Сопляк, Буревій і Стріха: український націоналіст в особі російського есера

Між іменами і назвами

Справжнє прізвище, на відміну від красивого й романтичного псевдоніма «Буревій», у нього було прозаїчним і навіть трохи грубим — Сопляк. У русифікованому варіанті — Сопляков.

<p>Кость Буревій. Фотокопія.</p>

У молодому віці Буревій почав політичну кар’єру, трохи пізніше – літературну. Ховатися за вигаданими іменами для нього стало звичкою. Ховався він так добре, що більшість досі не знає про Соплякова. Навіть українська Вікіпедія не довіряє російській і вважає реальним прізвищем "Буревій".

З місцем народження помиляються обидві Вікіпедії. Кость Степанович Сопляков народився в слободі Євстратівка Острогозького повіту Воронезької губернії. Слободу в першій половині ХVІІІ століття заснували українські селяни і назвали Меженкою — як річку, на якій вона стояла. Згодом поміщиця Куколєвська продала село Євстрату Куликовському, і воно стало Євстратівкою. Очевидно, Великою Меженкою називався якийсь хутір. Проте сьогодні ця назва не збереглася навіть як місцевий топонім.

Сам Буревій в анкеті арештованого вказав місцем свого народження Євстратівку. Там-таки в 1930-х жили його брат Павло і сестра Пелагея, обоє працювали в місцевому колгоспі.

В анкеті Буревій зазначив ще й іншу дату народження: не 2 серпня, яке тепер фігурує у довідниках, а 12 травня.

Останнє важливе в анкеті: національність — українець.

Говорити "только по-русскі"

"Я мав нещастя народитися з інстинктом грамотності… зі спрагою знання в неграмотній сім’ї селянина-українця. Дитинство я провів на батьківщині, в глухій слободі одного з українських повітів Воронезької губернії", — писав Буревій в автобіографічній статті "Вне родной культуры".

Малий Кость — так його називали в родині — мріяв стати розумним. Він знав, що для цього треба вчитися, тому дуже хотів до школи. Однак там його чекало жорстоке розчарування.

Ще одне здивування — вчителька сказала хлопцеві, що його не так звати. Досі він не знав, що українське Кость — це російське Константін.

Учителька вела уроки незнайомою російською мовою, вчитися було дуже важко. До Різдва в класі залишилася тільки половина учнів. Частина школярів "читала" не по книжці, а по пам’яті — діти просто зазубрювали урок, доки наставниця зачитувала вголос. Діти вважали, що секрет грамотности полягає у швидкості читання, тому на перервах змагалися, хто швидше проторохтить сторінку з книжки. "Як горохом об стіну", — говорила вчителька. У другому класі діти не знали, що текст треба не просто читати, а ще й розуміти. Це стало для Костя Соплякова черговим відкриттям.

"Хохли" проти "москалів"

Та навіть у тих русифікаторських умовах виникало "національне питання". Коли Кость перейшов до четвертого класу, в євстратівській школі з’явилася нова вчителька. Вона захопилася красою української мови і почала вчити її від дітей. Це сприяло й ближчому спілкуванню.

Якось старші учні дізналися з уроків історії, що "великороси — це “москалі”, а малороси — ми, “хохли” , і попросили вчительку розповісти про своїх предків, які жили до Богдана Хмельницького. Вчителька знітилася, відповіла ухильно.

<p>Обкладинка книги І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" 1887 року видання</p>

Іншим разом вона завважила, що "діти “москалів” набагато здібніші за “хохлят”. "На питання, чому ж це так, відповіла: “Так уже Бог дав”, — згадував Кость Сопляков. На вечірній молитві хлопець дорікав Богові і запитував, "чим йому миліші за нас “москальчата”, що він наділив їх більшими здібностями".

Кость навчився непогано читати, але граматика російської мови йому зовсім не давалася. Хлопець дійшов висновку, що у нього "тяму нема" і навіть спробував покинути школу. Батьки повернули учня назад. І хоча школу він закінчив із похвальною грамотою, але, за власним зізнанням, не міг написати без помилки і двох фраз.

Саме ця вчителька вперше прочитала в класі вголос українську книжку зі шкільної бібліотеки. Так Кость дізнався, "що і “малоросійською” мовою є книжки і доволі цікаві". Він почав розшукувати й вимінювати літературу у своїх товаришів. Збирав гроші, щоб купити книжки в книгарні.

Поява в хлопця повісти Нечуя-Левицького "Кайдашева сім’я" стала в слободі "цілою подією": "Її читали і слухали з таким захватом, з яким у нас не читалася ще жодна книжка". Щоб купити дешеве видання "Кобзаря", Кость пожертвував свій місячний бюджет. Для хлопця "Кобзар" став євангелією і заново пробудив жагу до знань.

До 1906 року Кость передплачував один український журнал, читав Котляревського, Куліша, Марка Вовчка й інших. У саморозвитку і становленні національної самосвідомости велику роль зіграла українська преса.

Арешти і народження Буревія

У 1905 році Сопляков вступив у Партію соціалістів-революціонерів. Тоді ж таки його вперше заарештували за участь в аграрних заворушеннях. Пощастило — справу припинили.

