Сфотографувати мир перед війною. Закарпаття 1939-го на знимках угорського військовика Пала Берка

Доля зводить з фотокамерою

Народився майбутній фотограф у Будапешті. Його батько заробляв мандрівним кравецтвом, брав участь у Першій світовій війні. Коли повернувся з фронту, від "іспанки" померли його дружина і маленька донька. Так їх залишилося двоє.

Після початкової школи Берко вивчився теслярству в технічному училищі. Однак післявоєнна криза не заохочувала людей замовляти нові смокінги чи меблі. Почалися часи безнадійного пошуку роботи у Відні, Мюнхені, Парижі. 1935 року Пал вступив на один рік добровільної військової служби. Відслуживши, влаштувався у мережу фототоварів HaFaГатчек і Фаркас — спочатку як наглядач складу і продавець, згодом вже сам виготовляв кінокатушки на замовлення і працював над збільшенням зображень. Саме тут Берко купив свою першу серйозну камеру Leica. На думку дослідників його творчості, Пал вивчав ракурси та композицію образів, переглядаючи видання, які були в магазині: французькі, німецькі та американські фотоальбоми, а також збірники художників угорського авангарду. 

Останні мирні дні поміж горами та двома війнами

1938-го Пала знову призивали до армії та надали офіцерське звання. Восени наступного року він потрапив до окупованої гортистськими угорськими військами Карпатської України. Тут Берку вдалося поєднувати військові обов’язки з улюбленою справою — фотографуванням. Він ловив у об’єктив місцевий люд у народному одязі, архітектуру, гірські краєвиди, військових і грізну техніку на тлі чарівної природи. Після Польської кампанії Вермахту, яка стала початком нової війни, до 120 тисяч польських солдатів відступали до поки що нейтральних Румунії та Угорщини. Вони також потрапили у поле зору фотографа.

Водночас Пал фотографує весілля, учасники якого під музику проходять вулицями села, й військовиків, які вливаються у натовп у святковому одязі. Ці світлини виглядають показово екзистенційними. У час, коли на світ насувається чи не найкровопролитніша війна, селяни одружуються, працюють на городі, грають на трембіті, моляться, припадаючи на коліна біля церкви й розп’ять. Вони дотримуються традиційного способу життя, насолоджуючись, самі того не знаючи, останніми днями короткого мирного періоду.

З рухом угорських військ фотограф робить світлини у Хусті, фіксуючи центр міста, римо-католицьку церкву святої Анни, модерні споруди, збудовані чехословацькою владою, й руїни старовинного замку. В селі Водиця на Рахівщині знимкує місцевих біля дерев’яної церкви Вознесіння Господнього — споруда не збереглася до наших днів. Також на світлинах Берка — Ясіня та Кваси.

Історія, фотографій про яку не збереглося

В архіві фотографа, що зберігається в Будапешті — знимки, які відтворюють шлях його підрозділу на схід, через майже всю Україну. Пал фотографував знищені вибухами бомб і артилерійських снарядів будинки та мости в Первомайську, Кривому Розі, Дніпропетровську… У листопаді 1941 року Берка демобілізували через поранення легень. Повернувшись додому, мусив лікувати ще й запущений туберкульоз. 

Невдовзі він влаштувався працювати на газовий завод. На нього дописали доноси — за те, що звинувачував владу в необ’єктивній подачі новин про фронт. Суд позбавив Пала звання резервіста і права носити дві військові медалі. Відтак його звинуватили у зловживанні службовим становищем і відправили на шість місяців за ґрати. Вийшовши на волю, переховував у своїй квартирі євреїв, солдатів-утікачів і біженців. Але це вже інша історія, фотографій про яку не збереглося.