєвською і панею Ірсаєвою. Ще раз вклонившись присутнім, які прощались з ним трикратним вигуком, цісар пройшов станцією і сів до двірської карети, яка чекала на нього.

У резиденції в Крисовичах

Цісарева карета рушила серед затяжних і громових вигуків численної людності, що згромадилася по ту сторону двірця. Ці вигуки супроводжували Монарха аж до самої резиденції в Крисовичах. У пресі зазначали: “То був справжній тріумфальний похід на фоні сільського краєвиду, натовпів сільського люду, процесій, строю шкільної дітвори”.

Монарх був явно задоволений з овацій і дякував військовим поклоном. Карету монарха випереджала карета, на якій їхав господар повіту староста д-р Дембовський. Ще перед тим, зразу після привітання Монарха на пероні, до Крисович поспішив власник маєтку граф Стадницький.

Коли карета Франца Йосифа І в’їхала через старовинну браму крисовицької резиденції і затрималась під колонами балкону, господар з сином уже очікували цісаря у гарному вестибюлі палацу. Монарх найласкавіше привітався з обома господарями, подаючи їм руку; пригадав, що уже раз гостював у їх домі, перепрошував, що забирає їхній палац, і дякував за гостинність. Подружжя графів Стадницьких висловили найглибшу вдячність цісарю за таку надзвичайту честь і ласку, що зволив прийняти їх дім за свою резиденцію. Після граф відрекомендував Францу Йосифу сина, який цьогоріч власне здав матуру; імператор випитував юного Станіслава Адама про студії і його майбутні наукові зацікавлення. Подаючи руку, цісар ще раз привітав господарів і подався сходами на перший поверх до своїх апартаментів.

О восьмій годині вечора в їдальні палацу відбулася вечеря, на яку, окрім пана військового міністра Едмунда фон Кригхаммера, членів генерального штабу та вищих військових чинів, отримали запрошення також граф Стадницький і староста Дембовський.

Приміщення їдальні крисовицького палацу було гарно оздоблене картинами зі сценами з полювання та натюрмортами. Справжньою оздобою був великий старопольський камін з мідяною мистецьки відлитою засувкою, оздобленою гербами. На стінах їдальні висіли портрети короля Августа ІІ і одного з Мнішеків.

Вечеря була організована в “обозному стилі”: подана на бляшаних тарілках і півмисках. Праворуч Франца Йосифа І сидів генерал кавалерії Кригхаммер, ліворуч – генеральний інспектор артилерії генерал-поручник Кропачек; навпроти – шеф генерального штабу генерал зброї (сучасний еквівалент – генерал-лейтенант) Бек; обабіч нього з одного боку граф Стадницький, з другого – д-р Дембовський. Інші військові чини сиділи в довільному порядку. Другий стіл стояв у сусідній залі, в так званій кімнаті Яна ІІІ. На вечерю подали зупу, шинку і потравку з куріпок; до цього – пільзненське пиво та вино у великих фляшках, на кшталт тих, які подають в обозних їдальнях, і чай.

В неділю, 6 вересня, маневрів не було. Війська готувались, а у крисовицькій резиденції відбувалися конференції та наради. Вранці, о пів на дев’яту, цісар був на Службі Божій у капличці на території палацу. Капличка була споруджена графом Адамом Мнішеком і посвячена 1780 року львівським архиєпископом Вацлавом Сєраковським. Перед вівтарем відправив “тихе” Богослужіння (тобто, рецитоване – М.Х.) мостиський пробощ ксьондз Альфред Бялогловський. Цісар слухав Богослужіння аж до Credo (“Вірую”) стоячи, потім став на коліна на приготовлений йому клячник, а після Причастя знову встав і стояв до кінця Богослужіння. Крім Франца Йосифа І на Службі Божій в каплиці були лише два генерали-ад’ютанти монарха і його свита, а також граф Станіслав Стадницький з сином.

Перед полуднем, об одинадцятій годині Найясніший Пан вшанував візитом графиню Стадницьку – Отилію Марію з Борковських, з якою охоче і ласкаво розмовляв біля 10 хвилин. Відзначимо, що граф Стадницький був запрошеним до цісарського столу в часі усього перебування монарха в крисовицькому палаці. Почавши з неділі, обіди мали відбуватись в павільйоні, який уміщав 120 осіб.

Ранковим потягом до Мостиськ прибув Міністр крайової оборони генерал зброї граф Цено Вельзерсгеймб і замешкав у графа Холонєвського в Рудниках. Військовий міністр генерал кавалерії Кригхаммер проживав в часі військових маневрів у Мостиськах, у домі повітового лікаря д-ра Омеляна Лебедовича; генеральний інспектор кавалерії, генерал-поручник Кропачек також у Мостиськах в конципіста Намісництва Мєчислава Калінєвича; генерал-поручник Керчек у повітового комісара Миколая Покінського. Окрім того, також у Мостиськах замешкали генерал зброї Грюнне, та генерали-поручники Фабіні, Брюкхейм-Драхтшмідт і Пітрейх, а також генерали Маловец, Венус-Ельбрінген, Штейніцер, Халлада і Йонас, також чотири полковники, шість підполковників, шість майорів, і дев’ять капітанів генерального штабу. У Крисовичах проживав шеф генерального штабу, генерал зброї барон Фрідерік Бек, полковники Потіорек і Шемуа, майор Кусманек, сім капітанів і десять поручників, що належали чи були приставлені до генерального штабу, а також полковий лікар д-р Лані і директор польової пошти д-р Камлер.

Маневри в околицях Мостиськ тривали з понеділка по четвер включно. Проливний дощ, що почався у неділю пополудні, не стихав цілу ніч, і закінчився ранком о восьмій годині. Не обійшлось без прикрих трафунків: підчас транспортування артилерії через Мостиська випадково, з неуважності, під коні, які тянули гармати, упав сімнадцятилітній Йосель Маргель і загинув. Франц Йосиф І розпорядився виділити родині Йосля допомогу у розмірі триста золотих ринських. Також монарх розпорядився, аби ротмістр гвардії розпитав, як у перемишльському шпиталі почувається жовнір крайової оборони, який зламав ногу на мості у Мостиськах. Цісар наказав попіклуватись про нього.

11 вересня цісар покинув Крисовичі і Мостиський повіт. Після подяк комендантам корпусів та шефові генерального штабу барону Беку, пів на другу пополудні, під запальні овації місцевого люду, Франц Йосиф І потягом рушив до Перемишля. За час перебування у Крисовичах служба палацу отримала щедре грошове винагородження, а посадові особи повіту – коштовні подарунки. Також цісар офірував з приватної скриньки на убогих у Крисовичах 200 зл. ринських, на фонд убогих у Мостиськах виділив 300 зл. ринських, на Товариство Дитятка Ісус – 150 зл. ринських, на добровільну вогневу команду – 100 зл. ринських, на реставрацію костелу – 500 зл. ринських.