Соня Делоне. Законодавиця світової моди, родом з України

Три імені Соні Делоне

<p>Свідоцтво про народження Сари Штерн</p>

Справжнє ім’я всесвітньо відомої художниці та дизайнерки Соні Делоне — Сара Штерн. Народилася вона 14 листопада 1885 року. А от місце її народження тривалий час не було достеменно відомим. Аж до 2010 року. 

Таємницю розкрив мистецтвознавець і колекціонер Євген Деменок. "Мені допоміг одеський краєзнавець Олександр Розенбойм, який розшукав книгу записів равинату. 14 листопада 1885 року ім’я Сари Штерн записане у графі народжених, — розказав Деменок. — Крім того, відомий французький дослідник українського й російського авангарду Жан-Клод Маркаде передав мені частину архіву, який колись йому надала сама Соня Делоне. Серед документів була і копія її свідоцтва про народження, у якому зазначалося місто Одеса".  

Після смерти батька п’ятирічна Сара Штерн переїхала з рідної Одеси до Санкт-Петербурга — до свого дядька Генріха Терка та його дружини Анни. Багате, але бездітне подружжя взяло дівчинку на виховання. Заможний адвокат дав небозі хорошу освіту та можливість подорожувати Європою. Закінчивши гімназію у Санкт-Петербурзі, Сара навчалася у Німеччині, в Академії витончених мистецтв у Карлсруе. 

Терки хотіли вдочерити дівчину, однак її мати була проти, тож Сара вирішила взяти прізвище дядька як псевдонім. У 1907 році двадцятирічна художниця вирушила до Парижа вже як Соня Терк.

"Хист до малювання у Сари Штерн проявився під час навчання у гімназії у Санкт-Петербурзі. Перші фарби їй подарував німецький художник-імпресіоніст Макс Ліберман, який товаришував з її дядьком Генріхом Терком, — провадить далі Євген Деменок. — Сару виховували три гувернантки: німкеня, француженка і англійка, тому вона з дитинства знала іноземні мови. Дівчина могла подорожувати, відвідувати найкращі музеї Європи, спілкуватися з інтелектуалами й митцями. На відміну від свого молодшого брата, який залишився жити в Одесі і не зміг здобути вищої освіти".

Соня Терк часто проводила вакації на дачі свого дядька у Фінляндії, саме там молода художниця познайомилася із відомим німецьким колекціонером і галеристом Вільгельмом Уде. А 5 грудня 1908 року в Лондоні вони відсвяткували пишне весілля. 

Казали, що це шлюб за розрахунком. Мовляв, у шлюбі з власником галереї Соня отримувала доступ до виставок та мистецької еліти. А її чоловік Вільгельм відводив від себе підозри в гемосексуальності.

Але не минуло й року після весілля, як у своїй галереї Вільгельм Уде познайомив Соню із молодим абстракціоністом Робером Делоне. Ця зустріч стала доленосною. У 1910 році художниця вийшла заміж вдруге і втретє змінила своє ім’я, яке й стало відомим у світі моди.

Кольори дитинства

Експериментувати з геометрією та кольором Соня Делоне почала після того, як 1911 року зшила для свого сина Шарля ковдру із різнокольорових клаптиків тканини. Шиття у стилі печворк захопило мисткиню. Тоді Соня Делоне й гадки не мала, що ковдра, яку вона створила, стане експонатом Національного музею сучасного мистецтва в Парижі. 

Разом із чоловіком Робером Делоне Соня винайшла власний стиль у мистецтві — симультанізм. Їхній тандем художниця описала так: "Він дав мені форму, а я дала йому колір". У 1913 році з’явилася перша велика Сонина робота у симультанному стилі — картина "Бал Булльє". 

"Симультанізм — це відкриття відомого французького хіміка Ежена Шевреля, — пояснює мистецтвознавиця Зеновія Тканко. — Саме він виявив, що малюнки чи елементи, розміщені один біля одного, можуть створювати ефект взаємопроникнення. Кольори наче оживають і виникає оптична ілюзія".

Експериментуючи з кольором, подружжя Делоне зрозуміло, що так у своїх роботах вони можуть передати відчуття ритму й динаміки. Їхній приятель — французький поет та художник Гійом Аполлінер — назвав цей стиль орфізмом, порівнюючи його з давньогрецькою музикою Орфея. Так вона сформувала авангардний стиль у моді, якого до цього не було.

Соня Делоне не приховувала, що її любов до яскравих кольорів — родом із дитинства: "Я люблю чисті, яскраві кольори мого дитинства, України. Пам’ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали у танці... Пам’ятаю, як ростуть кавуни та дині; помідори оперізують червоним хати, великі соняшники — жовті з чорною серцевиною — сяють у легкому, дуже високому блакитному небі", — писала Соня Делоне у своїй книзі спогадів "Ми йдемо до сонця".

Валентина Клименко, мистецтвознавиця, знавчиня українського авангарду, наголошує: "Якщо говорити про авангард як світове явище, то вважається, що яскравий колір в європейське мистецтво принесли українські художники. Французький дослідник авангарду Жан-Клод Маркаде детально аналізує, чим візуально відрізняється український авангард від російського". 

