Ця таємнича історія сталася майже півтора століття тому. Керівництво костелу єзуїтів у Львові розпорядилося зачинити храм на два дні, не пояснивши причин. Такі дії спричинили появу маси чуток у місті. А можливо, це були й не чутки…
Денис Мандзюк
журналіст, випусковий редактор журналу "Локальна історія"
Недільного ранку 14 січня 1883 року віряни зійшлися до костелу Петра і Павла у Львові, щоб відбути звичне богослужіння. Будівля, що належала чернечому ордену єзуїтів, виявилася зачиненою, служба храму кудись зникла. Декілька осіб спробували потрапити у ризницю, вхід до якої був через подвір’я будинку скарбового уряду на Гетьманських валах, але і там двері були на замку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Місто швидко заполонили версії того, що стало причиною такого аврального закриття. Одні говорили про ченця, котрого відлучили від ордену, після чого той застрелився просто в костелі. Інші стверджували, що стрілянини не було, ченець повісився на амвоні. Ще одні запевняли: певний вірянин, діставши приступ шалу, вистрелив з револьвера в ікону Богородиці, а тоді застрелився сам. Дехто розвинув цю історію: один граф, що запідозрив свою дружину у зраді, вбив отця, котрий приймав у неї сповідь, і себе. Відповідно до іншої поголоски, граф сповідався сам і наклав на себе руки, бо не отримав відпусту гріхів. Або таке: певна панна вбила стилетом бешкетника, котрий підслухав її одкровення у сповідальні. Священник спробував відібрати зброю в шалениці й був покалічений.
Двері костелу відчинили аж у вівторок — без жодних пояснень, що тільки посилило чутки. Gazeta Narodowa стверджувала, що всі ці поголоски безпідставні. Мовляв, напередодні настоятель храму отець Камінський отримав лист від знайомого, який повідомив, що в неділю чи то соціалісти, чи то анархісти планують влаштувати провокацію. Посеред богослужінням хтось вигукнуте: "Горить!" — а його спільники запалять димові шашки. Це спричинить переполох і тисняву, можливі жертви. Настоятель подався в поліцію, де йому порадили про всяк випадок того дня не пускати до храму нікого. В четвер Gazeta Lwowska опублікувала офіційне пояснення: "Піклування про безпеку вірян, котрі в недільні та святкові дні так густо наповнюють святиню, було єдиним мотивом тимчасового закриття костелу".
Така версія, ще й подана з суттєвою затримкою, не влаштувала публічність. Та ж Gazeta Narodowa переповідала: поліція заангажувала в середовище тутешніх соціалістів чотирьох таємних агентів. А що соціалістичний рух у місті наразі не набув особливого розмаху, звітувати шпиґам не було про що. Аби не ганьбитися перед керівництвом, придумали історію з погрозами. Насправді в костелі таки сталася трагедія: новак ордену, чужинець, прагнув покинути його лави. Проте єзуїти хотіли забрати собі маєток бідолахи, тому відповіли відмовою. Від розпачу той застрелився. Храм зачинили, щоб єпископ Северин Моравський провів реконсекраціюповторне освячення. Сановник подав спростування: в ті дні він хворів. Та й відбути реконсекрацію потай не міг — обряд вимагає окропити свяченою водою всі стіни будівлі, зовнішні зокрема.
Попри розголос, ця історія так і не отримала публічної розв’язки. Минув місяць, і краківська газета Reforma опублікувала інформацію, начебто отриману від джерела, якому можна довіряти. Отож, за годину перед тим, як до костелу стали сходитися віряни, туди під’їхало кілька карет. З них вийшли кілька ченців і директор поліції. До храму вони зайшли через ризницю. Там у напівтемряві лежав труп чоловіка, вбраного в чорне. Один з єзуїтів обурено мовив до іншого: "Чого він хотів від нас"? Тіло потай відвезли в трупарню головного шпиталю, а через три дні поховали. Реконсекрацію не проводили, бо єзуїти постановили, що ризниця не належить до костелу.
Газета обурювалася: "Влада замість дати пояснення публічності допомагала приховати цю справу. Очевидно, це була справа немалої ваги, якщо єзуїти вжили всіх можливих засобів, аби її затушувати й перекинути вину в закритті костелу на соціалістів. Подаємо цю звістку із застереженням, бо не хочемо припускати, що наша влада підпорядкована єзуїтам настільки, що хотіла приховати таку небуденну справу. Якщо ж виявиться правдою, що в костелі хтось вчинив самогубство, а єзуїти намагалися огорнути цей випадок таємницею, цим однозначно повинні зайнятися прокурор і слідчий суддя. Тим часом замість енергійних кроків ми отримали тільки заспокійливі відозви, котрі свідчать про те, що сама влада була введена в оману".