<p>Кость Буревій. Фотокопія</p>

У квітні 1907-го в слободі Розсош на зборах есерів обрали повітовий комітет. До його складу від Євстратівки ввійшов Костянтин Сопляков, який тоді працював писарем на Розсошанському винорозливному заводі. Того року його вдруге заарештували — і знову відпустили.

У 1911 році в панських маєтках довкола Розсоші одна за одною спалахнули пожежі. Селяни з довколишніх сіл охоче за ними спостерігали, але гасити відмовлялися. Слідство встановило, що пожежі були справою місцевих есерів. Повітовий справник повідомляв губернаторові: "Маючи у своєму розпорядженні відомості про неблагонадійність селянина слободи Євстратівка Соплякова Костянтина і визнаючи залишати його на волі небезпечним для загального спокою, призначив арештованого до утримання в Острогозькій тюрмі".

Сопляков отримав вирок — адміністративне заслання терміном на два роки в Олонецьку губернію. Так він опинився в місті Пудож у далекій Карелії. Заслали і його братів — старшого Павла й молодшого Єфима.

Під час цього заслання есер Сопляков активно дописував в українську пресу. У газеті "Рада" з’явилася його нотатка "Українська пісня на півночі" з підзаголовком "Лист з Олонії" і підписом "Кость Сопляк". У журналі "Украинская жизнь", який виходив у Москві за редакцією Симона Петлюри, — стаття "Вне родной культуры". Її було підписано "Константин Сопляк".

Із Карелії через два роки Сопляков поїхав у Петербург. Там склав іспити на атестат зрілости. З літа 1913-го долучився до видання лівонародницької есерівської газети "Вольная мысль".

У 1914-му його знову заарештували і вислали на три роки у Східний Сибір. Десь тоді Сопляков почав писати вірші російською мовою. За місцем їхнього написання можна уявити його арештантський етап: Петроградська одиночна тюрма, Єнісей.

Із цього заслання Кость утік. Повернувся в Петроград, працював у підпіллі, займався організаційною роботою. У 1916-му його заарештували в Пензі у справі страйкового комітету. Правосуддя поставилося до бунтаря суворіше, ніж дотепер, — 5 років заслання до Сибіру. Під віршами знову вказано місця: знаменита пітерська тюрма "Крєсти", Єнісей, Красноярська тюрма.

У 1917 році вірші Соплякова завдяки зусиллям Воронезького комітету Партії соціалістів-революціонерів вийшли окремою збіркою "Тюремные песни". На обкладинці вперше офіційно зафіксовано псевдонім — Клим (саме так, не Кость) Буревій.

Мрії про демократію

Із цього заслання Буревія звільнила революція: у березні 1917 року він вийшов на волю по амністії й повернувся у Вороніж. У грудні його обрали в Центральний комітет Партії соціалістів-революціонерів, а незабаром він почав боротьбу з більшовиками. У 1918 році він став членом Центральної Ради в Києві, куди його послала з мандатом Воронезька есерівська Рада селянських депутатів.

Буревій підтримав створення в Самарі КОМУЧа (російською "Комитет членов Учредительного собрания") — першого антибільшовицького уряду, який претендував на статус всеросійського. І став одним із керівників повстання на Поволжі.

<p>Кость Буревій. Фотокопія.</p>

Проте КОМУЧ зазнав краху. Буревій спільно з лідерами комітету заснував групу "Народ", яка вважала "білий рух" іще гіршою загрозою і пропонувала повністю припинити збройну боротьбу з більшовиками. У відповідь ЦК партії есерів ухвалив рішення розпустити групу. "Народ" відповів на це демаршем і заявив про вихід із партії. Так 1919 року виникла Меншість партії соціалістів-революціонерів (МПСР). До її центрального організаційного бюро ввійшов і Буревій.

Група "Народ" обіцяла, попри все, йти до спільної мети: "І водночас будемо продовжувати нашу ідейну боротьбу з більшовизмом, з’ясовуючи істинну програму соціалізму в сучасних умовах; збираючи й організовуючи сили демократії на цій програмі, добиваючись перевиборів рад на основі повної свободи усної і друкованої агітації всіх соціалістичних партій та відмови від партійної диктатури".

Від імені МПСР Кость Буревій і Володимир Вольський виступали на Всеросійських з’їздах Рад 1919 і 1920 років. Вони вимагали, зокрема, переглянути функції "надзвичайних комітетів" і засади конституції — запровадити загальне виборче право, право слова для робочих, свободу преси, зборів, надати свободу дій соціальним і політичним партіям, які не ведуть боротьбу з радвладою тощо.

Група "Народ" проіснувала до 1922-го. Того року Буревія двічі заарештовували за антирадянську діяльність. У лютому його три місяці протримали під вартою і випустили по амністії. А після липневого арешту колегія Верховного трибуналу при всесоюзному уряді засудила Костя на два роки заслання в Ташкент. Однак за наказом із Державного політичного управління його повернули в Москву.