Роботам українських авангардистів притаманні яскраві кольори, особливо жовтий сонячний колір, чого немає у російських митців. Цю відмінність Жан-Клод Маркаде пояснює тим, що росіяни живуть у лісистій місцевості, а в Україні переважає степ і поле.  

Від картин до дизайну купальників та автомобілів 

Експерименти в індустрії моди приносили Соні Делоне прибуток і популярність. Сукні, купальники, шалики, килими й навіть автомобілі з абстрактними малюнками в симультанному стилі 1925 року стали символом авангардної моди.

Неймовірний успіх наздогнав художницю після участи в Міжнародній виставці декоративних мистецтв, що тривала в Парижі від 28 квітня до 25 жовтня 1925 року. Звідти, до слова, походить назва мистецького напряму артдеко. На виставці Соня разом із французьким модельєром Жаком Хаймом представляла павільйон Boutique simultané: там були симультанні сукні, аксесуари та предмети декору.

"Після Міжнародної виставки в Парижі Соню Делоне запросили до Сорбонни читати лекції про історію мистецтв, — розповіла Валентина Клименко. — А найдавніший універмаг Амстердама Metz & CoMetz & Co заснований 1740-го, припинив свою діяльність 2013 року. замовив у Соні ескізи суконь. Згодом Metz & Co став найважливішим замовником дизайнерки. Сукні, які Соня створила для універмагу, носили дружини архітекторів, які, як правило, мали вишуканий смак. Співпраця із Metz & Co тривала до 1960-х років, за цей час універмаг придбав у Соні Делоне майже 200 моделей".

Соня почала дизайнувати одяг ще 1918 року, коли подружжя Делоне  під час Першої світової війни переїхало з Парижа до Іспанії. Тоді молоду художницю запросив до співпраці російський антрепренер Сергій Дягілєв. Соня створювала ескізи костюмів та декорацій до його балету "Клеопатра". 

Того ж 1918-го мисткиня відкрила в Мадриді власну крамницю одягу Casa Sonia. А через два роки — і в Парижі Delaunay. Речі, які створювала і продавала Соня, були ексклюзивними завдяки сміливому поєднанню кольорів і форм. 

Окрім того, Делоне також створила сукні-поеми, у яких поєднала свої симультанні композиції та вірші французького письменника Трістана Тцара, засновника дадаїзмуДадаїзм — авангардистська мистецька течія початку XX століття.. 

"Співпраця Соні з поетами почалася з поеми Блеза Сандрара "Транссибірський експрес", яка описує враження від подорожі однойменною магістраллю під час Російської революції 1905 року", — зауважила Валентина Клименко. 

Соня Делоне створила ілюстрації до двометрової книжки-гармошки французького поета Сандрара, — це був її перший експеримент як ілюстраторки авангардної поезії. На 22-х панелях вона імітувала нескінченну подорож Сибіром. Це видання стало сенсаційним у мистецькому Парижі. Нині примірники книжки як витвір мистецтва зберігають у найвідоміших музеях та бібліотеках світу: Музеї Вікторії й Альберта у Лондоні, лондонській галереї Tate Modern, Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку, Швейцарській національній бібліотеці.  

Року 1931 Соня Делоне зосередилася на дизайні тканин. Серед її замовників був універмаг Liberty London, текстильні фабрики "Родьє" і "Ліон". Згодом мисткиня у своїх спогадах написала: "Розвиваючись у мистецтві, ми несли його і в повсякденне життя. Воно ставало доступнішим і зрозумілішим завдяки моїм тканинам. Для мене ж мої тканини були ні чим іншим, як вправами в кольорі".

Виставка в Луврі та залізна завіса в СРСР

Року 1941, після смерти Робера Делоне, Соня із головою поринула в роботу. Упродовж 10 років вона впорядковувала чоловіковий архів та брала участь у виставках, презентуючи його та свої роботи.

У 1963 році Соня подарувала Музеєві сучасного мистецтва Парижа 117 робіт. А через рік, 27 лютого 1964-го, її колекцію експонували в Луврі. Соня Делоне стала першою художницею, яка мала прижиттєву виставку у знаменитому музеї. До того ж у 90 років її нагородили найвищою нагородою Франції — орденом Почесного легіону. 

Найбільшу колекцію робіт Соні Делоне зберігають у Центрі Жоржа Помпіду в Парижі. Її роботи нині коштують мільйони євро. Натомість в Україні, звідки родом Делоне, представлені лише дві її роботи, які зберігають в архівах Національного художнього музею України. 

"Відсутність робіт Соні Делоне в Україні — це одна з причин, чому на батьківщині про неї майже нічого не знають, — пояснює Валентина Клименко. — А ще, у той час, коли її слава гриміла у Європі, у Радянському Союзі авангард був заборонений, ім’я Соні Делоне не змогло проникнути через залізну завісу. Те, що мистецтво — це не лише соцреалізм, в Україні почали дізнаватися лише після відновлення незалежности".  

Стиль Соні Делоне впізнаваний навіть через десятиліття після її смерти. Чимало сучасних відомих брендів, таких як Chloé, Celine, Hermes, Miu Miu, Missoni, створюють свої колекції за симультанними мотивами мисткині.