"Москва повнісінька антисемітів"

Буревій назавжди покинув політичну діяльність і вже ніколи не фігурував під справжнім прізвищем Сопляков. Десь 1923 року він почав відвідувати Український клуб у Москві, що містився на вулиці Тверській, 27. Там познайомився з українськими письменниками, які заснували Москфільгарт — московську філію Спілки пролетарських письменників "Гарт". Лідерами групи були Володимир Гадзінський, Гео Коляда, Іван Дорожній.

"Гарт" незабаром розпався і в Україні, і в Москві. Тоді московські українці заснували власну групу і видавництво "СіМ" — "Село і Місто". У "СіМі" вийшов двотомник Тараса Шевченка за редакцією Гадзінського і Буревія.

Кость Буревій витрачав багато часу на організаційну роботу, навіть коли це шкодило власним творчим планам. На початку 1928-го "Чотири місяці чортячої праці ухлопав я на організаційну роботу: укр. театр-студія тепер у Москві став фактом". Ідею українського театру Буревій виношував ще з 1925 року. Він поклав на це багато сил, хоча сам скромно стверджував, що його "роль маленька, роль напівлегального “поджигателя” громадської думки біля цієї ідеї". Заради цієї справи Буревій покинув уже розпочату драму "Павло Полуботок", яку потім так і не зміг опублікувати.

Восени 1927-го Буревій задумав цілий альманах. Суть програми бачив "у питанні про “боротьбу двох культур”, і сам збирався писати статтю про "взаємини двох культур". Це була чергова спроба вирішити "національне питання", яке мучило Костя Соплякова і його однокласників у євстратівській школі на Вороніжчині.

Майстер літературних провокацій

<p>Кость Буревій. Фотокопія</p>

Буревій писав критичні розвідки про письменників-класиків і про сучасників — Архипа Тесленка, Павла Тичину, Валер’яна Поліщука, про актора Амвросія Бучму. Стосунки з письменниками Великої України складалися непросто, зокрема через його сварливий характер.

Буревій нікого не любив. На літературну дискусію, що розгорілася в Україні, 1926 року відгукнувся полемічною брошурою "Европа чи Росія. (Про шляхи розвитку сучасної літератури)". Видав її своїм коштом. Виступив проти Хвильового, і той не забарився з відповіддю в памфлеті "Апологети писаризму".

Буревій глузував з ваплітян — “академіків”, нудних і юмористичних", підтримував пролетарських письменників і навіть написав заяву на вступ до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Це не завадило йому пізніше друкуватися у хвильовістському "Пролітфронті" і спільно з колишніми ваплітянами (Вільна академія пролетарської літератури) вести боротьбу з футуристами. Саме Буревій узаконив ототожнення футуризму й фашизму. Футуристів не любив і взявся їх містифікувати. Страшенно потішався, коли в "Новій генерації" прийняли творчість Едварда Стріхи  за чисту монету.

Іронія в тому, що пародійний Едвард Стріха здобув собі більше слави в українській літературі, ніж його автор Кость Буревій.

Від націоналізму — до тероризму

Із 1929 року Кость Буревій із родиною жив у Харкові. Проте заарештували його в Москві, на квартирі українського поета і давнього приятеля Андрія Чужого (Сторожука), де він зупинився під час чергового приїзду в радянську столицю.

У Буревія було мало друзів. Це видно навіть з архівно-кримінальної справи. У короткому переліку московських знайомих фігурують лише російські есери і російські лефівці ("Левый фронт искусств"). Серед українських письменників, з якими підтримував контакти, згадував головно драматургів і критиків — Миколу Куліша, Якова Мамонтова, Олександра Білецького, Юрія Лавріненка, Михайла Доленга. Крім них, іще Валер’яна Поліщука і Валер’яна Підмогильного.

Буревія звинувачували в контрреволюційній діяльності і буржуазному націоналізмі.

<p>Акт про виконання смертного вироку у справі Костя Буревія й інших. Київ, 17 грудня 1934 року</p>

Буревій не приховував ні своєї есерівської діяльности, ні участи в КОМУЧі і в антибільшовицьких повстаннях на Поволжі. Зрештою, його справжнє минуле не мало значення, так само як виправдання. Остаточний присуд — "організація підготовки терористичних актів проти працівників радянської влади".

Як повідомили в урядовій газеті, суд установив, що більшість обвинувачених прибули в СРСР через Польщу й Румунію з терористичною метою, а при обшуку в них вилучили револьвери й гранати. Буревію приписували замах на самого Сталіна. Згідно з висновком слідства, для цього він нібито і їздив до Москви.

Костя Буревія розстріляли в Києві 17 грудня 1934 року. Його дружина й донька в роки війни емігрували і вивезли його архів за кордон. Найяскравішим посмертним виданням стала книжка "Едвард Стріха. Пародези. Зозендропія. Автоекзекуція" (1955).

У кінці 1920-х Буревій писав у листі: "Взагалі, хочу перебудувати своє життя так, щоб більше часу витрачати на літературну працю й занехаяти сурогати громадянської діяльности". Та в підсумку політична кар’єра й дотепна містифікація переважили його літературну творчість.